Автор: Оксана Лексел (США)

Дитина моя поїхала кататися на гірських лижах і покаталася головою об дерево. Її бойфренд вдягнув шолом, а моя дитина вдягла красиву в’язану шапочку і красиві окуляри від сонця. В результаті удару дитина втратила свідомість,  приїхала швидка відвезла її в госпіталь. Удар припав на обличчя, хоча вона намагалася пом’якшити удар, виставивши вперед руки. Весь одяг був залитий кров’ю: нижня губа розбита і її довелося зашивати. Чотири нижніх зуба бовталися “на ниточці”. Щелепно-лицьовий хірург ухвалив рішення вставити зуби на місце і скріпити їх спеціальним дротом. Дитина пила і їла через трубочку і не могла розмовляти тиждень: щелепа була в гіпсі, губа була вся в швах. Коли дитина пішла на поправку, страхова компанія надіслала їй рахунок за щелепно-лицьову операцію на чотири тисячі доларів і сказала: “в цій операції не було медичної необхідності, тому ми вам її не сплатили”. Тобто лікар, фахівець, щелепно-лицьовий хірург, визнав за необхідне вставити зуби туди, де вони були, а чиновник зі страхової компанії, у якого диплом бакалавра з баскетболу, порахував, що зуби, як волосся, відростуть нові.

Наступного разу, коли реформа охорони здоров’я піде ще далі в аспекті “медичної необхідності”, страхові компанії не сплатять приїзд машини швидкої допомоги: навіщо взагалі поранених в госпіталь завозити? Набагато дешевше просто зіпхнути їх ногою з урвища: нехай собі падають, баби все одно нових народять.

А дитина тим часом подала  апеляцію на  рішення страхової компанії і поїхала кататися на роликах (!!!), теж без шолома (!!!).

У березні у неї в планах поїздка у Танзанію: у неї там гора Кіліманджаро  стоїть нескорена.