Автор: Тарас Марусик
Сьогодні – рівно рік, як скасовано закон “Про засади державної мовної політики” авторства Колесніченка-Ківалова. Попри заяви деяких осіб, які вважають, що мають монополію на боротьбу за мову, я так не думаю. При цьому хочу нагадати, що саме я організував перший пікет Конституційного суду в червні 2015 року, саме я організував пікет у січні 2018 року, створивши подію на фейсбуці і розповідаючи про це напередодні в “Темі дня” на 1-му ТБ. Пишучи від 2011 року статті, колективні заяви на тему тоді ще законопроекту, вніс свою частку в скасування одіозного і, як потім виявиться, антиконституційного закону. Був експертом на відкритих слуханнях КСУ, куди мене запросив суддя-доповідач на підставі моєї “писарсько-пікетної” діяльності, а не за гарні карі очі.
Тепер – про мовний законопроект, який розглядатимуть нині, але, сподіваюся, не віки вічні. Мушу констатувати, що мої основні прогнози, на жаль, підтверджуються. Йде процес подальшого пом’якшення норм, прописаних робочою групою законопроекту № 5670, членом якої я був. Незважаючи на те, що на догоду кон’юнктурі моменту зі стрункої структури мовного законопроекту вилучили Службу мовних інспекторів, Центр української мови, Термінологічний центр української мови, ухвалення закону не сталося в обіцяні терміни.
Нові зміни, яких внесено останнім часом багато, різні. Є деякі уточнення-розширення-покращення, а є – звуження-погіршення. Детально я ще проаналізую всі зміни, але напишу про кілька моментів.
1. З переліку осіб, зобов’язаних володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків, вилучено народних депутатів України (тепер умовний вілкул чхати захоче на зауваження голови чи заступників парламенту), голову Нацбанку, сільських, селищних та міських голів, дипломатів, членів Нацкомісії у сферах енергетики та комунальних послуг (це, мабуть, такий “бонус” для ахметовського ДТЕК’у), працівників патронатних служб.
2. Суттєво пом’якшені норми про державний сертифікат щодо рівня володіння державною мовою. Тепер окремі категорії зможуть засвідчувати рівень володіння за допомогою документу про повну загальну середню освіту за умови, що такий документ підтверджує вивчення особою української мови як навчального предмета. Це не нова норма, її прописали у відповідній урядовій постанові для держслужбовців. І тепер умовний аваков (безумовний порушник) може спокійно купити відповідні сертифікати і далі писати, що його книжку перекладено зі слобожанської мови українською.
3. Від тих осіб, які вже обіймають посади, сертифікат не вимагатимуть.
Попри ці й інші зауваження, які я пізніше підготую, правовий вакуум, який триває рік, необхідно заповнювати. Слова про те, що в нас є ст. 10 Конституції та її пряма дія, правдиві, але декоративні. Доказом цього є сфера обслуговування. Всі, хто з цим стикався і не є махровим популістом, добре знають.
Величезна відповідальність за ухвалення мовного закону лягає на Президента, найбільшу парламентську фракцію його імені, Блок Петра Порошенка Солідарність, Народний фронт, парламент Верховна Рада України восьмого скликання.
Я знаю, що Петро Порошенко був проти не лише скасування закону “Про засади державної мовної політики” до президентських виборів, але й проти ухвалення нинішнього закону в 2 читанні. В мене великих ілюзій щодо нього немає. В 2005 році я присвятив свій мовний матеріал саме йому – “Духовний брат СДеків та Регіоналів”. Але сподіваюся на його здоровий глузд та інстинкт самозбереження на посаді.
Андрій Парубій теж має значення і зобов’язаний разом із найпритомнішими депутатами “Народного фронту” (а таких чимало) спокутувати гріх “язичія” їхнього члена Авакова.
Закінчу цей допис словами, якими я завершив свій недільний виступ на 30-річчі Товариства української мови в Ніжині 25 лютого: “Поки МОВА не запанує в конституційно визначених межах, громадські активісти не заспокояться, щоб хто не говорив про “спочатку економіка, потім – мова”. Але боротьба за мову, навіть у разі ухвалення закону, буде затятою і довгою. Так мені підказує мій досвід і відчуття ситуації”.