Автор Tetiana Verbitska
Літо невпинно манило пригодами та подорожами. Офіційний вихідний посеред тижня у четвер нашіптував про можливу поїздку і, принісши один день відпустки в жертву п’ятниці, ми вирушили на Захід.
Виїхати рано традиційно не вдалося, бо мені ж треба повернутися у чисте помешканя, а йому – внести останні штрихи у своє радіо. Проект новий, тому вимагає багато уваги. Зрештою об 11.00 ми таки всілися у свій улюблений Аврик, так ми ніжно називаємо свій Тойота Ауріс,
який провів з нами не одну тисячу кілометрів на європейських дорогах, і… поїхали. Взяли курс на Згожелєц. Це симпатичне містечко розділене на дві країни річкою Ниса. З одного боку Польща, а перейшов через міст – і ти вже у Німеччині. Захотілося перейти… Слабкість до прикордонних територій ми мали завжди. Можливо це пережиток радянського минулого, коли закордон – це було щось таке зовсім недоступне, а можливо це звичайна цікавість, хто його зна… Але як є можливість потрапити на стик кількох кордонів, вона точно буде використана, навіть якщо доведеться лізти туди глибокими краками…
Навігатор показав, що ми маємо подолати десь приблизно 500 кілометрів, їхатимемо через Лодзь, Вроцлав і знадобиться нам на усе це десь 5 годин часу. Ну що, ж Why not?
З Варшави до Німеччини дорога прекрасна. Спочатку А2 Автострада Вольнощі, Двуйка, як її називають у Польщі, потім (А8), а далі – А4. Усе це швидкісні й дуже комфортні для їзди магістралі, безкоштовні і з масою заправних станцій по дорозі. Наші улюблені це Орлен і Брітіш Петролеум. Окрім заправитись, тут можна випити кави, купити найнеобхідніше, скористатися туалетом і навіть пообідати.
Але пообідати нам хотілося десь в красивому місці, може у Вроцлаві? Припустили ми, але ж ми вже там були, а хочеться, нових вражень… Так намалювався Вальбжих (Wałbrzych). Мальовниче містечко у Дольному Шльонську. А поряд – замок «Князь» ХІІІ століття, цікава історія про те, як ця неймовірної краси будова переходила з рук в руки від одних князів до інших. Як кожний власник по своєму вдосконалював Замок і врешті він постав у тій красі, яку можна побачити зараз. А ще захоплюючі подих садові тераси… Я маю пунктик на красивих садах, то ж навіть злива не зупинила нас від огляду цієї краси.
А от у пальмярню ми уже не пішли. Кажуть там красиво, а квиток дійсний впродовж року від дня купівлі. Доведеться ще туди повернутися…. Сучасний ресторан прекрасно вписався в середньовіччя і природний ланшафт. А ще порадував смачною кухнею, бо ж не завжди “красиво”, означає “смачно”. Але на щастя не в цьому випадку.
Хрусткий шніцель з печеною молодою картопелькою та тушкованою свіжою капустою потішив мої гастрономічні бажання. Слинка котилася й від запеченої у французькому тісті спаржі, яку замовив чоловік у сподіванні обмежитися делікатною їжею. Але, як потім зясувалося, лише заморив черв’яка. Доганявся потім хотдогами на заправках, бо вони ж «такі смачні»…
Свіже гірське повітря, неймовірні краєвиди і магічна місцина врешті вплинули на нас так, що довелося навіть змінити плани. «А чого б його не поїхати далі в гори?» – подумали ми і повернули на Карпач.
Година їзди і ми на місці. Діло йшло до вечора, містечко гарне…
Почали ми шукати готель де б його заночувати. Зазвичай ми користуємось Booking.com. В таку пізню пору на одну ніч там можна знайти непоганої якості готель за прийнятну ціну. Знайшли. Nowa Ski SPA. Попри зимово-лижну назву, адже Карпач – це гірсько-лижний курорт, готель виявився цілком симпатичним і адаптованим до літніх відпочивальників. Приблизно 300 злотих і ви в приємному чистому номері з прекрасним краєвидом, забезпечені сніданком і парковкою. Ляпота…
Гори… ранок… свіже повітря…смачний сніданок…Навігатор показує 180 кілометрів до Праги, чоловік веде переговори з потенційним клієнтом з Чехії, отже нічого дивного, що наш рух плавно переходить у чеський напрямок. Щоб якось виправдатись перед собою за зраду Згожельцу-Гьорліцу (так називається це містечко з німецької сторони) ми поїхали відвідати сховану в горах Судецьку трасу. Німці збудували її вздовж чеського кордону, коли все це було Німеччиною, . Для чого – ніхто достеменно сказати не може, вочевидь мали якусь стратегічну мету, це ж німці…
Отже на Чехію, через круті гірські серпантини. Ще та розривка…
Та головна розвага чекала на нас на кордоні. Польські прикордонники лише подивилися нам услід, чеські при зустрічі – вдали, що взагалі нас не бачать, а от чеська поліція не була такою байдужою. Затребували зроблений тест на коронавірус, якого в нас звісно не було. Могли й пропустити, але тоді у разі контролю ми мусили б заплатити штраф – приблизно 1700 злотих за кожного. Або з понеділка, тоді Чехія відкриває кордон з Польщею. Але ж ми тут і зараз… До того ж… Дорогувато, подумали ми і повернулися до нашого початкового плану. Згожелєц таки на нас чекав…
Півтори години і ми на місці. Мальовниче польське містечко з німецькою архітектурою. Аби не втрапити в ту саму халепу, ми спочатку припаркувались, побродили по центру і помалу пішли пішки у бік кордону. Тут це фактично прогулянка містом, просто по двох країнах. Польський прикордонник повідомив нам, що ми можемо піти на німецьку сторону і повернутися, якщо маємо дозвіл на роботу у Німеччині. Але якщо не маємо, то піти ми можемо, але щоб не відсижувати двотижневого карантину по поверненні, повернутися ми можемо лише завтра, в суботу, бо від суботи Польща відкриває кордони з ЄС. Пошук компромісу тривав довго і болісно… Врешті заброньований номер у 4-зірковому готелі з німецької сторони мене переконав. Ми повернулися за нашим Авриком і поїхали в Німеччину. І добре зробили. Гьорліц вразив своєю красою, затишком, чистотою і інфраструктурою. Це одне з небагатьох німецьких міст, яке не надто постраждало в часи війни. Вважається, що тут збереглося найбільше в усій Німеччині старого міста. Монументальні костьоли, просторі старовинні вулиці, екзотичні фонтани, змістовні скульптури, дуже по-німецьки…
Поселившись у затишному старовинному готельчику неподалік центру ми все ж вирішили випробувати долю і перевірити чи пропустять нас назад у Польщу чи ні. Бо коли у тебе дуже допитливий чоловік, ти не маєш іншого вибору як теж стати допитливою…
Прогулянка історичним центром вивела нас до мосту у бік польського кордону. На щастя, міст виявився пішохідним, без прикордонників, але наглухо закритий металевими воротами. Лише поодинокі засохлі квіти показували як людям з обох боків «до вподоби» цей барєр. Ще на більше щастя тут, над річкою, розташувався прекрасний ресторан з чудовою німецькою кухнею і не менш смачним німецьким пивом. Тут наша допитливість добігла кінця трансформувавшись в потребу вже завтра перейти на інший берег річки (адже опівночі цей кордон мали прибрати) і посидіти у польському ресторанчику. У німецькому ресторані нас попросили контакти, записали час коли ми прийшли і повідомили, що у разі якщо стане відомо, що хтось хворіє на коронавірус і перетинався з нами у часі, нас про це повідомлять. Усі німецькі офіціантки говорять польською, тому проблем порозумітися у нас не було. Як і не було проблеми перейти наступного дня на інший бік річки вже відкритим мостом і випити квасу в Польщі споглядаючи на Німеччину. Мрії таки збуваються…
Сказати, що це була насичена поїздка – фактично не сказати нічого. Завершальною родзинкою цього тріпу стало відвідання чого як ви думаєте? Звісно, стику трьох кордонів – Польщі, Німеччини і Чехії… Добратися до таких місць не просто навіть з навігатором, а машиною ще складніше. Зазвичай вони заховані подалі від трас, десь у краках. Інколи добрий кавалок шляху треба пройти пішки. Але не в цьому випадку, навіть парківка для автомобілів була. І, о диво, саме тут, у цьому місці, ми безперешкодно змогли потрапити у Чехію, без ковідтесту і ще до понеділка.
Щасливі, задоволені і з почуттям виконаної місії ми поверталися додому. 5 годин комфортної дороги. Цей шлях нарешті відремонтували. Ніде жодних ремонтів, жодного корка. Їдеш в задоволення. Ще одна порада – повертайтеся з довгого вікенду у суботу, а не у неділю, коли повертаються усі. Тоді ви матимете день відпочинку від відпочинку у спокої вдома і на дорозі не буде тлуму, як у час пік на Хрещатику чи на трасі Лазенковській.
