Ситуація з російським блогером, якого нібито убили, а потім виявилось, що він живий, може допомогти людям з мозком зорієнтуватися у інформаційній сфері України. Ви прослухали думки експертів з усіх питань по телеканалах, радіостанціях  та в інтернеті про те, хто вбив, навіщо і навіть про те, де і як поховають. Людина з мозком, на мою думку, після прослуханого і побаченого, мала б назавжди забути про ті медіа, які на цю тему щось ляпали.Чому?  Журналісти і влада – опоненти. Нормальний журналіст мусить піддавати сумніву будь-який прес-реліз чи заяву представника влади, тим більше –  представника поліції, військових, спецслужб чи прокуратури. Ці органи найбільш схильні до використання медіа для розповсюдження неправди і у них є на це їх професійні мотиви. У журналістів інші мотиви – не дати обдурити аудиторію. І навіть якщо обман робиться з благородною метою – журналіст мусить виявити цей обман і розповісти факти. Бо така у нього робота.  До спецслужби немає претензій у мене, наприклад. У СБУ знали, що ніхто не додумається перевіряти інформацію, бо для цього у медіа мають працювати журналісти. А у СБУ точно знали, що журналістів в укр медіа немає. Тому використали це для спецоперації. Той факт, що російські медіа підхопили цю інформацію і моментально з’явилися заяви російських політиків та держорганів, свідчить про те, що у них уже була наводка, що скоро Бабченка уб’ють і вони до цього готувалися. Інформаційна консерва була відкрита. І це чудово. Медіаскладова – це побічний, але позитивний ефект спецоперації. Ситуація просто відкрила очі на якість роботи укр медіа. Це лише в одному випадку відкрилося, що оприлюднена інформація не була фактом. А такого щодня – дофіга і трошки. І власники медіа про це мусять потурбуватися та повиганяти з роботи усіх причетних до оприлюднення цієї качки. Це був хороший тест, який ще раз показав, що підставка для мікрофона і журналіст – це різні професії і професія журналіста в Україні менш популярна і оплачувава ніж професія підставки для мікрофона. Визнати це – шлях вперед. Обурюватись діям спецслужби і виправдовувати свою профнепридатність – совок у вишиванці.  Треба  було почекати, перевірити факти.  І єдиний перевірений факт у даній ситуації  це те, що українські медіа фактів не перевіряють і ляпають все підряд.

 Ще можна зрозуміти рядових підставок для мікрофона – їм що скажуть, те вони і знімають. Але як зрозуміти керівників? Чи хоча б хтось змусив редакцію перевірити інформацію? НІ!!Таких медіа не знайшлося. І  роблять це, керують цим випускники факультетів журналістики українських фірм з продажу дипломів, які називають себе університетами. Роблять це для наївних буратін, яким  можна втюхувати будь-яку лабуду під виглядом інформації і вони її злопають та ще попросять. Зрештою, цього аспекту ситуації з росіянином, якого, нібито, вбили ні українські медіа, ні споживачі їхньої сумнівної продукції не зауважили. Правильною дорогою йдете товаріщі!  Зрештою, як всіх все влаштовує – нудіння таких як я – лише нудіння. Залишається сподіватися, що колись настануть часи, коли українські медіа почнуть працювати для людей з мозком, а не для шлунків з ніжками. Коли це настане? Що для цього треба робити?  Працівникам медіа, які хочуть стати журналістами, на мою думку, потрібно розвивати власні проекти і заглиблюватись у тему, на якій вони розуміються. Приклад? – «Судовий репортер» або проект Володимира Марковича Бойка з романтичною назвою «Хроніка українських йолопів», мій проект, зрештою. Ці медіа  зосереджені на своїй темі, їх читає конкретна цільова аудиторія і масовий тупуватий споживач теленовин ніколи на них не зайде. Ці ресурси оплачують читачі у різні способи, демонструючи свою повагу до авторів. Я, наприклад, спеціалізуюся на темі легалізації іноземців у Польщі.  Ще на темі кордону і на темі  використання української мови в Україні. Пишу тільки про це і все інше для мене  малоцікаве, бо малоцікаве для моєї аудиторії.  Телевізор, який говорив на тему вбивства росіянина, мусить залишитися без глядачів, газети –  без читачів, експерти з усіх питань типу всіляких гаранів та інших єрмолаєвих мусять бути назавжди забуті медіа які себе поважають. А редактори, які сприйняли цю плітку за новину мали б вилетіти з роботи і більше ніколи не знайти її у сфері медіа.

Навряд чи це станеться зараз, але сподіваюсь, що це колись станеться.  І коли це станеться-  це означатиме, що настав час в Україні, коли новини стали зрештою інформаційним сервісом і перестали бути сферою розваг.

Ця ситуація відкрила приховані до цього часу російські консерви в українських та світових медіа і громадських організаціях типу кумедних «Репортерів без кордонів» та ОБСЄ.

Ну і найгидкіше, на мою думку, у цій ситуації те, що стільки народу знають про якогось російського блогера, тобто, вони його читають, попри те, що він пише мовою ворога і нормальний громадянин України мав би його писанину ігнорувати. Є маса приводів для цього. Я скажу тільки про те, що знаю. Більшість обдурених громадян України у Польші були обдурені РОСІЙСЬКОМОВНИМИ  посередниками. Я раджу не мати справу з росіянами (тобто, російськомовними), не читати оголошень від росіян (тобто російськомовних), не вірити нічому що написане російською мовою для громадян України. Все це дуже ризиковано.  Чесно скажу, я дізнався про існування цієї людини у момент, коли повідомили про її вбивство. Можливо, він пише цікаво, але я ніколи його не прочитаю, бо він пише мовою окупанта, а у мене на неї алергія, коли ця мова звучить від громадянина України або тим більше від іноземця, який отроимав дозвіл на проживання в Україні. Я зичу цій людині здоровя і при нагоді запитаю, чи вчить він мову країни перебування? Для мене це ключове питання. Будь який хороший росіянин, який в Україні продовжує користуватися російською, ігноруючи мову країни, яка дала йому притулок, для мене людина, яка воює з моєю країною.  У Польщі усі без винятку іноземці вчать польську, бо без цього у них немає шансів ні на роботу ні на нормальне життя. Так мусить бути в Україні. Тільки за цих обставин, на мою думку, Україна має сенс, як держава.        Тільки за цих обставин в Україну почнуть повертатися люди, які виїхали, щоб не відчувати дискомфорт від того, що їх країна говорить з ними чужою мовою, мовою окупанта. ­Тільки за таких обставин українськими медіа почнуть цікавитися не лише люмпени, яким какаяразніца і які готові терпіти плітки замість новин, а й    люди з мозком. Щиро нам усім цього бажаю.   Як би чудово не писав той російський блогер, він пише мовою ворога, а отже він щоразу перемагає Україну, коли  на його сторінку заходить громадянин України і йому цікаво.