Мої вітання. До вашої уваги огляд тижня  з 22 по 28 червня. У студії Олександр Івахнюк

Найгидкіша новина тижня що минув –  міністерством освіти, попри численні протести керуватиме плагіатор, соратник Януковича, українофоб Шкарлет. Українофобська рать надихнулася цим і пішла у наступ.

Володимир Вятрович Днями група депутатів, переважно з Харківщини, зареєструвала законопроєкт №3717 про зміни до Закону «Про вищу освіту». Суть змін – навчання іноземних студентів «може здійснюватися іноземною мовою», причому слід ясно розуміти, що під «іноземною» ініціатори розуміють саме російську. Це питання вже було предметом бурхливих дебатів наприкінці 2019 року, коли ми ухвалювали нову редакцію закону «Про вищу освіту». Ця норма була тоді ухвалена в першому читанні, але через протести депутатів, науковців і громадськості її вилучили. І МОН, і освітній комітет, і парламент в цілому дійшли тоді згоди і закон ухвалили конституційною більшістю, зійшовшись на таких підходах до мови освіти:

1. Мовою освітнього процесу є українська мова.
2. Виші мають право викладати одну або декілька дисциплін мовами ЄС.
3. Виш може запровадити викладання більшості чи всіх дисциплін англійською «за умови що усі здобувачі освіти, які вивчають відповідні дисципліни, володіють англійською мовою».
4. Інші мови можуть вивчатися як окремі дисципліни, але ними не може вестися викладання інших дисциплін. Всі ці норми стосуються як українських, так і іноземних студентів.
90% іноземних студентів вступають в українські виші з-поза меж пострадянського простору. Це громадяни Марокко, Індії, Нігерії, Китаю, Пакистану та інших країн Азії й Африки, які не знають ні української, ні російської мови, решта 10% – громадяни Туркменістану, Азербайджану тощо, для яких російська мова також не є рідною. Потреба іноземців у навчанні російською – міф. Більшість іноземних студентів в Україні вже навчається українською або англійською, але значну часину їх штучно русифікують вже в Україні, і перш за все – у Харкові  Студенти з одних і тих же країн у Києві чи Ужгороді навчаються українською або англійською, а в багатьох вишах Харкова – російською. Тепер виші, які займаються штучною русифікацією, мають припинити цю практику. Натомість ми бачим законопроєкт 3717 – чергову реваншистську авантюру з просування «русского міра», черговий крок правлячої партії до провокування протистояння в суспільстві. Іноземні студенти можуть навчатися або українською (сприяючи поширенню української мови у світі), або англійською (як міжнародною мовою освіти і науки, якою навчаються іноземні студенти в багатьох країнах світу). Залиште в спокої мову освіти і мову взагалі! Просто виконуйте закон.

В Україні існує гнила практика високопосадовців спілкуватися тільки з підставками для мікрофонів, ігноруючи журналістів. Тобто, якщо те чи інше видання чи журналіст пише про того чи іншого чиновника критичні статті – його позбавляють акредитації на події, або просто забувають включити у список акредитованих. У медіа завжди було прийнято це ковтати і не зважати на проблему. Ті, кого акредитували, сиділи мовчки, демонстрували лояльність і думали про те, щоб самим не потрапити у немилість. Ті ж кого зігнорували пообурювались пообурювались та й заспокоювались. А профспілка журналістів у нас теж  схоже існує лише для галочки. Ніколи вони на такі речі не реагували. Вважаючи, що працівники прес-служби мають рацію не пускаючи на прес-конференцію тих, кого вони вважають нерейтинговими чи ще якимись там. І от у Херсоні  журналісти відповіли президенту та його прес-службі чудовими новинами на своїх сайтах.   Одну з них я процитую, вона чудова

Херсонські журналісти дали чіткий сигнал держслужбовцям, що так робити не можна і треба акредитоувати не лише лизоблюдів. Чи почують? Навряд. Вони і важливіших сигналів не чують. Як от цей, що далі, наприклад

Віктор Бобиренко Бюджетом по бездоріжжю Минулої п’ятниці тихо пройшла новина: Державний на 100% Укрексімбанк надав державному на 100% Укравтодору 5,081 мільярда гривень під 9,99% на фінансування будівництва доріг. Строк фінансування – 2 роки. Поза сумнівом, будувати дороги треба. Але в усьому світі це роблять  децентрадлізовано. Фірми конкурують між собою, замовник обирає найкращу пропозицію за якістю і ціною.  А не так як у нас – тендери на сотні мільйонів чи мільярди гривень. Це подається як перемога президента Зеленського. Але дуже це нагадує анекдот радянських часів, який і про нинішніх чиновників:  Петренка схопила міліція з ОБХСС і допитується, звідки у нього, скромного товарознавця з продовольчої бази такі великі статки: – Звідки у вас гроші? – мені їх дружина дає – А дружина де бере? – У тумбочці – а в тумбочку хто кладе? – я – А ви де берете? – мені дружина дає. Державний банк дає державній установі гроші під державні гарантії. Це фактично включення друкарського станка. Хоча, у безготівковій формі. Перший транш на 5 мільярдів уже пройшов у травні. Всього ж за цією програмою передбачається залучення 19,3 мільярдів гривень. Президент України на своїй прес-конференції у травні буквально сказав, що банківська система у нас дуже, дуже, дуже незалежна. Але ми дотиснемо її. В Укрексімбанку якраз у березні змінився голова банку (Євген Мецгер). І пішло…. Дотисли Зараз фактично НБУ хочуть змусити дати державним банкам гроші. А ті будуть давати їх під 10% на програму “Велике будівництво”. І запустити трошки інфляцію. Знову ж – експортерам вигідно. Хто експортери? Коломойський, Ахметов, Пінчук, Фірташ. Вся команда в зборі. А тут планують додати на дороги ще й гроші з КОВІД-19. І не скільки небудь, а 35 мільярдів гривень. Тобто, умовно, з грошей, що дав МВФ. Такий законопроект вже існує. Ясно, що такі суми освоїти важко. Але якщо відкати збільшаться з нинішніх 20-30% до 50% – то можна. От і цікавить питання: якщо побудують 4 тис. км. доріг – це зрада чи перемога? Перемога – скажуть Зе!прихильники. А якщо з 90 мільярдів (це станом на зараз) з доріг вкрадуть 20 – 30 мільярдів (фактично мільярд зелених) – це зрада чи перемога? Але, як вже колись було вийде Володимир Олександрович на люди, гляне на свої долоні і тихо скаже: – ці руки нічого не крали. мільйони людей зворушливо заплачуть.

Ще одна українофобська бездіяльність. Розповідає Volodymyr Viatrovych

Новий міністр культури й інформаційної політики Олександр Ткаченко починає свою діяльність зі спроб блокувати розгляд урядом питання про призначення уповноваженого з захисту державної мови, прагнучи перекреслити результати проведеного в міністерстві конкурсу і порушити передбачену законом процедуру. Строк внесення кандидатів на Уповноваженого сплив 5 червня. Омбудсмен Людмила Денісова внесла на розгляд кабміну кандидатуру Тараса Кременя, Мінкульт і Мінюст – кандидатуру Святослава Літинського. Закон про мову чітко передбачає, що має робити уряд далі – упродовж одного засідання розглянути кандидатури і визначитися шляхом відкритого голосування, обравши одного з кандидатів на посаду Уповноваженого. Будь-які маніпуляції з кандидатурами, окрім виконання цієї простої і прозорої процедури є незаконними і нічого крім обурення викликати не можуть. Посада Уповноваженого з захисту мови не належить до сфери управління Мінкульту і Кабінет Міністрів не має жодних підстав зволікати з призначенням на догоду одному з міністрів. Уряд має просто виконати Закон і призначити нарешті Уповноваженого, обравши з-поміж двох гідних кандидатів. Докладно ситуація навколо призначення Уповноваженого описана в заяві спільноти «Мова об’єднує».

Наприкінці тижня зявилося повідомлення про те, що голову Кіровоградської області затримали за вимагання хабаря від місцевого голови держпродспоживслужби. Хабар вимагали за те, щоб залишити чиновника на займаній посаді. Комізм ситуації полягає у тому, що брат керівника офісу президента Єрмака Денис, попри задокументований продаж посад, на свободі, а голову кіровоградської ОДА затримали. Отже, комусь нагору недодав? Бо інакше, звідки така вибірковість? Чудово, що затримали хабарника. Буде здорово, як голову цієї вертикалі хабарників теж затримають. Загалом,  судячи з повідомлень поінформованих людей, там цілі династії людей, що смокчуть з держбюджету роками при всіх владах. Ось що пише на цю тему Володимир Бойко, журналіст, який свого часу вперше повідомив, що Янукович сидів у тюрмі.

Висловлюю співчуття начальникові Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, прокуратури Полтавської області Юрію Богдановичу Балоню в зв’язку з затриманням його старшого брата, голови Кіровоградської обласної державної адміністрації Андрія Богдановича Балоня. Балонь-старший був викритий СБУ та НАБУ на вимаганні неправомірної вигоди: голова Кіровоградської ОДА в червні 2020 року одержав перший транш хабаря в розмірі 100 тис. грн., але 25 червня під час отримання 250 тис. грн. наступного траншу на нього вдягнули кайданки. Юрію Богдановичу, тримайтесь. Сподіваюсь, прокурор Полтавської області Ярослав Олегович Голинський не залишить Вас без свої підтримки в цей важкий для Вашого брата час.

Резонанс викликало відео, записане президентом Зеленським на тему обїзду вагів далекобійниками.  Нагадаю, він, за його словами, знайшов чат далекобійників де вони обмінюються інформацією про те, як обїхати ваги на дорозі, якщо їдеш перевантажений. Саме відео я не подаю, бо воно російськомовне. На цю подію відреагував Олександр Ірванець віршиком, який тут буде доречним 

Я піду в секретні чати,
Обійду всі їхні блоги.
Буду вас я там повчати
Берегти шляхи-дороги!

І мене вже завтра вранці
Процитують всі новини.
І скажу я:
– Ви – засранці,
Громадяни України!

Багато цього тижня говорили про повені та про те, чому так стається. Хтось валить на гуцулів, які бездумно рубають ліс. Синоптики кажуть, що такі речі траплялися і раніше траплятимуться і у майбутньому. Крім того, люди, яких затопило, дуже часто будуються там, де будуватися в принципі не можна, бо загальновідомо, що туди рано чи пізно прийде велика вода.  Цікава думка висловлена Євгеном Глібовицьким. Процитую

Yevhen Hlibovytsky На моїй пам’яті, руйнівні повені за останні 30 років повторюються приблизно раз на декаду. 1998, 2008, 2020. З довідників та розповідей родичів знаю, що була рекордна повінь в 1969 році, потім серія менших у наступні роки. Приблизно собі уявляю, як виглядає гірська повінь, бо, за понад три роки, які я вже в дорослому віці прожив у горах (смт Ворохта, Івано-Франківської області), бачив на власні очі і вал води, і знесені мости, і замулені непроїздні дороги, і метрові снігопади, які роблять всі дороги умовними позначеннями на карті, і обмерзлі та зламані дроти магістральних електромереж, які на тиждень знеструмлювали міста і села в мороз -15. Щоразу відновлення виїдає резерви, які могли б придатися інших сферах. Кліматичні зміни гратимуть не на нашому боці і стихійні лиха повторюватимуться. Це життя. Як змінити свої підходи, щоб втрати ставали меншими? По-перше, створювати стимули для добросовісних гравців. Наприклад, страхування будівельних споруд, яке розміром ставок відображало б ризики з горизонтом, скажімо, 20-25 років, швидко спонукало б громади кріпко замислитись і про дозволи на забудову, і про профілактику/будівництво інфраструктури. Особливо, якщо наповненість страхових фондів буде пов’язана з громадськими ресурсами. В результаті, розумними вкладеннями можна не тільки розвивати інфраструктуру та підвищити якість життя, але не будуючи там, де є ризики, можна також менше втрачати, заощаджуючи при цьому на ліквідації наслідків стихії. По-друге, стратегічне планування має значення. Два десятиліття минуло в ХХІ столітті, а ми з вами далі їздимо залізницями, які прокладались на картах на початку другої половини ХІХ століття! Мережа сучасних автодоріг переважно формувалась в першій половині ХХ століття. В Карпатах одна з причин потерпання від повеней полягає в тому, що громади розвиваються, в основному, вздовж доріг, а дороги прокладені вздовж річок, які для цих самих доріг з підступною періодичністю і стають основною загрозою. Багатші країни змінили цю практику півтора століття тому. Будівництво сполучних доріг, які йдуть верхом хребтів чи траверсом, коштує дорожче, але потребує менших витрат на утримання, ніж дороги вздовж рік з великою кількістю мостів. Власне, практично всюди в Альпах чи Судетах основна мережа гірських доріг більше не дублює ріки. Дороги – лише один з аспектів життя. Можна так само говорити про освіту чи екологію. Це – пара прикладів з набагато довшого списку. Але я хочу підкреслити інше. Всі ці чинники стають помітними, якщо горизонт планування сягає не рік-два, а хоча б одне покоління. Той, хто живе одним днем, не помічає зміни пір року, не кажучи вже про віддалені перспективи зміни людських цінностей чи клімату. Хто з претендентів на місцевих виборах спроможний дивитись далі своєї виборчої каденції? Це питання може допомогти зрозуміти, кому віддати свій голос.

Ну і звичайно ж не можна не згадати чудову історію про корабельну сосну.

Двоє депутатів парламенту обговорювали свою колегу.  Депутат Корнієнко похвалив тюнінг депутатки Алахвердиєвої, визнав, що вона робоча баба як корабельна сосна. На подію відгукнувся віршем  

Олександр Ірванець
Ти у мене така одна.
Ти – немов корабельна сосна,

А не липа й не абрикос.
Я аж викурив весь свій айкОс.

І волаю, неначе жаба:
– Баба да! Баба да! Баба…

І ще один віршик від Юрка Космини, якого теж ця тема надихнула

ДУМА ПРО РОБОЧУ БАБУ

“Прошу спільноту соцмереж нарешті судити по справах, а не по словах. Бо лише так можна згадати, що я був і залишаюсь прибічником справжнього рівноправ’я між жінками і чоловіками – зокрема, у політиці”.
Олександр КОРНІЄНКО, голова партії “Слуга Народу”

Хоча й третій день пів-Фейсбука регоче,
Та кожен розсудливий зна індивід:
Ніхто так бабів не шанує робочих,
Як слуги народу Саньок і Давид!

Нехай вона буде занадто піддута,
А чи й взагалі — корабельна сосна,
Саньку та Давиду деталі — до дупи,
Робочої баби не в тому ціна!

Ніхто так не зможе, як баба робоча,
Під чуйні розмови про “тюнінг ту мач”
Не просто кампанію вести виборчу,
А й тішити око підтоптаних мач!

І сам президент не уявить масштабу
Всієї поваги до прав і свобід,
З якою завжди на робочую бабу
Втикають по черзі Саньок та Давид.

Ледь чутно розмова тече парубоча,
Та знають усі, що в Давида й Санька
Із тем для розмов — тільки баба робоча
І те, що в майбутньому бабу чека!

Тож краще повчились в Давида й Санька би
Боротись відкрито, без краплі стида,
За право священне робочої баби
Почути хрипке: “Баба — даа, баба — даа…”

Юрко КОСМИНА

Можете кидати у мене каміння, але я вважаю, що жодному учаснику цієї історії шкоди не буде, бо це нормально – говорити чоловікам про жінок, жінкам про чоловіків. Кому здається, що ненормально – співчуваю. Ті, кого обурює зміст розмови подумайте про свій ментальний вік. Якщо ви ніколи чогось такого про протилежну стать не говорили у своїй компанії  – то Ви або статі не маєте, або брешете.  Друга справа, що підслуховувати  саме такі розмови – нижче плінтуса. Оприлюднювати – ще нижче. Мене особисто засмучує тільки мова, якою все це говорилося. Це була мова іншої країни.  І оце трохи лякає. Грицьків Придурченків у владі стає все більше і вони стають все агресивнішими. На завершення цього огляду  – пісня Едуарда Драча, виконана ним на Червоній руті у 1989 році.  Актуальна нині як ніколи. На жаль.

Це був огляд тижня, програму підготував і провів Олександр Івахнюк. На все добре