Люди родом з совка, памятають, що 19 травня ( у день піонерів) приймали в піонери тих, хто не удостоївся цієї часті 22 квітня. Цього дня різні двійочники, неадеквати і гальма перебудови ставали піонерами автоматом, хотіли вони цього чи не хотіли. Достойні чи недостойні Можливо, деінде, у цю когорту лузерів потрапляли і дисиденти (типу діти з родин, де дотримувались християнських традицій, попри те, що це вважалося невідповідним звання піонера). Але у наших краях совка що переміг ( Я жив у цей час у Світловодську) як правило у компанію тих, кого приймали 19 травня потрапляли справді лузери. Вони у класі були ізгоями. Я хоч і був хуліганом (правда, за сумісництвом, відмінником, головою ради загону імені Павліка Морозова і старшим барабаншиком), але мене прийняли 22 квітня. Звичайно, це тепер я розумію усю гидоту тієї ідеології тих назв, тих символів, а тоді…. Тоді це було веселе, безтурботне дитинство, з якого уже не випиляєш ні ті червоні тряпчини, які ми щодня вигладжували перед тим, як піти на заняття, ні урочистості, де ми дружно марширували з барабанами до памятника перед міськвиконкомом і я цим маршем барабанщиків командував ні клубу інтернаціональної дружби, де я переписувався з німецькою дівчиною з Німецької “демократичної” республіки. Вона мені писала російською про своє шасливе дитинство, а я їй писав німецькою.( де ті знання поділися зараз, коли так потрібне знання німецької?) Я родом з совка і мене часто тягне у Світловодськ походити по набережній Дніпра, де ми колись з вчителем пішли по льоду до хвилерізу за півтора кілометри і нас звідти повертала міліція… На все життя запамятав. Де ми щодня грали у футбол а я ще й встигав вчитися у музичній школі… Я родом з совка, але, розуміючи нині гниль тої системи, розуміючи, що коли я викроковував з барабаном до памятника Леніну, Василь Стус уже сидів у мордовському таборі за те, що наважився нагадати про Україну, українців. Той, хто ностальгує за совком, мусить згадати, скільки людей совок згноїв, замучив голодом, знищив у концтаборах у Сибіру і зрозуміти, що тужить він не за совком, а за своїм дитинством чи молодістю. Може це розуміння допоможе цим людям нарешті перестати ненавидіти державу, яка їм автоматом видала паспорти. Можливо, це розуміння зрештою дасть їм мотивацію для вивчення мови країни перебування 

Доповню цей текст розповідями інших людей про прийняття у піонєри.

Юрий Панченко Моє прийняття у піонери ледь не завершилося грандіозним скандалом. Взагалі туди приймали усіх, лише двоєшників – окремо і пізніше.
І от наша класна вирішила мене провчити – вона завжди класовим чутьйом (соррі за каламбур) вважала мене чуждим елементом.
Вона оголосила, що й мене також разом із усіма не приймуть у піонери, хоча я навчався явно вище середнього. А потім, зробивши драматичну павзу, каже – але це така ганьба для твоїх батьків. То попроси клас взяти тебе на поруки. тоді може й приймемо разом із усіма.
І от тут в мене трапився приступ впертості. Я сказав, що ні в кого просити не буду, як не приймете, то мені взагалі не треба. Що тут почалося… Але я був непоколєбім – раз ні. то ні. Запахло скандалом, який вдарить й по класній.
Потім питання залагоджали через батьків, тому вступити у цє лайно довелося…. Але мій перший досвід дисидентства я запам’ятав.