Від редакції: цей текст написала у 2017 році колишня працівниця “Радіо “Буковина” з Чернівців на замовлення “Радіо без цензури” Вона за нього отримала гонорар. Ви можете зробити точно так, якщо у вас є про що писати про те, у чому ви розбираєтесь, що ви вивчили особисто і що читатимуть інші, щоб скористатися вашим досвідом. Цей текст дуже субєктивний, але не маніпулятивний – просто людина зробила узагальнення з отриманого досвіду свого та свого оточення. Однак, текст щирий і може бути корисним нашим читачам. Додавайте свою інформацію у коментарях. Я текст не правлю, бо не моє це діло – цензурувати тексти. Однак у тих місцях, де, на мою думку, є оцінка, не обперта на факти – я зроблю червоні вставки своїх коментарів. Таким чином не псуватиму правками текст і додам те, що вважаю за потрібне. Все одно читати вам, шановні відвідувачі. І вам визначати – це потрібний текст чи так собі.
- Тату, а ти коли приїдеш?
- Скоро, сину. За три місяці – та й буду. Привезу тобі таку приставку, як у Віталіка, добре? Але ти будь чемний, слухай маму і не плач.
- Не буду плакати – каже дитина і заривається лицем у татове плече.
Ще кілька хвилин чоловік обіймає сина і дружину, але, зрештою, настає той момент, коли потрібно йти. Вже з вікна автобуса бачу, як неохоче дружина відпускає руку чоловіка і, щоб заспокоїтись, бере на руки дитину.
Я сиджу у третьому ряду біля вікна і посміхаюсь. Майже три місяці тому мій Петро поїхав до Польщі. Щодня ми говорили з ним кілька разів по телефону, але ж ніякий голос не замінить обіймів, теплої посмішки перед сном і ранкового поцілунку. Тож, я написала заяву на звільнення, спакувала валізи і вже за 15 годин дороги мирно відсипалась у хостелі.
… в туалеті – дві пари дверей, які не замикалися, замість стінки душу – клейонка, а в кухні – леп на підлозі…
До речі, про хостел: була це, насправді, добротна хата на три поверхи, з усіма зручностями на кожному. Також ми стали щасливчиками, бо на кухні було все необхідне начиння, включно з посудомийною машиною, а у нижній ванній кімнаті – потужна пралка. Це може здаватися смішним і дріб’язковим, але ж на заробітки ми брали небагато одягу, тому прати доводилось часто. Ціна здавалась трохи завищеною, та після того, як ми подивилися умови хостелів за 10-15 злотих, і де в туалеті було дві пари дверей, які не замикалися, замість стінки душу – клейонка, а в кухні – леп на підлозі – вирішили, що 20 злотих на добу – не така вже й велика плата за комфорт і чистоту. А чистоту в хостелі підтримували ми самі. Кожні три дні двоє чергових (за списком) пилососили та мили підлогу у місцях загального користування. Коридори, ванні кімнати, хол та кухня – насправді півгодини роботи для двох.
РЕДАКТОР Для того, щоб не потрапляти у клоаки – потрібно обирати ціну за житло вищу від середньої. Таку ціну ніколи не обирають люди, які абстрактно ставляться до гігієни. Такі люди завжди шукають дешевшого. Отже, ціна – це не лише визначення у грошах. Це ще й вибір сусідів. Докладно про житло у Варшаві тут
Іще одна перевага нашого помешкання – розташування. Містечко Консатнцін-Єзьорна – це елітне передмістя Варшави, де живуть, переважно, багаті люди. Тут тихо і спокійно, є всі доступні для заробітчан
РЕДАКТОР: Слово “ЗАРОБІТЧАНИ” більше підходить для працівників медіа в Україні ніж для тих, хто приїздить у Польшу. На мою думку, слово “заробітчанин” – смердюча маніпуляція русского міра. Воно має негативний контекст і описує наївну людину, яка планує у Польщі на простій фізичній малооплачуваній роботі заробити. Це нереально. Перші роботи, на які приходять українці у Польщі годяться тільки для вивчення польської мови для того, щоб потім знайти собі роботу за фахом. Більшу частину цих грошей ви будете витрачати на своє тут перебування. А потім освоїтесь і будете заробляти як поляки або і більше. Докладно про легальну стартову роботу тут
…магазини – типу Бедрьонки чи Лідла, а також величезна зелена зона – смерекові насаджені ліси та парк Здройовий. Влітку ми ходили до парку годувати качок та грати у волейбол. Іноді їздили гуляти до Варшави. Що нас здивувало – це те, що раптом серед натовпу з’являлись довгі патрульні автобуси. Через кількадесят метрів автобус зупинявся, з нього виходили двоє патрульних. За кілька хвилин у натовпі людей було безліч поліцейських. Вони вибірково підходили до людей і просили показати документи. Так тут шукають нелегалів. В першу чергу підходять до груп людей, до тих, хто говорить надто голосно. Також видає українців спортивний одяг та пакети – адже чимало заробітчан носять там свої особисті речі, натомість європейці віддають перевагу наплічникам, або ж невеликим сумкам через плече.
РЕДАКТОР: думка авторки про типових громадян України – субєктивна. Вона спілкувалась саме з такими людьми, тому могла не підозрювати про існування у Варшаві 50 професорів, що викладають в університетах, сотень програмістів, що уже мають своє житло у Варшаві, а приїхали, як вона, три місяці тому, підприємців – громадян України, які успішно працюють у різних сферах. Вона не знає про працівників нашої агенції, які на просту фізичну, однак легальну роботу їздять на своїх авто, хоча перебувають тут не більше року. Ті, кого вона бачила, можливо, отримали український паспорт помилково. Я теж таких зустрічав. Як правило, ці люди говорять російською, або ж матюкаються так, що їхньої української просто не чути. Для того, щоб такого враження від українців у Польщі не було – шукайте легальну роботу, вчіть польську мову. Поради, як вивчити польську мову тут
Ще одного разу я наштовхнулась на поліцейських при вході в метро. Ввічливі чоловіки просили показати документи тих, хто, на їх думку, виглядає підозріло. На щастя, я в цю категорію не потрапила. До речі, поляки, які часто говорили зі мною на зупинках чи в чергах (поляки, особливо старше покоління – дуже привітні і люблять поговорити) дуже дивувались, коли чули мій акцент. Казали, що я зовсім не схожа на українку.
РЕДАКТОР: Авторка сприйняла фразу, що вона зовсім не схожа на українку, як комплімент. Насправді, це було тонке і підле знущання. “Ви не схожі на українку, бо українки всі страшні, а Ви виглядаєте як полька” – казала така старша пані авторці. Так це треба розшифровувати. Якби мені хтось сказав, що я не схожий на українця – я б відповів адекватно.
Це і не дивно, адже я і сама могла впізнати «наших»: чоловіки ходять групами і ведуть себе, як королі світу, а жінки фарбують губи яскравою помадою і обвішуються золотом. Я нікого не засуджую і не критикую, просто розповідаю, як іноземці, зокрема і працівники правоохоронних органів, вирізняють з-поміж натовпу українців.
РЕДАКТОР: Особисте враження спричинене оточенням.
Мене жодного разу не спинили і не просили показати документи. Але якби це сталося, думаю, що з Польщі додому я б повернулась значно швидше. І тексти мої були б не такі оптимістичні 😉
РЕДАКТОР: Авторка працювала нелегально. Саме через це у разі, якби у неї ретельно перевірили документи і зясували, що мета її перебування праця у працедавця, який зареєстрував їй запрошення, а вона перебуває і працює зовсім у іншому місці – їй би загрожувала депортація і заборона вїзду на 3-5 років. Не працюйте нелегально. Не комбінуйте нічого. Докладно про легалізацію тут
Зараз я думаю – якою взагалі безвідповідальною була, адже не мала ані контактів посольства,
РЕДАКТОР: контакти посольства громадянину України ні до чого. У посольстві зреагують на вас тільки як ви помрете або покалічитесь. А тоді вам уже буде не до посольства. Докладно про профнепридатність українського посла у Польщі тут
ані ніяких українських общин, які могли б допомогти мені у випадку чого.
РЕДАКТОР: Українські общини не цікавляться новоприбулими. Вони декларують, що цікавляться. Але, насправді, їх діяльність спрямована тільки на те, щоб отримати гроші з польського бюджету нібито на допомогу мігрантам. Так вони називають українців, що прибувають у Польщу. Мігрант чи заробітчанин – однакого негативний контекст і маніпуляція. Закликаю уникати цих слів, коли робите матеріали про українців у Польщі
Але у моєму телефоні був номер телефону мого чоловіка і роботодавця. Хай я в нього не працювала, і вигоди з моїх підробітків йому не було – я була впевнена, що в біді мене не кинуть.
РЕДАКТОР Роботодавець, якщо людина до нього не прибуває, має обовязок анулювати запрошення. Якщо він його не анулював – йому загрожує штраф і заборона на працевлаштування іноземців
Аби не проґавити знижки, зареєструйтеся на сайтах торгових мереж
Коли ти їдеш за кордон, у приватні повідомлення сиплються запитання: скільки коштує вакансія? Чи оформляють офіційно? Скільки платять? Скільки витрачаєш на їжу та житло? Це те, що найбільше цікаво потенційним заробітчанам. Отож, про все по-порядку.
- скільки коштує вакансія?
Можу розказати лише про себе: я їхала до чоловіка, і навіть не дуже уявляла, чи буду працювати. Тому мені не шукали і не обіцяли вакансій попередньо. Вже на місці ми орієнтувались і, за потребою, я на кілька годин в день виходила на роботу.
- Чи оформляють офіційно? З усіх мешканців нашого хостелу, а їх за три місяці було чимало, єдиною нелегалкою була я. І не тому, що мене не хотіли брати на роботу, а тому, що я сама не була впевнена, чи витримаю на прибиранні 12 годин. Інші ж роботи, які мені пропонували (пакування печериць, солодощів) не підійшли, бо були далеко від Варшави, а я ж хотіла бути поруч із чоловіком. РЕДАКТОР У Варшаві маса роботи. Треба обирати польські фірми, які беруть на роботу громадян України. раджу не мати справу з посередниками, що спілкуються з вами російською. Тоді на 99 відсотків вас обдурять
- Скільки платять? Це найпоширеніше запитання. За прибирання приватних будинків платять 12-15 злотих за годину. РЕДАКТОР За найпростішу роботу менше ніж 13 злотих брутто у Польщі платити заборонено. На руки це 9.88 Якщо людина працює нелегально – вона може отримувати за таку роботу на руки 12 злотих, але постійно перебуває під загрозою депортації
- Аби порівняти: 12 злотих за годину отримує також різноробочий на будівництві. Різниця в тому, що різноробочий практично 6 днів на тиждень працює по 10 годин, а на прибиранні часто виконуєш все швидше, тому за місяць зарплатня виходить менша.
- Скільки витрачаєш на їжу та житло? Думаю, тут в кожного – індивідуально. Адже дехто їде на заробітки і готовий жити в бараку та їсти лише картоплю, тільки б якнайшвидше заробити і передати рідним гроші, а хтось приїжджає на довготривалу роботу, і розуміє, що економити на їжі та комфорті не можна. Хостел з хорошими умовами недалеко від Варшави буде вартувати, приблизно, 20 злотих за добу (600 зл на місяць). Чим ближче до Варшави та її центру – тим дорожче. РЕДАКТОР: наш хостел у центрі Варшави. Коштує 600 злотих
Далі трохи про їжу: якщо ви відпрацювали 8 год. за мінімальні 12 зл./год., то за денний заробіток – 96 злотих – можете придбати продуктів, яких на одну людину вистачить на два тижні. У ваш харчовий набір потраплять: картопля, яйця, молоко, крупи, олія, м’ясо та ковбаса. Звичайно, час від часу треба буде докупити хліб, чи огірки-помідори. А вперше доведеться витратитись на цукор, сіль і чай чи каву. Але у мас-маркетах типу Auchan, Biedronka чи Lidl є вибір дешевих продуктів а ще – щотижневі вигідні акції. Аби не проґавити знижки, зареєструйтеся на сайтах торгових мереж, а, виходячи з магазину, не забудьте прихопити газетку з акційними товарами.
РЕДАКТОР: Не рекомендую Бедронку. Найдешевші, найменш якісні ерзацпродукти для найбідніших. Лікування обйдеться дорожче
Весь день вони працювали – клали плитку на колінах, копали землю, носили блоки – але після вечері кожен знаходить в собі сили, аби спитати, як там дружина.
П’яні дебоші, бійки, свинство – все, що так боїшся побачити у хостелі, де живуть українці, нас оминуло. Якось так вийшло, що 20 людей (майже всі – чоловіки) разом жили, часто смажили разом гриля та знаходили про що поговорити.
РЕДАКТОР: Було б непогано у цьому місці вказати адресу хостелів, де авторка знає про п’яні дебоші. Бо так – це просто особиста думка з власного досвіду
Чернівці, Львів, Івано-Франківськ, Кропивницький, Черкаси, Київ, Запоріжжя – це далеко не вся географічна різноманітність нашого хостелу.
Чим запам’яталися мені люди, з якими я прожила 3 місяці?
Тріо майстрів-універсалів з Франика завжди дивували на кухні: смажили деруни, варили борщі і супи, робили котлети, а щоп’ятниці запікали курку з картоплею.
Хлопець зі Львова ремонтував телефони, чистив мені ноутбук (привіт, Богдане!), давав поради, як не втрапити в пастки інтернет-шахраїв.
Плиточники – тато з сином із Кропивницького – спочатку жили на картоплі та макаронах, а потім навчилися пекти пиріжки, смажити налисники та з радістю допомагали нам поратись біля каміна (так, у нас був камін. Холодними жовтневими вечорами ми розпалювали вогнище і збирались всі разом погрітися).
Ескалаторник з Кривого Рогу на питання, чому одружився у 20, відповів: «А що ще робити в Кривому Розі?»
РЕДАКТОР: тут авторка мабуть мала на увазі екскаваторника
Електрик з окупованого Єнакієвого щовечора телефонував дружині і з дорослого суворого чоловіка перетворювався у закоханого молодика. І взагалі, оці вечірні дзвінки – це щось неймовірне. Весь день вони працювали – клали плитку на колінах, копали землю, носили блоки – але після вечері кожен знаходить в собі сили, аби спитати, як там дружина? А які оцінки в дітей? А як пройшов виступ на концерті? Якщо перед вечерею у холі та на кухні було шумно і гамірно – то після вечері кожен шукав тихе місце, аби поговорити. І в цих розмовах люди ніби скидали з себе втому цілого дня.
…у моєму наплічнику завжди були міцні рукавички, кілька чистих ганчірок та дротянка
Мені в цьому плані було легше, бо ж працювала я не весь день. Вже за кілька днів після приїзду пішла на прибирання до першого будинку, і то був жах. Почну з того, що я білоручка, і раніше працювала за комп’ютером, тож до цілого дня прибирання була готова морально, але не фізично. Тим паче, що вперше я потрапила не в жилий будинок, а на дачу, де вже зо три-чотири місяці ніхто не жив, і, відповідно, не прибирав. Крім того, це були єдині люди, в яких я не знайшла ані швабри, ані спеціальних засобів. Довелось імпровізувати. Це було довго і виснажливо, але саме з того, першого будинку, я винесла цінний урок: все своє ношу з собою. Надалі у моєму наплічнику завжди були міцні рукавички, кілька чистих ганчірок та дротянка. Так, на всяк випадок. Про прибирання я думала, як про хорошу зарядку. Вверх-вниз по сходах, вліво-вправо зі шваброю J. Треш собі, треш дзеркало – і маєш час подумати по ВСЕ. Але, звісно, все залежить від настрОю. У мене він був бойовий і позитивний. Здивувало ставлення поляків. Коли ти їдеш в чужу країну, то розумієш, що будеш в ній чужаком і ставитись до тебе будуть відповідно. Не скажу, що мене зустрічали з обіймами чи хлібом-сіллю, але нічого надзвичайно ворожого я не помітила. Ти одружена? Маєш дітей? Це ті питання, які ставили найчастіше. Також цікавились, як у нас справи після війни. Поляки впевнені, що війна в Україні вже скінчилась.
А тим часом електрик, той, який їхав до Польщі з підконтрольного ДНР Єнакієвого, розповідав, як там, вдома, гримлять постріли і як люди ховаються у спальні, прикриваючи двері ліжком чи шафою.
Він міг би розповісти це полякам, з якими працює, але ті навряд чи зрозуміли, адже українська і польська, хоч і схожі, проте не ідентичні.
Мовний бар’єр став викликом, з яким не можна впоратись за тиждень.
У перші дні я розуміла приблизно третину того, що мені говорили польською, а відповісти могла лише на пальцях. Проте за якісь два-три тижні я вже розуміла майже все, і могла спокійно піти в магазин чи на ринок за покупками та порозумітися з тими, в кого працюю.
Мовний бар’єр став викликом, з яким не можна впоратись за тиждень.
Аби якось увімкнутися у мовне середовище, я дивилася польське телебачення – до речі, дуже допомагали гумористичні шоу – слухала радіо та намагалась повторювати те, що говорили мені. Окрім того, знайшла в інтернеті словник за темами і роздрукувала собі слова до тем, які мене цікавили: дім, поїздка, їжа, тіло, у магазині. Цей набір слів дуже базовий і не дає змоги за тиждень заговорити польською на високому рівні, але тепер я могла пояснити, що у раковину впала ганчірка або що я хочу придбати 3 кіло картоплі, дві морквини та 2 цибулини.
Продукти, до речі, найчастіше купувала на ринку. У кожному містечку є один-два базарні дні, вам просто треба з’ясувати, коли саме. На ринку можна задешево придбати продукти, які фермери вирощують самі. А ось екзотичні фрукти чи заморські делікатеси вигідніше купувати у супермаркетах. Окрім того, у супермаркетах краще також купувати м’ясо – практично щоп’ятниці там багато акцій та знижок. Ми забивали морозилку на кілька тижнів наперед, аби не ходити зайвий раз до склепу. Раз на місяць їздили до великих магазинів, як-от Ашан.
У Варшаві, біля якої ми жили і працювали, дуже добре розвинена система громадського транспорту. Один квиток (як і проїзний) діє на всі види транспорту, але обмежений у часі та розділений на 2 зони: ближчу і дальшу від Варшави. Ми жили саме на кордоні двох зон. Все дуже цивілізовано: заходиш до автобуса вже з квитком, компостуєш його і їдеш собі спокійно, поглядаючи на годинник. Якщо термін дії квитка закінчився, а поїздка ще триває – треба прокомпостувати ще один квиток. Це трохи незручно для українців, адже ми звикли, що платимо водіям при вході. Моя порада – одразу купити в білетоматі або магазині по кілька квитків на різні стрефи (тобто зони) і час, та носити в гаманці. Це застрахує вас від випадків, коли у водія немає потрібного квитка або ж здачі. У таку халепу потрапив один з наших сусідів: зайшов в автобус з наміром купити квиток, але у водія не було здачі. Ніхто з пасажирів теж не захотів розміняти гроші (та й, зрештою, вони не мусили). Тож чоловік їхав зайцем. На одній із зупинок до автобуса зайшов контролер і виписав українцеві штраф – 200 злотих. А квиток вартував би 7 злотих.
Три місяці роботи у Варшаві пройшли дуже швидко. Зараз я вдома, в Україні. Сподіваюсь, що ненадовго. Хочу отримати водійське посвідчення, бо без машини у Варшаві складно, навіть якщо ти заробітчанин. Але моя основна мета – не заробити мільйон за рік, втративши при цьому здоров’я, а зберегти теплі стосунки з чоловіком, у якого добра (за заробітчанськими мірками) робота у Польщі. Тому, коли мене питають, чи залишусь я в Україні, чи буду далі їхати до Польщі, я відповідаю, що не вірю у сім’ю на відстані. Звідси – всі подальші дії.
