Бажання поплавати під вітрилами є у кожного, хто прочитав «Острів скарбів» чи «П’ятнадцятирічного капітана» або інші подібні дитячі заманухи. Шкода, що не у всіх виходить реалізувати цю мрію у віці, описаному у згаданих творах. Буденні клопоти, політичні потрясіння, війни з неадекватними сусідами, потреба заробити на елементарні речі (квартира, машина, їжа, ліки від того, що з’їв) відкладає дитячу мрію на роки. У мене наприклад, це відклалося аж до часу, коли мені несподівано стукнуло 50. Цікавий феномен: ти надалі бачиш у дзеркалі себе 20-річного, лише фотографії зроблені іншими коли ти не позуєш, показують реальну, неприглядну для тебе картину, нагадують тобі про 50 років. Кляті дні народження усе частіше і ти раптом з’ясовуєш, що це зовсім не свято… Ну, але я не про це, а про діаметрально протилежне – про здійснення мрій 40 річної давнини, коли проковтнув Стівенсона, Жуля Верна та усіляке таке і так мріяв ходити під вітрилами, що аж булькав уві сні. Ну, так от, у 50 років я нарешті знайшов час і ресурси, щоб взятися за реалізацію дитячої мрії. Мене до цього підштовхнула ще одна подія на відпочинку. Здається, рік тому ми були на Мазурах на березі озера і вирішили пройтися берегом. Біля берега були пришвартовані красиві яхточки. Підійшов спитав, чи можна це винайняти на годинку-дві? «Так, звичайно, – відповіли мені, – патент маєте?» Упс… Ну і почав я з’ясовувати як і де я такий патент можу дістати? На «з’ясування» пішов рік. Але, зрештою, вирішив, що пора братися до діла. Запитав на базі віндсерфінговій, де уже років з 5 плаваю на вихідних час від часу на дошці з вітрилом, де я міг би отримати патент для управління яхтою? Виявилося, що за 500 метрів від цієї бази є школа жеглярська. Зайшов, спитав, дали мені інтернет-лінк. І далі вже пішло-поїхало. Записався на курс по вихідних. Чотири вікенди плаваєш і вчиш теорію – у неділю останнього вікенду здаєш іспит. Іспит складається з 75 питань, можна зробити 10 помилок, не більше. Ну і якщо здав теорію – показуєш, як засвоїв маневри. Маневрів є 5.
1 Wyjscie z portu- wejszie do portu – вихід з порту вхід у порт
2 Zwrot przez sztag – поворот носа яхти на 90 градусів через лінію вітру
3 Zwrot przez rufę – поворот корми яхти на 90 градусів через лінію вітру
4 Dryf – постановка яхти у дрейф, коли яхта просто собі бовтається у воді, хоча вітрила не прибираються, а потреби у викиданні якоря немає
5 Podejscie do człowieka za bórtą – підхід на вітрилах до людини, яка випала за борт. У ролі людини – буйок.
Ще ми вчилися підходити до людини на вітрильній яхті на двигуні. Але то уже інша галузь – мотороводна. Там теж є іспит і теж є такий маневр. На екзамені вітрильному, на двигуні підходити не доводиться.
Мусиш сам вчити теорію. Тобі висилають відеоуроки і презентації та інші додаткові матеріали. Окрім того, дають лінки на симулятори тестів в інтернеті. Там усі потрібні розділи знань (METEOROLOGIA, BUDOWA JACHTU, RATOWNICTWO, Teoria żeglowania, PRZEPISY ) у випадковому порядку генеруються у 75 питань і проходячи цей тест після прослуховування лекцій, ви можете перевірити чи ви уже готові, чи ще ні до здачі іспиту. Екзаменаторів двоє. Вони обидвоє сидять під час всього екзамену і стежать щоб люди не списували та не ділилися інформацією між собою. Голова комісії потім перевіряє тести і далі люди йдуть на воду. Я з першого разу не здав. Бо готувався не надто ретельно: взявся лише в останні дні і мені просто не вистачило часу та мізків на осягнення теорії. Але про те, що я не здав теорію, я дізнався лише через тиждень, коли вдруге прийшов на іспит. Чому? Тому що у день, коли вперше підійшов до екзамену (коштує це 250 злотих. Кількість спроб необмежена) вітер прогноз обіцяв тільки у першій половині дня. А отже екзаменатори одразу після зібрання карток у курсантів, помчали з курсантами на воду. Ну, маневри я теж провалив. І так сильно розстроївся, навіть розсердився, що не залишився на розбір помилок. Що було дуже важливо, адже у них тільки два варіанти тестів і коли ти знаєш свої помилки, то у тебе є шанс наступного разу уже їх не допустити. Але у мене такий був стрес, так мені було себе жалко, так мені було прикро, бо у всіх з моєї залоги маневри вийшли, а у мене – ні, що я одразу поїхав додому. Я розумію, наскільки це по-дитячому. Усвідомлюю свою дурість, але нічого з цим зробити не можу. Треба це перестраждати перш ніж почати тверезо оцінювати ситуацію. Я сам винен, що перший раз не здав. Хоча, мозок не здавався і шукав зовнішні прични. Знайшов наступні: у нас була залога, у якій одна людина уже все це робила на яхті, просто ще не мала патенту. І ще була дружина цього хлопця, яка теж з ним уже по Мазурах трошки плавала. Звичайно ж, у них виходило краще ніж у мене і ще однієї дівчини з нашої залоги. І інструктор, на мою думку, приділяв їм більше уваги, а мені – менше. Так мені почало здаватися після того, як я не здав і почав шукати причини, чому ж це я не здав? Ще я вирішив, що інструктор, окрім того, що була байдужою до того, що у мене не виходить і не намагалася мені підказати чому у мене не виходить, постійно бігала у туалет і бідкалась, що у неї болить голова, ну або ще щось таке… Одним словом, у неї постійно була поважна причина швидше приплисти у порт перед перервою пізніше виплисти з порту після перерви, довше вибиратися з порту на самому початку і раніше закінчити увечері. Ну, ще одне. Я, який скрізь лізе першим, тут старався або бути останнім у черзі, або, якщо до мене черга не доходила, мовчки з цим погоджувався, бо не хотілося зайвий раз переживати стрес, що ти чогось не вмієш. Ще один момент, який грав проти нас усіх, (але тільки мені завадив здати): людей що були на цій яхті звали Оля, ще раз Оля, ну і я, оскільки Олександр, то для поляків – Олек. Ну, ще був Роберт. Йому було найвеселіше при визначенні хто що робить? Бо троє інших членів команди називалися майже ідентично. Треба було весь час придумувати як одне ім’я від іншого відрізнити і виразно говорити, щоб було зрозуміло, кого з трьох він має на увазі? Коли ти облажався – спочатку усі навколо винні у тому, що це сталося. Потім уже потроху вмикаються мізки. І от, коли вони увімкнулись, я записався на додаткове навчання. Звичайно, це коштує 200 злотих, але куди подінешся, як треба здати? Бо інакше, навіщо було все це затівати? Оскільки у мейлі до керівника екзаменаційної комісії я висловив претензії до інструктора, мені поставили найдосвідченішого (щоб, якби не здав – уже не булькав) – автора більшості лекцій теоретичних, які я перед тим слухав. І от поплававши з ним три години, я вивчив маневри, які не зміг вивчити до того впродовж чотирьох вікендів. Мені вистачило два заняття з цим інструктором, щоб м’язи запам’ятали, що за чим робити і мізки встигали за м’язами і за ситуацією на воді. Мені одразу випав маневр «Підхід до людини на вітрилах»
І виконав я його майже автоматично після занять з паном Мачеєм Оборським. Він чітко побачив, де я лажаюся і допоміг мені виправити помилки.
Звичайно, на човні у цей час було всього два курсанти. Але все ж таки, я зробив висновок, що мало бути чудовим яхтсменом для того, щоб цьому вчити. Треба бачити що поправити і вміти підказати. І у цього 60-річного інструктора це вийшло краще ніж у пані Агати, з якою я плавав під час вікендів. Як вона вам попадеться у академії Наутіка – будете змушені вчитися самі. Їй буде до лампочки – здасте ви чи ні. Може я і не маю рації, але у мене склалося саме таке враження. Хоч у неї і був на рюкзаку синьо-жовтий значок, але у моєму випадку її якась симпатія до України і українців жодним чином мені не допомогла.
Натомість, пан Мачей настільки мені допоміг, що здаючи іспит, я зумів зробити маневр «Підхід до людини на вітрилах» з піднятим мечом (це така залізяка під дном яхти, яка при виході з порту опускається і дає яхті більшу стабільність, не зносить при гострих курсах. Завдання опустити меч після виходу з порту один з членів команди отримав, однак забув його виконати. Його можна зрозуміти – він не здав теорію і вже про це довідався, тобто маневри йому уже не було сенсу здавати і він був лише тому, що треба було 4 людини на борту, щоб вистачало людей для обслуговування всього, що треба було обслужити) За таких обставин, маневр зробив спочатку один курсант, причому ідеально зробив і я після нього. Лише на третьому курсанті, коли його знесло з курсу, попри те, що він все робив правильно, екзаменатор зауважив неопущений меч. Тобто, той факт, що нам вдалося зробити це без меча – це просто чудо. Або ж високий професіоналізм (ну як себе не похвалити при оказії?)
Ну, на фінал ми отримали папірчик А 4 з довідкою, що ми здали екзамени. Тепер на інтернет сторінці відповідного уженду треба буде заповнити анкету, дочепити туди фото, додати оплату 50 злотих за пластик і вислати. За кілька днів буде пластиковий патент у форматі прав водія чи карти побиту. Цей патент дає право плавати по річках і озерах під вітрилами на яхті довшій за 7,5 метрів (до 7,5 можна і без патенту, але рідко хто погоджується давати в оренду яхту людині без патенту, навіть таку, яка не потребує реєстрації) удень. Також з цим патентом можна плавати морем на відстані не більше 2 миль від берега. Теж тільки у денну пору. Інструктори кажуть, що коли вони здавали ці іспити свого часу, то це було набагато складніше, ніж зараз. Передбачається, що людина, яка отримає такий патент, буде далі вчитися і нікому не нашкодить під час навчання. Саме цьому під час курсу і вчать – не втопитися самому, не втопити човна чи людей на ньому і бути свідомим, які будуть наслідки помилки. Розказували масу страшних історій нехтування правилами, що закінчились смертельними випадками. Скажімо, у 2007 році, наскільки я памятаю, потужний шквал на одному з мазурських озер поклав за раз десяток яхт і це спричинило 7 смертей. А дмухнуло дуже коротко і хмару було добре видно. Або досвідчений інструктор вирішив замість буйка пустити свого сина для тренування підходу до людини. А син вирішив пожартувати і пірнув. Яхта проїхалася по ньому мечом. Жарт закінчився трагедією. Такого багато почув. Достатньо багато, щоб усвідомити відповідальність… Що ще можна осягнути? Який наступний крок? Далі – стернік морський. А для цього вже треба буде 200 годин стажу плавання під вітрилами у складі команди. Нема меж досконалості. Але, почну з плавання по Зегжинській затоці, потім на Мазури, а далі – буде видно.
