Автор: Лариса Ніцой
Я сьогодні ревла. В Міністерстві освіти. Уявляєте? Нерви здали. Капець. Понесла нашого листа, зареєструвала, а потім вирішила прогулятися по кабінетах. Закінчилося тим, що я розревілася, як дівчинка. Від безсилля і відчаю…
Ще на підході до міністерства, на сходах, телефон «бім-бом». Відкриваю смс. «Пані Ларисо, підкажіть, якими документами ви керувалися, коли добилися відміни в школі російської мови, бо сьогодні були в директора, а вона апелює до купи законів, що права». Ну звісно, директор знає, чим помахати перед носом на своє виправдання. «Добре, – думаю, – що я тут, заодно тих документів для батьків і наскубаю».
Кабінет високого начальника. Тук-тук.
– Доброго дня. Я прийшла по допомогу. Мене звати Лариса Ніцой, я…
Начальник у вишиванці гарною українською випереджує:
– Я знаю, хто Ви.
Гм. Нічого собі. Ну гаразд.
– Мені треба документи, на які можуть посилатися батьки, які хочуть відмовитися від російської мови в школі.
– Хай до нас звертаються, ми розбираємося з кожним випадком окремо.
– Почекайте, таких випадків мільйони. Ви будете розбиратися з кожним? А не простіше розробити для них усіх на цей один випадок якісь рекомендації.
– Ні.
– Чому?
– Тому що ми ідемо в Європу і пообіцяли Європі вільний розвиток мов національних меншин. Якби Ви читали Європейську хартію, то …
– Я читала і можу Вам на пам’ять її процитувати. І не тільки Хартію. А Ви, я бачу, теж пропустили в ній важливі місця, де говориться, що «розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». А також, що «розвиток регіональних мов грунтуєтся на принципах демократії в рамках національного суверенітету і територіальної цілісності». Ми на Сході і в Криму культивували російську мову, в результаті ми маємо там порушення суверенітету і територіальної цілісності. То що, далі будемо культивувати? В Україні відбувається масове зросійщення, батьки не хочуть вивчати цю мову, директори їм нав’язують, батьки не знають, куди бігти за підказкою, а вам важко якогось папірця написати? Ви ж для цього тут сидите, правда?
– Заспокойтеся. У нас немає масового зросійщення. За статистикою, в Україні 92% шкіл з українською мовою навчання.
У мене спирає дихання, начальник продовжує:
– Я приїхав 10 років тому і ситуація тільки покращується.
– Я перепрошую, а звідки Ви приїхали?
– З Москви.
Я прикладаюся долонею до свого лоба так, що виляски лунають на весь кабінет. Кажу:
– Ви розумієте, що в нас у більшості шкіл України вивчається російська мова? Ви маєте таку статистику? Чому її вивчають у селах, де ніхто не розмовляє російською?
– Що Вам далася ця російська?
– Та тому, що її вивчають кругом! З якого дива? У Європі її не вчать у школах. Нам вона навіщо?
– У Вас неправильна позиція.
– Серйозно? Тоді в мене наступне питання, у нас проживає 130 національних меншин, чому мова однієї меншини, російської, піднесена в найвищий ранг? Ви кажете, що ми йдемо в Європу, а це по-європейському, підминати під одну меншину всіх?
– Я не збираюся з вами розмовляти в такому ключі.
– Через таких, як ви відбувається масове зросійщення українців. Ви обклалися документами на захист меншин, а куди бігти українцям?
І тут я починаю ревіти. Я усвідомлюю, що навпроти мене сидить не пєшка, ви розумієте, сидить високе начальство, яке відповідає за освіту діток в Україні, і вишиванка у нього, і мова українська, а суть ворожа. І я нічого не можу зробити. І такий відчай на мене напав. Як у дитинстві, коли знаєш, що правий, а дорослий проти тебе. І, і якось воно само собою розревлося. Наче це не я. Одна півкуля мозку і далі холодно працює, а друга півкуля реве. Цитькаю подумки на себе «здуріла, чи що?» Але півкуля не слухається. Кажу крізь сльози:
– Якщо ми йдемо в Європу, давайте зробимо, як у Європі. У них немає шкіл, де викладання проводиться тільки мовами меншин. Це нонсенс. У їхніх законах про це чітко написано, що так не можна.
– У нас свої закони. Ківалова-Колесніченка.
– Цей закон суперечить європейським нормам. Венеціанська комісія….
– Так, у Венеціанської комісії до нього суттєві зауваження, але він і досі у нас діє…
Отакі пиріжки, малята. Я не пишу прізвище посадовця, бо не про нього мова. Не хочу, щоб ви відволікалися на критику однієї людини. Розмова достовірна, але скорочена. Важливо інше. Такий посадовець в міністерстві і така позиція можлива тому, бо такий закон. Ось корінь зла. Ось із чим треба боротися.
А як захищатися українським батькам від вивчення російської мови (не тіштеся язикі, в міністерстві є такі поради), я таки виходила. Про це наступний допис, бо цей і так задовгий.
p.s. А взагалі, люди, це якийсь сюр. На рівні навчальних програм і шкіл цей керівник впроваджує закон Ка-Ка. Коли персонально до нього звертаєшся, як позбутися мови в школі, і обійти закон Ка-Ка, він реально допомагає як це зробити, при чому, не ховається, не таємно. Я не знаю, як це все сприймати.
Цей портал існує за гроші читачів, слухачів, глядачів. У власника сайту, Олександра Івахнюка, завжди є можливість взяти гроші у одного спонсора і дути у його дудку, як це роблять більшість медіа стосовно своїх власників. Якщо ви бажаєте, щоб хоча б одне медіа у нашій країні працювало на читачів – перекажіть гроші за цими реквізитами. Навіть мінімальна сума буде для авторів сайту свідченням того, що їхня робота потрібна і треба продовжувати у цьому ж руслі.
