Минає тиждень нашої євромандрівки. Це маса нових вражень, різних, інколи діаметрально протилежних емоцій, практичне застосування англійської мови і багаж знань, якими хочеться поділитися.  Можливо, це буде перший текст українською мовою з приводу автоподорожі Європою. Я, принаймні, шукаючи потрібну мені інформацію, не  знайшов такої  мовою своєї країни і  усі необхідні знання отримував безпосередньо у дорозі. Що це за знання?

• Як платити за платні дороги, коли немає брамок?
• Як порадити собі з доступом до інтернету у дорозі, щоб це було не так дорого?
• Як шукати парковку поближче до центру і менше за неї платити?
• Скільки кілометрів у день можна проїжджати, щоб це не було втомливо і щоб все ж таки щось побачити, але при цьому проїхати більш-менш пристойну відстань?
• Як заправлятися на заправках, де немає ні заправників ні касирів?

Ну і так далі. Спробую на всі ці питання відповісти у цьому та наступних текстах.

Виїхали ми з Києва  у момент, коли все прогресивне людство – зокрема любителі і професіонали перевезення цигарок в трусах через польський кордон – святкувало день солідарності трудящих.  Те, з чим роками не можуть чи не хочуть впоратись безпорадні нікчеми з дипломатичними паспортами та корумповані урядовці – розгін черги на кордоні – стало можливим завдяки традиції бухати та садити городи на перше травня. Отож, на кордоні не було черги з українського боку.

З польського була, але коли ти вже на КПП – тебе це менше муляє. Як ви пам’ятаєте, уже місяць діє режим ретельної перевірки усіх хто вїжджає у ЄС.  Можливо, когось це якось стосується. Моє авто перевіряли, як завжди: «Відкрийте багажник, закрийте багажник, Куди їдете? Чого? Щасливої дороги» 10 хвилин разом зайняли прикордонні і митні процедури на польському боці. А чекав я цього дві з половиною години… Кажуть, є якийсь варіант індивідуального і офіційного вирішення проблеми черг. Для цього треба стражі гранічній польській довести, що ваша діяльність є важливою для полської економіки і вам для цієї діяльності  треба часто перетинати кордон. Тоді там видадуть папір, який дозволить у черзі не стояти. Я спробую, звичайно, такий папір отримати. Але ж мене, як журналіста,  не цікавить вирішити свою проблему. Цікавить змусити інформаційними методами, вирішувати цю проблему тих, кому ми за це платимо гроші. Це набагато складніше.

Отже, перетнувши польський кордон і переночувавши у Варшаві, ми рушили у напрямку Чехії. Пролетіли Ченстохову, Катовіце і масу інших цікавих польських місць, щоб заночувати у Брно. Єдине, повз що я не міг проїхати – Глівіце і радіостанція, звідки фактично почалася агресія Німеччини проти Польщі у 1939 році.

Вежа, до речі – деревяна. Як будете поблизу – заїдьте. Цікаве з усіх боків місце. Чеський кордон перетнули непомітно. Раптом надписи стали чеською. Заїжджаємо на першу ж АЗС. Недаремно заїхали. Тут випадково, завдяки якомусь росіянину, дізналися, що таке віньєта і навіщо вона потрібна. Можливо, для тих, хто це читатиме, це не буде новиною, але я саме тут дізнався, що брамок у Чехії немає, а дороги платні. А як заплатити? Треба на заправці купити наліпку на скло і вчепити її у конкретному місці, як вказано на звороті. Інакше  – дикий штраф. Навіть за чіпляння не у тому місці можуть вліпити штраф. Те, що поліції по дорозі не видно, не означає, що вона вас не бачить. Десь обійдеться це у 200 крон. Не пам’ятаю уже ціни у чехії. Пам’ятаю, що у Швейцарії це коштувало 9 євро. У Німеччині 8 з копійками. У Італії – забув уже.Готель перший день шукали уже у самому місті. Я просто не дуже люблю бронювати, не пересвідчившись, що заброньований номер мені підходить.  Так от, скажу, що усі заброньовані нами впродовж подорожі номери через booking повністю відповідали заявленій оферті. Я нарешті для себе зрозумів, що можу цим сервісом сміливо користуватися. Хоча, це за умови, що ти не хочеш зекономити. Бо як захочеш зекономити  – букінг тебе розчарує. Так, там є фільтр з цінами, але він пропонує за економ-ціну таке, на що я погодитись не можу. Отож, якщо ціна розміщення у межах 50 євро – букінг цілком підходить. Побродивши по центру Брно, ми все ж сіли за інтернет і знайшли пристойний готельчик за межами центру. Називався він «Козак».

Бажано приїздити у місце ночівлі хоча б десь о 19, щоб встигнути у барі випити алкоголю. Адже зранку знову у дорогу, а отже алкоголю не випєш. А недобір алкоголю у крові на відпочинку шкідливий для здоровя. Не згодні? Аргументуйте у коментарях. Люблю дискусії на цю та інші теми.

Брно – чудове місто з погляду туриста. Одна морока – паркомати у центрі не приймають кредиток – тільки монети. Тому мені, у якого готівки ніколи немає, довелося йти до банкомату, знімати паперові крони, йти у найближчий магазинчик і купувати там воду, щоб мені на здачу дали дрібні. Отака непроста процедура. Треба бути готовим і мати дрібні для парковки. Загалом, треба мати трохи готівки для туалетів, деяких музеїв і парковки.

Я, традиційно і очікувано, купив «Пригоди бравого вояка Швейка» мовою оригіналу. Аудіо і паперову книгу. Бо у мене чеською ще немає. Буду вчити. Я так вчив польську, англійську. Тепер на черзі чеська і німецька.

Ми довго переконували себе полізти на дзвіницю собору у центрі. Переконали. Прийшли. А там треба крони. А крон готівкових у нас немає. А карток не приймають. На дзвіницю не полізли і обмежились туристичним центром. Його не обійти за день, але у нас була саме така задача, тому ми оббігали все, що можна, поїли супів у ресторанчику в центрі і поїхали собі далі на Любляну.  Я на блаблакарі виставив поїздку. На неї зреагувала дівчина на ім’я Карін, що їхала від свого хлопця, що живе у Брно, до себе у Любляну. Карін погодилась разом з нами коротко посидіти у кафешці у Відні, де я зустрівся зі своєю колишньою колегою по „Радіо-Ера”. (Ми там працювали разом у ті часи, коли це радіо тільки створювалось і власник тоді декларував своє бажання створити інформаційну радіостанцію. В результаті створив піарагенцію  Ляшка, московських попів і русского міра, злегка притрушену вишиванками з нафталіновим смородом. Зараз колега працює власним кореспондентом Національного радіо у Відні. Розповідає про якісь концерти, якісь кумедні малозначущі події і вважає, що теми нелегальної праці українців, теми легалізації українців у Європі занадто дрібні для такого великого інформаційного ресурсу, як національне радіо. На жаль, так думає не лише ця колега, але і керівництво того ресурсу, якому цільова аудиторія до лампочки.

Колега  – професійний фотограф у Відні, працює біля Шьонбрюнського палацу і вискочила на секунду, щоб з нами поспілкуватися. Позгадували, попили кави та й розбіглися. Вийшло дуже симпатично.  Відень був сьогодні дощовий, ми у Відні уже були, у нас була пасажирка до Любляни, тому ми поїхали до Любляни, де у нас був заброньований готель. Кілька слів про процедуру бронювання, поселення і довіру люблянських працівників готелю до своїх гостей.

Коли ми приїхали (десь о 23 годині) – на рецепції уже нікого не було. Ключ для нас залишили у сейфі. Сейф – на вулиці за віконними гратами. Код сейфу відправили нам нам мейл. Ми відкрили сейф, взяли там конверт зі своїми ключами (там були не лише наші ключі), відкрили вхідні двері та двері у нашу кімнату на даху. Чудовий нічліг три зірки.

Любляна виявилася дуже затишним, спокійним цікавим містом. Балканські інтерєри у кафе, привітні люди, які нікуди не спішать, смачна їжа, фунікулер до замку, річечка у центрі з ароматами БСА і потрійним мостом. Все це ми оглянули, пофоткались і поїхали далі. Бо кінцевим пунктом нашої подорожі було італійське містечко Павія, де моя теща ось уже 15 рік працює опікункою старших італійок.   Далі буде…