Це була швидка, продумана, та результативна операція. Українська дипломатія діє. Але тут поділюся суто людськими враженнями від країни та людей. Було дуже цікаво побачити древню Сирію у цей час історичних змін, одразу після падіння диктатури та майже півтора десятка років жорстокої війни. Понівечена війною, свавіллям та репресіями країна. Але країна, що перемогла зло і має надію на розвиток і нормальне життя.

Заїхали вранці. Вздовж шосе — торгівля дефіцитним бензином у пластикових пляшках. Час від часу знижуємо швидкість на блокпостах. Тоді можна зблизька роздивитися обличчя пацанів, які ще не мають двадцяти років, але вже мають калаш, кроси Nike і той особливий вираз влади в очах, який дають ці атрибути. Ось вони на розбитому блокпосту, а ось — в пікапі Toyota Hilux, а тут — на вулиці, у мечеті, біля кафе, на заправці. Вигляд у них здебільшого якийсь спокійний та сконцентрований, без зайвих емоцій.

На вʼїзді до президентського палацу в Дамаску периметри охороняють професійні, добре озброєні та оснащені бійці у сучасних чорних одностроях.

Палац — це велика, простора та просякнута сонцем споруда із довжелезним холом і всередині.

Виглядає трохи як декорація до фільму-антиутопії. Ще місяць тому цими білими та холодними мармуровими приміщеннями пересувався диктатор. Сьогодні тут ми.

Хоча, здавалося, ніколи не мали тут бути. За відчуттям нагадало відвідання Межигірʼя в перші години та дні після втечі його мешканця. Цікаво, що після падіння таких режимів завжди зʼясовується, що жодної “народної підтримки” вони насправді не мали. Хтось, може, і мав якийсь особистий зиск. Але більшість просто жила в страху та мовчала.

Біда лиш у тому, що перед тим, як звалити, ці виродки ламають мільйони людських доль. В одному з ресторанів у центрі Дамаска я придивився до облич людей. Чоловіків і жінок, які працюють там. Відвідувачів, які тягнуть в кутку кальян чи показують одне одному щось в телефоні. В усіх якась особлива емоція на обличчі. Я бачив подібну в наших людей одразу після фінальних днів Майдану наприкінці лютого 2014. Вираз гіркої перемоги та тривоги за майбутнє. І свобода, і справедливість, але й гіркота жертв і ціни, яку довелося заплатити. У їхніх обличчях я побачив, що за роки диктатури лихо так чи інакше торкнулося кожного. Хтось постраждав особисто, в когось постраждали близькі чи знайомі. Відвідали після переговорів і перед відʼїздом особливе місце, місце умиротворення серед моря насильства та горя. Велику Мечеть Дамаска, відому також як Мечеть Омеядів. Одну з найбільших та найдавніших в світі. Молитовне місце тут було ще з Залізної доби, згодом тут була базиліка, християнський храм, і зрештою, з 12 століття, мечеть.

Стоячи на цій площі та дивлячись на сирійців навколо, хотілося вірити, що попереду в них кращі часи. А в нас — так само омріяна перемога над злом.