Обравши квартиру з гарною ціною і прийнятним плануванням, ми мало цікавимося, з ким поряд будемо жити. А даремно. Адже з цими людьми нам доведеться вирішувати спільні проблеми, вони можуть зіпсувати нам життя на час, поки ми будемо поряд з ними жити. Як у цьому плані не помилитися? Адже, при купівлі житла, забудовник сусідів не показує, а показує тільки квартиру та будинок. І тут, на жаль, непросто вгадати з ким ти будеш жити поряд і з ким тобі доведеться щодня спілкуватися, вітатися, просити не лишати сміття на спільному коридорі, не курити на сходах, зачиняти двері у спільний коридор, не шуміти серед ночі… Дітям доведеться гратися на спільному дитячому майданчику… Одну пораду я можу дати зі свого досвіду: коли є можливість купити житло у монолітно-каркасному будинку і у панельному – обирайте монолітно-каркасний. Він дорожчий, а отже, у таке житло менше поселять тих людей, які квартиру «отримують», які на своє житло не здатні заробити самостійно. Коли людина здатна сама заплатити за своє житло – вона думає по-іншому, це інший рівень культури, а як наслідок, інший рівень доходів, інший рівень спілкування і соціалізації. Звичайно, це лише один з багатьох критеріїв – вартість житла. І у хрущовці можуть жити інтелігентні, акуратні, ввічливі люди. Я у справах буваю у одній хрущовці на Печерську в гостях у старшої пані – вчительки української мови. То у даному випадку це правило не працює. Бо у тому домі більшість людей – порядні, акуратні, інтелігентні, адекватні. (Хоча, треба сказати, що хрущовка на Гоголівській коштує, думаю, у кілька разів більше ніж наша квартира на Позняках у монолітно-каркасному будинку, який ріелтори, через усіпшно працююче ОСББ називають з якогось дива елітним) Отже, вартість житла – це лише один критерій. З цього критерію є маса винятків. Крім того, це моя особиста думка, сформована на основі мого досвіду. Я загалом розповідаю про те, що знаю для тих, хто мені вірить, а не для того, щоб когось образити, принизити чи ще щось, у чому часто підозрюють мене опоненти. Це моя інформація, яку раджу доповнити коментарями зі своїм досвідом. Далі до вашої уваги переклад з російської розповіді жителя панельного будинку про випадок, який трапився з його дітьми на дитячому майданчику. Проблема у тому, що хтось здав гроші на дитячий майданчик, а хтось ще не здав з якихось причин, або ж робить свій вклад у дитячий майданчик якимось іншим чином. Зверну увагу, доросла людина виганяла дітей з дитячого майданчика на тій підставі, що вона здала гроші на майданчик, а батьки цих дітей не здали… Це і є рівень розуміння соціальних відносин мешканців панельних будинків… Моя думка. Далі – цитата:
«Мої діти 9 і 10 років а також їх подружка 10 років були у грубій формі вигнані з дитячого майданчика між будинками на вулиці Пчілки 4 та 6 Що найцікавіше матуся з дитиною. Мотивація: «Я платила гроші за МАЙДАНЧИК»
Давайте увічнимо тих, хто здав гроші на майданчик іменними табличками на качельках і гірках
Я не терпітиму такого ставлення до своїх дітей ні від кого. Слабо вийти так після 23 і пред’явити щось тим хто ламає дерева лавки? Я неодноразово це робив
Простіше ж малим дітям погрожувати Як я зрозумів зі слів дітей матуся ця з 6 будинку Хочу уточнити що це саме той майданчик там де гойдалки і гірка. Подумайте наступного разу коли кричите і ображаєте дітей що хтось також може вчинити з вашою дитиною. Ви живете не в приватному секторі зі свом двором а в районі де багато сімей і всі мають рівно стільки ж прав гуляти на даному майданчику
Якщо є бажання у іншої сторони конфлікту написати свою думку з цього приводу – скористайтесь можливістю коментарів, а я згодом додам до тексту. З коментарів у соцмережах можна зробити висновок, що діти могли неправильно передати зміст зауваження, яке їм було зроблено.
Виктория Чернявская Я сама особисто зробила зауваження “дітям” років по 12, які ногами залазили на гойдалки, а також лізли на гору для малечі, штовхали молодших і кричали. І так, я вважаю, що таким дітям можна і потрібно робити зауваження, якщо батьки самі не можуть. Тому, для початку потрібно ще зрозуміти через що дітей проганяли з майданчика. Ну і форма спілкування з дітьми, що там дійсно було: хамські крики чи м’який осуд?
