Тиждень, що минає, пройшов під знаком футболу. Українці раділи перемозі над шведами і з тривогою та надією чекали матчу 3 липня у Римі зі збірною Англії… Раптом після гри з шведами, громадськість помітила, що це зовсім не українська збірна. Так, називаються вони справді гравцями збірної України, одяг у них український, гасла на одязі українські, прізвища у них українські, а всередині – русскій мір. Цвенькають російською так, ніби Україна не воює сьомий рік з цим агресивним, непердбачуваним сусідом. І не те, щоб вони мови країни, яку представляють, не знали. Ні! Просто уся ця сфера чомусь була віддана на відкуп совку. Лобановський цю совкову неприязнь до всього українського передав від Радянського Союзу. Він же передав стиль гри, який можна охарактеризувати словом «шапкозакидання». Але я не фахівець у футболі. Як глядач кажу, що нині гра якась технічніша, є розуміння, що робити, є якісь напрацювання. Так, можливо, вони не проходять, бо противник сильний, але відчувається, що нинішній тренер – Шевченко, достатньо пограв у європейських клубах і може підказати гравцям, чого чекати від футболістів цивілізованих країн. Але, чому ж тоді не виходить? Чому немає результату? Отут я думаю, вища сила втручається. Все таки, коли ти граєш за збірну – не знати мови країни, збірну якої ти представляєш і на пресконференції говорити мовою іншої країни – за це мусить бути якесь покарання згори. І от воно приходить у вигляді відсутності результату. Загалом, завершуючи тему футболу, скажу, що у
кожного у цьому житті свій футбол. Наприклад, я граю у футбол з польськими відділами справ іноземців. Я їм подаю – вони мені відфутболюють. Часами я потрапляю у брамку і отримую результат, часами не отримую з першого разу, але все одно отримую. Бо мені за це платять. Кожному платять за його футбол. І лише коли тобі нема чого робити – ти дивишся як працюють інші по телевізору. Бажаю кожному знайти свій футбол, за який йому платитимуть. Результатів правда бажаю кращих, ніж у української збірної. Хоча … ще раз повторю цю думку: їх можна зрозуміти. Коли ти граєш у збірній країни, мову якої нестелепний вивчити, або ж знаєш, але користуєшся мовою ворога – програЄш за замовчанням. Це нормально, що вони програЮть тим, хто мову своєї країни вивчив, навіть якщо не є уродженцем тієї країни. Як Стерлінг, наприклад, з англійської збірної.
Друга тема, як на мене, важлива на тижні знову ідея про великий герб. З цього приводу доволі чітко і зрозуміло висловився Володимир Вятрович: є ідеальний герб з часів князя Володимира. Якщо треба великий – то треба просто збільшити те, що уже є і на цьому зупинитися. Однак, чи є шанс пояснити це людям, для яких Україна – неприємна випадковість на карті, котрі нині керують нею? Є з цього приводу великі сумніви.
З того, що вразило на тижні – розмови у сауні, куди я ходжу регулярно. Вони стосуються здальної роботи. Те, про що мріяли мільйони – про можливість виконувати роботу за яку платять, не виходячи з дому, виявляється, не для всіх плюс. Один з відвідувачів сауни розповідав про свого родича – молодого хлопця, котрому фірма забезпечила робоче місце вдома – привезла компютер два великі монітори та все інше для комфортної роботи, а він вимагає, щоб його повернули працювати у офіс. 25 річний програміст має власний дім, живе сам, бо дівчини ще не знайшов, а батьки живуть окремо, має добру роботу, яку може виконувати вдома, але НЕ ХОЧЕ БІЛЬШЕ СИДІТИ ВДОМА І ВИМАГАЄ, ЩОБ ЙОМУ ДАЛИ МОЖЛИВІСТЬ ПРАЦЮВАТИ В ОФІСІ, куди він щодня буде їздити на роботу, стояти в корках туди і назад, шукати де там поїсти під час перерви… ну і так далі. Виявляється, живе спілкування між людьми – це важлива частина життя, без якої і власний дім і добра робота – не в радість. Хто б міг подумати, що те, про що колись люди мріяли, нині стане проблемою? Далі оповідач почав говорити про недоліки роботи вдома: витрачаєш свій інтернет, свою електрику, корпорації економлять на офісах, а людині нічого не доплачують. Може це така сільська філософія (бо всі ці розмови відбувалися у басейні у Зомбках під Варшавою) а може це і тенденція…
Трошки смішного про русскій мір. Там місцевий царьок підписав якийсь закон, за яким шампанським можна називати вино, вироблене лише у Росії. То виробники вина з провінції Шампань відмовились постачати свою продукцію своїм російським контрагентам, поки їм не дозволять використовувати назву Шампанське для вина, виробленого у Шампані. Кумедно, правда? У цьому вся Росія. Сподіваюсь, вона скоро зникне з карти, як непорозуміння, як тюрма народів.
За це і випємо.
Ну і сьогодні США відзначають день Незалежності. Країна, створена людьми, що залишили свою батьківщину і знищили місцеве населення, нині є прикладом для всього світу як себе організувати і рухатись вперед. США та його громадяни є прикладом того, що навіть найостанніший покидьок і бомж має можливості для руху вперед та може досягти успіху котрому заздритимуть інші. Треба тільки захотіти. Вітаю зі святом усіх моїх американських знайомих
