У цьому тексті – про кумедний випадок зі мною у головній ролі з часів роботи у КМДА
Це історія фотографії Леоніда Михайловича у білих труселях на Водохреща ( були часи, коли Україна відзначала це свято разом з совками і атеїстами) у 2009 році, яку вся Україна запам’ятала краще за усі інші кумедні епізоди. Я можу вважати себе режисером цієї фотографії. Ну, маю на увазі, що якби не моя ініціатива – її б не було. Отже, на початку 2009 року я виконував обо’язки начальника управління інформаційного забезпечення у якому працювало 11 людей, але на посаду начальника кожних два тижні пробувалася нова пельземуха. Тодішній наш шеф – Денис Якович Басс надавав перевагу, щоб йому доповідали блондинки. Отож кожні два тижні приходила нова пельземуха, я її вводив у курс справ і через два тижні Денис Якович казав черговій пельземусі: «Іди …. щоб я тебе не бачив!» і пельземуха йшла. Мені він теж таке казав, просто я нікуди не пішов. За це мені підняли зарплатню вдвічі і я там протримався півтора року. Але пельземухи повз мене що два тижні проходили. І наприкінці 2008 року прийшла одна, яка втрималася більше двох тижнів. І почала мене видавлювати з роботи та, зрештою, видавила. Я написав заяву про звільнення на її день народження. Але це було аж у травні. А перед водохрещам я ще проводив акредитацію на цю подію і відправляв списки у адміністрацію Президента, бо мав бути Ющенко на Гідропарку. З усіма наслідками: собака з міліцією, рамки металошукачів, здача списків за три дні до події і таке інше. Акредитувалося щось зі 120 журналістів, десь 40 тільки камер. Де у нас стільки телеканалів? Там був навіть якийсь китайський канал і маса різних інших. Усі ж ці люди перед тим, як акредитуватися питали, чи буде мер? Я казав, що буде. Бо ще не було такого, щоб на Водохреща не було мера на Гідропарку. Я не пам’ятаю. А вранці 19 перед подією моя пельземуха-начальниця повідомляє, що «шефа нє будєт». А я то там буду… – подумав я. Уявляю, як мене луплять штативами ті, кому я казав, що Черновецький буде… Все ж таки, попри те, що у мене було чимало неприємних моментів з частиною працівників медіа (визнаю свою помилку. Був занадто чесний у спілкуванні) більшості я все ж намагався допомогти виконати їхню роботу і саме це вважав головним. Коли я прийшов, у мерії було правило, не пускати плюси і Сіті на прес-конференції міського голови за його особистим розпорядженням. Один раз навіть мені довелося виконати цю гидку вимогу. Але я таки переконав авторів цієї заборони що це ідіотизм, що від цього тільки шкода!!! І їх почали пускати) Отож, непокоячись про те, як зреагують ті, з ким я щодня маю контакт і для яких я власне, працював за гроші платників податків, пишу смс-ку одному з охоронців: «На Гідропарк акредитувалося 40 камер». Хвилин через десять дзвінок. «Саша, зараз з тобою говоритиме Леонід Михайлович». І далі (я люблю пародіювати Леоніда Михайловича, то у цьому місці, звичайно текст всього не передає)
- Алло, ета Чернавєцкій. А что правда 40 камєр будєт?
- Так, Леоніде Михайловичу, акредитувалося 120 журналістів
- Ну, тагда я буду…
Доповідаю пельземусі. Вона – у паніці. «Зачєм ти пісал ту смс-ку? Что за самодєятєльность?»(це убожество говорило російською, нині воно десь працює у Міносвіти, або пішло разом з Лілією Гриневич звідти), ну і так далі, як усяке перелякане створіння, що звикло боятися начальства.
Але виходу не було. Справа зроблена. Я поїхав на Гідропарк зустрічати журналістів, допомагати охоронцям ідентифікувати журналістів і не морочити їм голову словами «Вас в спісках нєт» (Дуже часто у «спісках нєт» просто тому, що люди у погонах не вміють читати. Нещодавно у мене був схожий епізод при потраплянні у будівлю парламенту. Один солдат мене у списку не знайшов, а його начальник, письменний мабуть, ще раз подивився і знайшов)… Стандартна історія на таких подіях. Металошукач і всі охоронні заходи пройдені, подія почалася, але Ющенко не приїхав. І той факт, що охоронці металошукачі збирають, означає, що і не приїде. Черновецького теж немає. На мене починають косо дивитися і питати: “Що за фігня?” Я телефоную охоронцям питаю: «Де ви?» Мені кажуть, що вони ще у Пущі водиці… Тобто, шансів, що він приїде – нуль. Я про це кажу тим, хто у мене питав. Журналісти теж поступово починають згортатися, уже навіть Філарет пішов до свого філаретомобіля з трьома сімками на номері. І тут дзвінок – їдуть. Я починаю гарячково всіх обдзвонювати, щоб повертались, як хочуть зняти мера, що планує купатися. Кажу найголовнішому на той момент начальнику на Гідропарку – заступнику голови КМДА Сергію Рудику, що зараз приїде Черновецький. Він просить Філарета вийти з філаретомобіля і дочекатись Черновецького. Ставимо мізансцену. Тут Філарет, тут камери, тут начальство, тут масовка. Приїздить, об’єктиви клацають, Черновецький йде до ополонки… Ну, далі ви знаєте. Але це не кінець історії. Кульмінація попереду. Далі фотограф прес-служби, який теж знімав Черновецького у білих труселях, зливає фотки редактору сайту. Редактор – Яна, досвідчена позитивна, дисциплінована людина – вибирає найкращу, з її точки зору фотографію і ставить матеріал про Водохреща з мером у білих труселях на головну сторінку сайту КМДА… Я казав, що це вже був період, коли мене пельземуха видавлювала і мені не можна було ні запізнюватись на роботу, ні помилятися. Це загрожувало доганою, позбавленням премії та іншими стандартними способами впливу на держслужбовця. Тому я вже теж вживався в образ держслужбовця і був трохи переляканим. Побачивши на головній сторінці сайту КМДА мера у білих труселях крупним планом і слово “Водохреще” у заголовку, я подумав, що це привід для догани мені. Миттєво набрав номер редактора сайту, яка сиділа у іншому приміщенні і панічним тоном закричав: «Яна, зніми негайно ті труси!!!» Я спочатку не зрозумів, чому 11 працівників управління інформаційного забезпечення вибухнули реготом. Не звернув увагу на регіт, бо мені реально було не по собі від споглядання такого фото на головній сторінці. Згодом і до мене дійшло, що, фактично, начальник відділу, держслужбовець дев’ятого рангу, говорить іншому держслужбовцю, щоб та зняла труси. Причому, його влаштовує, щоб вона це зробила дистанційно, бо вони ж говорять по телефону… Зараз це вже привід посміятися, а у ті часи у мене боліло серце і як я там тримався – одному богу відомо. Мені доручали таке… Одного разу, пельземуха отримала доручення висвітлити поховання дідуся на Берковецькому цвинтарі, на яке бабця того дідуся попросила допомоги у Черновецького у рамках його заклику: «Пахараню всєх любімих бабушек за свой счьот» Мені на повному серйозі у п’ятницю о 16 годині було доручено зібрати журналістів у суботу на Берковецькому цвинтарі, щоб показати по телевізору цю подію. На дорученні стояв грізний надпис: «КОНТРОЛЬ», підпис Черновецького і резолюція пельземухи – «Івахнюку в роботу». Мене врятувало тільки те, що бабця (як я зясував, виконуючи доручення, не дочекалася допомоги від мерії і сама за все заплатила, а отже якби журналісти приїхали і про це від бабці дізналися – був би страшний пшик. І ця інформація від управління ритуальних послуг мене врятувала від ідіотизму людини, котра зараз називає себе консультантом і психологом. Так написано у неї на фейсбук-сторінці
P. S. До речі, пельземуху яка мене видавлювала і видавила, вигнали через місяць після мого звільнення. Міг би трошки потерпіти… Але, з огляду на те, як людям далі довелося працювати, що прийшло після Черновецького – думаю, що мушу пельземусі подякувати. Тепер я, як журналіст, озброєний інформацією про кухню держслужби і саме тому я працюю так, а не інакше. Я тепер розумію свої помилки на тій посаді і міг би та хотів би ділитися цими знаннями з тими, хто планує свою роботу у медіа або у PR Цього вам ніхто не розкаже з діючих працівників прес-служб. Запрошуйте. РБЦ має кілька проектів, розрахованих на школярів і студентів.
