Вітаю читачів зі святом! Для мене незалежність України – це українська мова на її території. Громадяни України – це україномовні люди усіх національностей кольорів шкіри і віросповідань від сяну до дону. Усім, хто хоче того самого ще доведеться попрацювати. Але свято нас обєднує. Якщо Ви вважаєте, що громадянин України може і не користуватися українською – для вас це не свято. Територія і держава -різні речі. Мова -це інтелектуальний кордон. Чому українська мова така важлива для мене? Бо це мій робочий інструмент. І якщо українська мова буде застосовуватись у всіх сферах життя – я зможу працювати в Україні і заробляти собі на життя. Поки цього немає – мені або треба, як мої колеги, перейти на російську, або задовольнитися копійчаними заробітками. Ні те ні те мені не підходить. Українська мова – це не культура. Це безпека. Це економіка. Чому безпека? Бо росіянин української не знає, а росіяни – вороги усі без винятку, ви ж це знаєте. Для них Україна – це щось непотрібне і шкідливе. Тому за мовою можна відрізнити ворога від друга. Це економіка, бо коли в ефірі треба буде україномовний контент, то будуть потрібні і ті, хто його по-людськи може зробити. Нині виробники україномовного контенту – це або ентузіасти, що на своєму горбі возять власні книжки по виставках, або злидарі, що за копійки роблять щось, що у іншій країні, де є своя мова, коштувало б упятеро дорожче. Мова – це незалежність. Це кордон, за який щоб зайти, треба буде вивчити мову. І жодна зброя тут не допоможе. Натомість територіальний кордон легко здадуть ті, для кого нєважнанакакомязикєразгаварівать. Що вони і зробили. Фото, до речі, зроблене на українській Кубані, десь за Ростовом на Дону.