Автор Олександр Івахнюк
Тиждень, що минає відкрив нові грані щойнообраного парламенту, а отже і всієї влади криворізьких клоунів. Нарешті стало зрозуміло, що мали на увазі політтехнологи, коли запропонували гасло «Країна у смартфоні», Певно вони у цей момент непокоїлись про депутата Яременка, щоб він міг під час пленарного засідання домовлятися з повіями.
Кілька днів фотограф знімав його переписку з різними дівчатами і, зрештою, виклав фото переписки з однією.
Поважний екс-дипломат і чинний депутат надув і без того надуті щоки та заявив, що таким чином він, знаючи, що його знімають, виставив фальшиву переписку. Але тоді фотограф виклав решту переписок, крити було нічим і пан Яременко поніс таке, що уже зовсім купи не трималося. Особливість українського парламенту у тому, що тут навіть після того, як засікли, що ти наркоман, є
що ти дрочиш просто у залі,
що ти переписуєшся з проститутками чи обговорюєш суму хабара – це жодним чином не загрожує твоїй політичній карєрі.Чому? Та тому що усі інші – такі самі. У випадку з Яременком, зрештою, нічого надзвичайного не сталося. Звичайний прояв звичайного мужичка у цьому віці. Є гроші, є можливості, в Україні секс-послуги – доступні за ціною і високі за якістю. Так кажуть іноземці. Чому не скористатися, як не маєш можливості отримати те саме безкоштовно? Наприклад, від дружини чи коханки. Зрештою, можна ж зробити як усі – взяти на цю роль помічницю, радницю, прес-секретарку. Навіщо вигадувати велосипед, як усе давно вигадано? Подивіться скільки чудових декольте і ботоксних губ та цицьок бродить будівлею Верховної Ради. Не для того ж весь цей ботокс, щоб папірчики з кабінету у кабінет носити… Одним словом, вчитися ще Яременку парламентаризму і вчитися. Досвідченіші колеги пояснять йому що і до чого і, впевнений, другого такого скандалу уже не буде.
Але, не одними скандалами жив український парламент цього тижня.– знято недоторканність з Дубневича, до якого є обгрунтовані претензії у правоохоронців. Однак, іншим своїм рішенням депутати парламенту заблокували зміни до КПК, якими реально запроваджувалась недоторканність. Тільки про це мало говорять у телевізорі, звідки черпають інформацію шлунки з ніжками, що за усе це проголосували. А чому про це мало говорять у телевізорі? Відповідь на це питання частково дав ректор острозької академії. Студентка журналістського факультету цього ВНЗ написала інформаційний запит до ректорату про вартість якихось там скульптур. Немає значення зміст запиту. На запит студентка отримала відповідь. Все ок. Ніби. Але після цього студентку викликав декан, а потім ректор провів зустріч, на якій рекомендував не писати інформаційних запитів до ректорату. Мовляв, студенти – не журналісти. І право доступу до інформації їх хоча і стосується, але користуватися ним не бажано, бо це ваш університет і ви мусите бути до нього лояльні. Мовляв, від сторонніх він розуміє такі запити про використання державних коштів, а студенти не повинні щось таке питати. Журналістка місцевого видання описала цю ганебну тираду ректора, вона потрапила на всеукраїнський рівень. Студентку почали затюкувати. Розумієте тепер? Одна єдина студентка з усього університету наважилась попри залізобетонний авторитет ректора, підважити цей авторитет і скористатися своїм правом на публічну інформацію. МОМЕНТАЛЬНО ОТРИМАЛА ПО ГОЛОВІ!!!
Таким чином вчать журналістів не тільки у цьому провінційному генделі, а по всій Україні. Потім на телевізор потрапляють люди для яких головний журналістський стандарт – команда начальника. Що б власник медіа не сказав – все буде виконано негайно. Так це працює уже давно. Я спілкуюся з людьми які працюють в українських медіа. Вони теж не схвалюють журналістських виступів проти цензури: «Ну от виступили журналісти ЗІКу проти цензури, звільнилися. І що? Їх тепер ніхто на роботу не бере. Сидять без роботи», – каже мені телеведуча всеукраїнського каналу. Випусковий іншого телеканалу, абсолютно антиукраїнського, говорить мені на моє питання, як вона може брати участь у підготовці таких смердючих маніпуляційних новин: «А шо я можу зробити? Мені треба дитину вчити, треба щось їсти» За шмат гнилої ковбаси випускники ось таких острозьких академій, затюкані смердючими червоними директорами на посаді ректорів, видають пропагандистську жуйку русского міра і їм нічого не заважає.
Один Заслужений журналіст і ведучий іншого всеукраїнського телеканалу колись мені сказав, знявши мій матеріал з сайту радіо Ера, де я був головним редактором: «Розумієш, так зірки склалися, що 78 школу чіпати не можна. Можна писати про інші на цю ж тему, але не 78 школу. Це прохання власника» Ця людина – син журналіста, випускник журналістського факультету університету імені Шевченка у Києві.
Найкумедніше, що нині він проти цензури, хоча сам впродовж усього часу керівництва на радіо був цензором та і зараз, зрештою, є. Бо що таке Newsone? Що уже казати про занюханий провінційний генделик у Острозі з ректором, який зїхав з глузду і заявляє у відповідь на інформаційний запит своєї студентки: «Якби це була моя дитина – я б її відлупцював». Лизоблюди ректора стверджують, що фразу вихопили з контексту, що все було не так, а якось інакше, що ректор відбудував цей заклад і що всі його дуже люблять, тому цей інцидент можна йому пробачити, або взагалі він у цьому випадку має рацію. НІ!!!!!!!!!!!!
Ще раз: неважливо чого стосувався запит, неважливо, що на нього відповіли. Неважливо якими саме словами ректор переконував студентів не робити, як журналісти. Важливий сам факт такої зустрічі і факт засудження єдиної студентки журналістського факультету, яка показала приклад, як треба робити свою роботу. Вона на практиці довела, що засвоїла знання про журналістику. Вона єдина. На місці студентів журналістського факультету я б нині засипав ректорат подібними інформаційними запитами. Усі, хто себе поважає з тих студентів, мали б приготувати і відправити хоча б один інформаційний запит ректору. А ректор міг би зрозуміти, що він – совок. Вибачився б і пішов би собі завгоспом, раз він такий крутий будівничий. Те, що жоден інший студент не наважився такий запит написати, свідчить, що усі ці люди годяться тільки для приготування пропагандистської жуйки на замовлення начальства. До журналістики нездалі.
На тижні відрапортували про розведення сил у Золотому. Люди, яким паспорт видали невипадково, з сумом спостерігають за цією гидкою капітуляцією. Зрештою українські капітулянти погодились навіть на те, щоб не чекати сім днів без обстрілів. Деморалізація армії – це найгірше, що міг зробити головнокомандувач. І він це зробив. На жаль, для цивільного керівництва якусь роль грає думка населення у тому місці. А чи є сенс прислухатися до зрадників? Немає сенсу, якщо ти будуєш свою державу, а не пробуєш допомогти сусідові демонтувати країну, яка випадково опинилася у твоїх руках.
На тижні з’явилося велике інтервю з найогиднішим представником зеленої влади – Андрієм Богданом. Від кожного слова у його інтервю віє зневагою до країни Україна. Враження таке, що територія йому подобається і навіть подобається, що на цій території – держава, де він посідає не останнє місце. Але розуміння, що це держава називається Україна і тут живуть українці у цієї людини немає. Він не розуміє, що без українців, української мови і культури Україна просто зникне, бо тоді у ній не буде сенсу. Тільки українська мова і культура змушує знову і знову підніматися український народ та здобувати державність. Я тут, у Польщі, часто спілкуюся з російськомовними, яким Україна випадково видала паспорти. 100 відсотків російськомовних з якими я спілкувався вважають існування України необовязковим. Вони могли б і без цієї держави. У цьому різниця між нами і ними. У цьому різниця між Богданом і тими, хто за сумним збігом обставин опинився під керівництвом таких людей як Богдан. У цьому небезпека, ліквідація якої – завдання кожного адекватного громадянина України.
