Почну з хорошого. На тижні суд за позовом Володимира В’ятровича, зобов’язав СБУ відкрити справу за ознаками державної зради колишнього президента України Леоніда Кучми та нинішнього голови офісу президента Андрія Єрмака.
Вони, нагадаю, підписали у Мінську угоду зі злочинними організаціями, не маючи на те повноважень та у порушення Конституції України. СБУ спочатку проігнорувала депутатський запит В’ятровича. Як відреагує СБУ – будемо бачити. Поки що є великі сумніви, що відреагує, як українська служба безпеки а не як філія ФСБ. Звідки такі висновки? Ну, ви ж знаєте, до якої церкви ходить лейтенат Баканов? Правильно, до церкви – філії ФСБ в Україні. Крім того, звичного українського правила: «Хто при владі – той і має рацію» ніхто ж не відміняв. Саме завдяки цьому правилу Кучма міг скомандувати, щоб журналіста опозиційного видання викрали і кудись запхали, щоб не вякав. Саме завдяки цьому правилу Ющенко розставив кумів, родичів та друзів на посади, а його син міг спокійно порушувати правила дорожнього руху та й взагалі будь-які правила, саме завдяки цьому правилу президентом міг стати колишній зек, засуджений за розбій і згвалтування та спокійно собі жити за злодійськими законами цілих три роки, ігноруючи всі можливі правила. Саме це правило дозволило Порошенку одразу по приходу до влади роздати посади друзям, кумам та родичам і плювати з кабінету на Банковій на виборців, що йому повірили. Це ж правило дозволяє нині Коломойському та Ахметову, (а може Ахметову і Коломойському – так правильніше уже) – керувати Зеленським, обклавши його з усіх боків своїми людьми. Отож, надії мало на справедливість. Додатковим доказом є те, як спускають на гальмах справу про торгівлю посадами братом голови офісу президента. Уже і статтю перекваліфікували з зловживання владою на шахрайство, уже і грошей ніхто не платив, і нікого на посади не призначили і все чудово... Зверніть увагу, хто говорить, а хто з укр медіа не говорить про плівки, де зафіксована торгівля посадами братом Андрія Єрмака. «Радіо Свобода» старається цієї теми уникати. Спеціально, пишучи цей текст, ще раз зайшов на сайт радіо «Свобода» у пошуках свіжої інформації на тему плівок Єрмака. ЇЇ ТАМ НЕМАЄ!!!
Наскільки мені відомо, посольство США гаркнуло на своє «незалежне» медіа з цього приводу – і «незалежне медіа» заткнулося. Робіть висновки стосовно незалежності медіа в Україні, зокрема і тих, які фінансуються демократичними урядами цивілізованих країн. Усі українські медіа, які не фінансуються самими читачами, глядачами чи слухачами ( а таких фактично немає серед тих, хто реально має можливості інформувати масово) – це лише піарагенції власників. Радіо «Свобода» – піар-агенція держдепартаменту США. Точно так, як «Укрінформ» – піарагенція уряду України, а 112, NEWSONE, ZIK, телеканал «Україна» і решта медіа Ахметова, телеканал ICTV і решта медіа Пінчука – це піарагенції «русского міра».
До таких піарагенцій «русского міра» можна сміливо віднести Радіо «Новоє врємя» (зацініть назву) і одноіменний журнал. Мусите розуміти, що усе російськомовне в Україні – це зброя проти України. Якщо ви хочете, щоб Україна існувала якомога довше – перестаньте усе це слухати чи підтримувати фінансово.
До інших, кумедніших тем. Зашкварившись остаточно і у реалі, і у медіа, зелена влада почала шукати когось, хто б підлатав її покоцаний рейтинг. Шукали-шукали і на смітнику знайшли Михайла Саакашвілі.
Цей кумедний персонаж, якого ще за інерцією чомусь всерйоз сприймають на заході (можливо, агент якоїсь розвідки, тому?) як завжди, бурхливо забулькав на тижні, фонтануючи ідеями та висновками. Так, ніби вони когось всерйоз цікавлять. Як сприймати ідею призначення Михайла Саакашвілі в український уряд? Думаю, це такий хід Коломойського у відповідь на призначення прем’єром менеджера Ахметова Чмихала (Шмигаля російською). Думка про те, що рішення належить Зеленському не повинна взагалі з’явитися. Зеленський знімає кіно, говорить з камерою, живе у своєму створеному для нього Єрмаком світі. Йому цього достатньо. Якби у Зеленського були важелі впливу – Єрмак уже б вилетів з офісу президента, адже історія з продажем посад – це жахливо. Чи можна тримати поряд з собою таке щось, що буде торгувати посадами за твоєю спиною? Але ж тримає, отже, все ок. Вовочці пояснили, що так треба. Зняли з ним кіно – Вовочка заспокоївся. До речі, на тиждень припали роковини другого туру.
Тим часом в реалі йде боротьба з пандемією і схоже, Україна входить у момент, коли кількість хворих і мертвих піде вгору. І, схоже, некваліфіковані совки або ж відверті шкідники при владі роблять для цього все можливе на кожному напрямку. Наприклад, на кордоні. Ось розповідь людини, яка перетинала кордон з Польщею у п’ятницю:
Кордон «Краківець»
Учора 24.04 перетинав кордон , їхав з Польщі в Україну.
До кордону приїхав машиною і як і усі інші хотів перейти пішки.
Перед Польською стороною збиралась черга, коли назбиралось близько 25 чоловік, приїхав автобус на Українській реєстрації, сказали:
– що перевезуть на Українську сторону, але за 50 злотих (310 грн за 300 метрів кордону)
Запитав у водіїв: чи це законно і чи дадуть квиток за проїзд?
На що відповіли:
– квитка не дадуть і так робити їм сказали Українські прикордонники, якщо не їду з ними, то буду далі стояти біля кордону.
Я запитав у Польського прикордонника, чи можу я перейти пішки?
-ні, лише цим автобусом переїхати.
З обуренням сів у автобус, але як виявилось, відразу ми не поїхали.
Водії чекали ще близько 2х годин поки буде цілий автобус, сидячих місць було близько 60-65 ( вкінці нас порахували і було у автобусі 80 чоловік, були і стоячі місця)
80 чоловік * на 50 = 4000 злотих ~ 25000 грн
Коли приїхали на Українську сторону, запитав у прикордонників :
– чому з людей збирають гроші ?
На що відповіли:
– ми не маємо відношення до перевізника, ви самі сідали у автобус🤯
( і зрозуміло, що хтось просто «кришує» і організовує це перевезення людей)
Коли вже перетнули Українську сторону, нас висадили за 100 метрів від кордону, на заправці ОККО і автобус відразу поїхав назад.
На заправці була поліція, лікарі в захисних костюмах , усім зробили швидкі тести на виявлення захворюваності на COVID-19
На запитання до лікарів:
– чи нормально це, що у автобусі було 80 чоловік і зараз всі стоять у черзі до лікарів не дотримуючись дистанції, всі просто були у великій «купі»
-Лікарі просто розвели плечима🤦♂️🤯
Далі на заправці ОККО були люди, перевізники, близько 80-100 чоловік, які пропонували свої послуги і були всі дуже близько один біля одного, без масок , і як один з них мені розповів, є люди які «кришують» хто і коли може завезти клієнта.
Я запитав у поліції:
-Чому ж ви не штрафуєте нікого і дозволяєте таке скупчення людей?
– ідіть своєю дорогою, воно вам треба?
Люди відвідували різні країни, і їх після цього запхали у такій кількості у один автобус , а потім будуть говорити, що вірус поширюється.
Він поширюється, а влада заробляє на цьому.
І це маленька частинка того, що хотілося б сказати. Чесно, після побаченого, ну аж ніяк не хочеться дотримуватись двотижневого карантину і ходити потім по місті в масці.
Чому комусь дозволено, а інших штрафують?
Шкода, що телефон розрядився і не зміг зняти більше і розмову з поліцією.
Що більше стає хворих, то більше стає інформації про те, що усі ці карантини – ні до чого. Найцікавіше, що більшість цих текстів чомусь російською мовою. Чому? Як є мозок – здогадаєтесь.
Ну і ще дрібних вам неприємностей у вигляді спогадів та відео.
Пам’ятаєте відео, де переатестовані поліціянти били затриманого в кімнаті поліції на Південній залізниці?
Цього тижня їх випустили під заставу в 104-140 тис грн. Крім того, майор поліції Олег Рассоха звернувся до суду з вимогою визнати незаконним наказ про звільнення і поновити його на посаді. Не здивуюся, як суд поновить. Бо чесний і непідкупний.
Водночас, є і позитивна інформація про поліцію. У неділю поліціянти у центрі Києва затримали жлоба, котрий виявився заступником голови КМДА. Відео затримання – нижче
Ситуація на українсько-польському кордоні просто зашкалює за рівнем гидоти і підлості. Відео – тут
Регулярні пасажирські перевезення тепер у руках дрібних нелегальних самодіяльних перевізників. Подорож за кордон пересічного безавтомобільного українця складається з трьох етапів: доїзд до кордону – одна оплата, десь тисяча гривень. Переїзд кордону на автобусі невідомо звідки (десь 350 гривень) і доїзд до місця у Польщі ще десь 150 злотих. Разом, за підрахунками тих, хто це все пройшов, виходить десь 650 злотих поїздка з Вінниці чи Хмельницького до Варшави. Шість разів, не рахуючи кордону завантажити – вивантажити речі… На кожному етапі боротьба за місце, особливо це гидко при перетині кордону. Звичайно ж про соціальну дистанцію треба забути, ризик заразитися зростає. Категорично не раджу нині тинятися через кордон. І дорога втричі дорожча і ризиків удесятеро більше. Перечекайте карантин, де б він вас не застав. На відео нижче – розповідь харківського журналіста про перебіг карантину на острові у Таіланді, де він з родиною відпочивав і нині застряг через карантин.
Кілька важливих історичних дат припали на цей тиждень. Про них активно говорять польські медіа, «українські» – ігнорують, бо українські вони лише за територією звідки мовлять. А за суттю – окупаційні. Отже, 22 квітня 1918 р. 2-й Запорізький полк Армії УНР під командуванням Петра Болбочана форсував Сиваш та звільнив від більшовиків м. Джанкой. Історія цього полководця – це історія України, коли замість боротися з ворогами, українці нищать один одного…
“З більшовиками я можу розмовляти тільки зброєю” – казав П. Болбочан.
Болбочан Петро народився 5 жовтня 1883 року у с. Гижцях, Хотинського повіту у родині сільського священика. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. А далі різко змінив курс життя – замість ряси обрав військовий однострій. Ще юнкером Чугуївської піхотної школи зарекомендував себе свідомим українцем. Так, Петро займався розповсюдженням “Кобзаря” серед учнів, вів “сепаратистські” розмови, за що начальник школи пророкував юнакові: “Шибениця по тобі плаче!” Проте здібного українця не вигнали, навпаки дали можливість закінчити Чугуївське юнкерське училище. А потім Болбочан брав участь у першій світовій, швидко просуваючись службовими сходинками. Уже влітку 1917-го року 34-річний підполковник Болбочан почав українізовувати свій 5-й армійський корпус. Із 5 тисяч свідомих українців він створив І-й український республіканський полк, але російська більшість підняла бунт, сталася збройна сутичка після чого українців роззброїли. Петро Болбочан разом із побратимами відправився до Києва, де створив боєздатний дисциплінований полк. Це формування одержало ім’я 2-го Запорізького полку. Полковник зумів зібрати навколо себе справжніх героїв і патріотів, а пропагандистом у полку був нащадок наказного гетьмана Павла Полуботка – Микола Міхновський. Болбочан успішно йшов Україною, звільняючи її від чужинців-завойовників. 16 квітня 1918 року його полк разом із легіоном Українських січових стрільців під орудою Василя Вишиваного, загоном Марусі Никифорової звільнили Олександрівськ. Відомо, що командири полків Запорізького корпусу П. Болбочан і В.Петрів по-дружньому зустрічаючись в Олександрівську, пропонували Вільгельму фон Ґабсбургу об`єднати легіон галицьких Січових стрільців із їхніми частинами для здійснення державного перевороту і просили архикнязя очолити новий уряд України. Та нащадок австро-угорських королів відмовився від такої честі. Наступного дня на майдані Волі відбулося велике свято. Старожилам (особливо жінкам) запам’ятався стрункий красень-полковник, схожий на д’Артаньяна. Того ж дня Запорізький полк рушив у похід. Уже 18-го квітня бійці полковника Болбочана здобули Мелітополь, 20-го впав Сиваш, 22-го квітня звільнили Джанкой, наступного дня – Бахчисарай, 24-го Сімферополь. Тут до Запорізького полку приєдналися чамбули кримських татар. Люди Залізної дивізії буквально валилися з ніг, але націлилися на Севастополь. Та жаль, співпали інтереси двох керівних сил: німці хотіли бачити Крим під своїм контролем, а Павло Скоропадський бажав здихатися Петра Болбочана, як конкурента. Так гетьман домігся негайного розформування Запорізького корпусу. Проте кваліфікований військовий спеціаліст, свідомий українець Петро Болбочан розумів, що тільки єдність українців приведе до державності, тому намагався примирити гетьмана з урядом Петлюри. Восени 1918 року з наказу Директорії Болбочан командував Запорізьким корпусом і всім військом Лівобережної України. У цей час Симон Петлюра, не бажаючи воювати з більшовиками, наказав Петру Болбочану розпочати мирні переговори з командуванням Червоної армії, на що Болбочан відповів: “З більшовиками я можу розмовляти тільки зброєю”. Такого Петлюра не міг ні забути, ні простити. Під час перебування у Кременчуці талановитого полководця, улюбленця солдат позбавили посади командувача корпусу й арештували. Згодом неслухняний полковник відмовився від пропонованих посад і поїхав до Станіславова, де марнував час у кав’ярнях, мучився тим, що Україна воює і потребує професіоналізму. Коли почався літній наступ армії УНР, Петлюра запропонував Болбочанові поїхати до Італії у справах полонених українців. Полковник розумів безглуздість свого вигнання, але погодився з єдиною умовою: він хотів попрощатися з вояками Запорізького корпусу, який тоді бився під Проскуровом. Проте, 9 червня з’явився наказ, у якому Болбочана і Гавришка звинуватили у самовільному захопленні влади. Розпочалося нове слідство того, що нібито 6 червня 1919 р. у Проскурові Болбочан зробив спробу стати на чолі корпусу. Болбочан мав змогу втекти від слідства. Але не зробив цього, прагнучи довести, що за ним немає жодної вини. 10 червня 1919 року — Болбочана заарештували без жодного опору. 12 червня 1919 року над ним відбувся військово-польовий суд. Підсудному не дозволили навіть навести на свою користь будь-які виправдання та факти. Петлюра та військовий суд були невблаганні до своїх: вирок – стратити. Даремно до Петлюри зверталися з проханням про помилування Петра Болбочана: дружина члена Центральної Ради історика Миколи Макаренка, отаман Євген Коновалець, інспектор Дерещук, 6-та, 7-ма, 8-ма частини Запорізької дивізії полковника Сальського. Петра Болбочана закатували перед стратою до божевілля. 28 червня 1919 р. о 22-й годині біля станції Балин на Поділлі відбулася екзекуція. Із півчоти стрільців ніхто не виконав команди: “Вогонь!” Тоді полковник контррозвідки Чоботарьов непритомному Болбочану сам двічі вистрілив у голову і потягнув його до ями. В’ячеслав Липинський розридався, коли почув про страту військового генія України, Петра Болбочана…
Цього дня 1944 року в урочищі Гурби відбувся найбільший бій між відділами НКВД та підрозділами Української Повстанської Армії. Проти близько п’яти тисяч повстанців радянська окупаційна влада кинула від 15 до 30 тисяч енкаведистів. У квітні 1944-го розвідка НКВД помітила велику концентрацію повстанських підрозділів у Кременецьких лісах. 21 квітня чотири бригади Внутрішніх військ і кавалерійський полк за підтримки танків і штурмових літаків взяли ліс у кільце. В оточенні опинилося шість куренів УПА і велике з’єднання «Холодний Яр». Крім того, в лісі переховувалися цивільні, які втікали від радянських репресій. Повстанці вирили окопи й облаштували позиційну оборону за фронтовою тактикою (в умовах партизанської війни це було явищем винятковим). Упродовж 21-25 квітня відбулося 26 зіткнень. Деякі бої тривали по 8 – 11 годин. Найбільший стався під Гурбами 24 квітня. Командувач Петро Олійник («Роман», «Еней») дав наказ на прорив. Попри чисельну перевагу ворога вояки УПА вирвалися з пастки. Торік Український інститут національної пам’яті спільно з продакшн «Bober studio» презентували відеоролик. В якому знялися останній живий учасник бою під Гурбами Василь Кирилюк із Рівного, доброволець батальйону Кульчицького, учасник російсько-української війни Володимир Баланович та пластун станції Здолбунів Данило Бойкович. Переглянути відео можна на Ютуб-каналі Інституту:
26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа. Безвідповідальні совки при владі робили експерименти і догралися.
Памятi Чoрнобилю… Лiна Костенко
Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
Текст ще пишеться. Залишайте коментарі – доповнюватиму подіями, які запамяталися вам.
