Євроавтомандри. Десять днів, вісім країн, 5 тисяч кілометрів, море вражень і маса нових знань

Минає тиждень нашої євромандрівки. Це маса нових вражень, різних, інколи діаметрально протилежних емоцій, практичне застосування англійської мови і багаж знань, якими хочеться поділитися.  Можливо, це буде перший текст українською мовою з приводу автоподорожі Європою. Я, принаймні, шукаючи потрібну мені інформацію, не  знайшов такої  мовою своєї країни і  усі необхідні знання отримував безпосередньо у дорозі. Що це за знання?

  • Як платити за платні дороги, коли немає брамок?
  • Як порадити собі з доступом до інтернету у дорозі, щоб це було не так дорого?
  • Як шукати парковку поближче до центру і менше за неї платити?
  • Скільки кілометрів у день можна проїжджати, щоб це не було втомливо і щоб все ж таки щось побачити, але при цьому проїхати більш-менш пристойну відстань?
  • Як заправлятися на заправках, де немає ні заправників ні касирів?

Ну і так далі. Спробую на всі ці питання відповісти у цьому та наступних текстах.

Виїхали ми з Києва  у момент, коли все прогресивне людство – зокрема любителі і професіонали перевезення цигарок в трусах через польський кордон – святкувало день солідарності трудящих.  Те, з чим роками не можуть чи не хочуть впоратись безпорадні нікчеми з дипломатичними паспортами та корумповані урядовці – розгін черги на кордоні – стало можливим завдяки традиції бухати та садити городи на перше травня. Отож, на кордоні не було черги з українського боку.

З польського була, але коли ти вже на КПП – тебе це менше муляє. Як ви пам’ятаєте, уже місяць діє режим ретельної перевірки усіх хто вїжджає у ЄС.  Можливо, когось це якось стосується. Моє авто перевіряли, як завжди: «Відкрийте багажник, закрийте багажник, Куди їдете? Чого? Щасливої дороги» 10 хвилин разом зайняли прикордонні і митні процедури на польському боці. А чекав я цього дві з половиною години… Кажуть, є якийсь варіант індивідуального і офіційного вирішення проблеми черг. Для цього треба стражі гранічній польській довести, що ваша діяльність є важливою для полської економіки і вам для цієї діяльності  треба часто перетинати кордон. Тоді там видадуть папір, який дозволить у черзі не стояти. Я спробую, звичайно, такий папір отримати. Але ж мене, як журналіста,  не цікавить вирішити свою проблему. Цікавить змусити інформаційними методами, вирішувати цю проблему тих, кому ми за це платимо гроші. Це набагато складніше.

Отже, перетнувши польський кордон і переночувавши у Варшаві, ми рушили у напрямку Чехії. Пролетіли Ченстохову, Катовіце і масу інших цікавих польських місць, щоб заночувати у Брно. Єдине, повз що я не міг проїхати – Глівіце і радіостанція, звідки фактично почалася агресія Німеччини проти Польщі у 1939 році.

глівіцеВежа, до речі – деревяна. Як будете поблизу – заїдьте. Цікаве з усіх боків місце. Чеський кордон перетнули непомітно. Раптом надписи стали чеською. Заїжджаємо на першу ж АЗС. Недаремно заїхали. Тут випадково, завдяки якомусь росіянину, дізналися, що таке віньєта і навіщо вона потрібна. Можливо, для тих, хто це читатиме, це не буде новиною, але я саме тут дізнався, що брамок у Чехії немає, а дороги платні. А як заплатити? Треба на заправці купити наліпку на скло і вчепити її у конкретному місці, як вказано на звороті. Інакше  – дикий штраф. Навіть за чіпляння не у тому місці можуть вліпити штраф. Те, що поліції по дорозі не видно, не означає, що вона вас не бачить. Десь обійдеться це у 200 крон. Не пам’ятаю уже ціни у чехії. Пам’ятаю, що у Швейцарії це коштувало 9 євро. У Німеччині 8 з копійками. У Італії – забув уже.віньєтаГотель перший день шукали уже у самому місті. Я просто не дуже люблю бронювати, не пересвідчившись, що заброньований номер мені підходить.  Так от, скажу, що усі заброньовані нами впродовж подорожі номери через booking повністю відповідали заявленій оферті. Я нарешті для себе зрозумів, що можу цим сервісом сміливо користуватися. Хоча, це за умови, що ти не хочеш зекономити. Бо як захочеш зекономити  – букінг тебе розчарує. Так, там є фільтр з цінами, але він пропонує за економ-ціну таке, на що я погодитись не можу. Отож, якщо ціна розміщення у межах 50 євро – букінг цілком підходить. Побродивши по центру Брно, ми все ж сіли за інтернет і знайшли пристойний готельчик за межами центру. Називався він «Козак».

Бажано приїздити у місце ночівлі хоча б десь о 19, щоб встигнути у барі випити алкоголю. Адже зранку знову у дорогу, а отже алкоголю не випєш. А недобір алкоголю у крові на відпочинку шкідливий для здоровя. Не згодні? Аргументуйте у коментарях. Люблю дискусії на цю та інші теми.

Брно – чудове місто з погляду туриста. Одна морока – паркомати у центрі не приймають кредиток – тільки монети. Тому мені, у якого готівки ніколи немає, довелося йти до банкомату, знімати паперові крони, йти у найближчий магазинчик і купувати там воду, щоб мені на здачу дали дрібні. Отака непроста процедура. Треба бути готовим і мати дрібні для парковки. Загалом, треба мати трохи готівки для туалетів, деяких музеїв і парковки.

Я, традиційно і очікувано, купив «Пригоди бравого вояка Швейка» мовою оригіналу. Аудіо і паперову книгу. Бо у мене чеською ще немає. Буду вчити. Я так вчив польську, англійську. Тепер на черзі чеська і німецька.

Ми довго переконували себе полізти на дзвіницю собору у центрі. Переконали. Прийшли. А там треба крони. А крон готівкових у нас немає. А карток не приймають. На дзвіницю не полізли і обмежились туристичним центром. Його не обійти за день, але у нас була саме така задача, тому ми оббігали все, що можна, поїли супів у ресторанчику в центрі і поїхали собі далі на Любляну.  Я на блаблакарі виставив поїздку. На неї зреагувала дівчина на ім’я Карін, що їхала від свого хлопця, що живе у Брно, до себе у Любляну. Карін погодилась разом з нами коротко посидіти у кафешці у Відні, де я зустрівся зі своєю колишньою колегою по „Радіо-Ера”. (Ми там працювали разом у ті часи, коли це радіо тільки створювалось і власник тоді декларував своє бажання створити інформаційну радіостанцію. В результаті створив піарагенцію  Ляшка, московських попів і русского міра, злегка притрушену вишиванками з нафталіновим смородом. Зараз колега працює власним кореспондентом Національного радіо у Відні. Розповідає про якісь концерти, якісь кумедні малозначущі події і вважає, що теми нелегальної праці українців, теми легалізації українців у Європі занадто дрібні для такого великого інформаційного ресурсу, як національне радіо. На жаль, так думає не лише ця колега, але і керівництво того ресурсу, якому цільова аудиторія до лампочки.

Колега  – професійний фотограф у Відні, працює біля Шьонбрюнського палацу і вискочила на секунду, щоб з нами поспілкуватися. Позгадували, попили кави та й розбіглися. Вийшло дуже симпатично.  Відень був сьогодні дощовий, ми у Відні уже були, у нас була пасажирка до Любляни, тому ми поїхали до Любляни, де у нас був заброньований готель. Кілька слів про процедуру бронювання, поселення і довіру люблянських працівників готелю до своїх гостей.

Коли ми приїхали (десь о 23 годині) – на рецепції уже нікого не було. Ключ для нас залишили у сейфі. Сейф – на вулиці за віконними гратами. Код сейфу відправили нам нам мейл. Ми відкрили сейф, взяли там конверт зі своїми ключами (там були не лише наші ключі), відкрили вхідні двері та двері у нашу кімнату на даху. Чудовий нічліг три зірки.

Любляна виявилася дуже затишним, спокійним цікавим містом. Балканські інтерєри у кафе, привітні люди, які нікуди не спішать, смачна їжа, фунікулер до замку, річечка у центрі з ароматами БСА і потрійним мостом. Все це ми оглянули, пофоткались і поїхали далі. Бо кінцевим пунктом нашої подорожі було італійське містечко Павія, де моя теща ось уже 15 рік працює опікункою старших італійок.   Далі буде…

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Супутні публікації

Карта побиту від поліцеальної школи

РАДІО БЕЗ ЦЕНЗУРИ

Щодня о 21 годині за Варшавою слухайте про можливість отримання карти побиту через поліцеальну школу. 

Клацайте сюди

Мої особисті обрані
Послуги