Автор: Лариса Ніцой
Ну що, друзі, чергова суперечка з рускім міром «што ви пріцепілісь к етім картінкам, дєті всьо равно нє панімают, ліш би красіво било» – і в мене готове наступне відкриття, ЗВІДКИ НОГИ РОСТУТЬ У НАШИХ ДОРОСЛИХ ПРОБЛЕМ?. Зараз ви самі, власноруч, зробите це відкриття. Готові? Поїхали…Для початку проведемо дослідження. Для експерименту візьмемо казкових героїв. Завдання: серед перерахованих образів визначити наші(українські) і чужі (американські, європейські). Зверніть увагу, шукаємо не поганих і хороших, а СВОЇХ і ЧУЖИХ. Може «чужих» комусь звучить грубо, то поділимо на НАШИХ і ЇХНІХ.
Перелік перший. Шрек, посіпаки, Міккі Маус, качка Скрудж МакДак, оленя Бембі – погодьтеся, не наші герої, їхні, американські. Класні, смішні, але не наші, заокеанські. І ми це чітко усвідомлюємо. ЇХНІ.
Перелік другий. Червона шапочка, олов’яний солдатик, снігова королева, бременські музиканти – теж не наші, європейські (французькі, англійські, німецькі). Це вже географічно ближчі до нас герої, з нашого континенту, але все одно сусідські, іноземні. ЇХНІ.
Перелік третій. Колобок, курочка Ряба, царівна-жаба, Котигорошко, Іван царевич і сірий вовк, Летючий корабель, царівна Несміянна, Івасик-телесик – це вже наші.
Здається, ми чітко розуміємо, де іноземні казкові герої, а де наші.
Точно? Ви впевнені, що розумієте, де наші, а де чужі? І з першого ж погляду їх розрізняєте? Бо в третій позиції тільки колобок, курочка ряба, Котигорошко, Летючий корабель та Івасик-телесик – НАШІ, українські. А царівна-жаба, Іван царевич і сірий вовк, царівна Несміянна – російські, тобто ЇХНІ, не наші. Це казкові герої сусідньої держави. У нас в Україні ніколи не було царів, то ж це образи чужі, які ми звикли приймати за своїх!
Виявляється, у нас настільки розмита межа між нашим і їхнім, між українським і російським, наскільки ми не розділяємо спочатку казкових героїв, потім героїв фільмів, потім героїв історичних подій і самі історичні події (наші і їхні), що поступово складається враження, що у нас ЄДІНАЯ КУЛЬТУРА, ЄДІНИЙ НАРОД ЄДІНАЯ СТРАНА.
Ми малюємо на стінах лікарень Ємєль з берізками і думаємо, що це наше. А це їхнє, російське. Ми дивимося російський мультик про князя Владіміра, читаємо на уроках рускіє биліни про Добриню Нікітіча чи Ілью Муромца – і думаємо, що це їхнє, а насправді це наше, українське.
У нас наскільки змішалося все в голові, така каша, як пише російський класик: «смєшалісь в кучу коні, люді», що стає важко зрозуміти, де своє, а де чуже, і ми вже не можемо розібратися, де свої, а де чужинці, і кого з них захищати, а кого посунути подалі. І закладаємо цю міну уповільненої дії ми самі собі ще в дитинстві.
Я не закликаю негайно викинути всі російські казки. Чи оголосити їх ворожими. Я закликаю нарешті почати проводити межу, де своє. Як це роблять інші народи. Щоб чітко розуміти, хто ми і де наше. Це називається отим складним словом “самоідентифікація».
А тепер повертаємося до обіцяного відкриття. До нього залишився один крок.
Дослід другий, останній. Завдання: назвіть казкових чи літературних героїв чи образи (крім козаків, мавок, Котигорошка, Івасика-Телесика), які були б відомі не тільки Вам. Назвіть впізнавані ВІЗУАЛЬНІ образи, які всіма людьми сприймаються як чітко українські. Глянув, і розумієш – Україна.
Назвали? Скільки набралося? П’ять? Вісім? А якщо зробити парк атракціонів, типу Диснейленду, але на український лад, тих образів, що Ви назвали, буде достатньо? Катастрофічно мало.
Отже, відкриття. МИ, УКРАЇНЦІ, НЕ ЗНАЄМО СВОЇХ КАЗКОВИХ ГЕРОЇВ, НА ЯКИХ МУСИЛИ Б ЗРОСТАТИ НАШІ ДІТИ.
Думаєте, їх немає? У народу з віковими традиціями і древнім корінням, яке сягає в таку давнину, що іншим народностям і не снилося – і немає героїв? Так не буває. Вони є! Їх треба дістати з мішка, фольклорні – з міфів і легенд, сучасні – з книжок, і почати популяризувати. Ними треба обмалювати всі можливі стіни, заповнити всі паперові та електронні носії, поставити в парках і на дитячих майданчиках, врешті, зняти мультики. Ми не можемо зараз змагатися з “діснеями”, але елементарне ми зробити можемо?
Нам, українцям, треба почати відбудовувати Україну, керуючись не тільки складними макро- і мікро- теоріями. Нам треба почати з простого – підняти весь масив створених українцями образів і виховувати дітей на СВОЇХ героях, на РІДНОМУ матеріалі. Американські, європейські і японські нікуди не дінуться, їх є кому проштовхувати, вони й так до наших дітей прийдуть. А от хто НАШИМ ДІТЯМ покаже НАШЕ, окрім нас? Заодно і самі підтягнемося. Бо саме це стоїть біля витоків формування маленьких українців – майбутніх громадян СВОЄЇ країни, нашого майбутнього.
Цей портал існує за гроші читачів, слухачів, глядачів. У власника сайту, Олександра Івахнюка, завжди є можливість взяти гроші у одного спонсора і дути у його дудку, як це роблять більшість медіа стосовно своїх власників. Якщо ви бажаєте, щоб хоча б одне медіа у нашій країні працювало на читачів – перекажіть гроші за цими реквізитами. Навіть мінімальна сума буде для авторів сайту свідченням того, що їхня робота потрібна і треба продовжувати у цьому ж руслі.
