Я – оптиміст. Тому, впевнений, що Україна від часів Київської Русі має імунітет проти усіх загарбників і все одно переможе та буде успішною та процвітаючою країною. Я вірю у те, що прийде час (можливо, не за мого життя), коли в Україні не смердітиме русскім міром і такі люди як Зеленський та Порошенко, Гриценко, Ляшко чи Тимошенко не матимуть шансу навіть бути зареєстрованими як кандидати у Президенти. На тій підставі, що не здадуть тест з української мови. Впевнений, що настане час, коли на моє «Добридень», мені не відповідатимуть у Києві «Здравствуйтє», створюючи у мене відчуття, ніби Київ уже зайняли окупанти. Поки що так є. І через те, що так є, а я не зміг впродовж 20 років своєї роботи в Україні жодним чином посунути справу у бік, щоб було по-іншому – я нині у Варшаві. Звільнився через цензуру з Радіо, потім з цієї ж причини мене звільнили з телебачення. Все це було у часи правління Порошенка Почуваюся у Варшаві українцем серед українців. Освічених, самодостатніх європейців, як і я, хочуть української України, у якій не буде дискусій стосовно мови спілкування українців між собою. У якій державника – політика, що хоче Україні миру і щастя, не називатимуть націоналістом. Зверніть увагу на цю маніпуляцію – як тільки людина виступає за українську мову, як мову міжнаціонального спілкування в Україні, її чомусь називають націоналістом. До чого тут націоналізм? Це звичайне природне бажання держави України та її населення захистити свій інтелектуальний простір від агресивного сусіда. Використовуючи іншу мову ніж українська у спілкуванні між собою, громадяни України, фактично, воюють з власною країною. Ми можемо бути різних національностей, релігій і кольору шкіри. Але мовою, яка робить з нас громадян України є саме українська. І розповіді про те, що на фронті хтось там говорить іноземною мовою, та ще й мовою окупанта мене лише переконують у тому, наскільки все запущено. Якщо солдат говорить мовою окупанта, щоб окупант розумів, що він говорить і щоб громадянин країни, яку він захищає, не міг відрізнити його від окупанта – то навіщо в армії такий солдат? Що він там робить? Як солдат не знає мови країни, яку захищає – то як йому можна довіряти? Можливо, саме тому в української армії такі сумні результати? Використання публічно громадянином України російської мови у час війни з Росією мусить бути визнане як участь у бойових діях на боці окупанта. Саме так я це сприймаю. Цікаво, що люди, які тут у Варшаві користуються моїми послугами, з цим погоджуються. Хто свідомо, хто – з метою економії. Бо для громадян України (україномовних, тобто) у мене консультація безкоштовна і знижка 50 відсотків. А для людей з помилково виданим українським паспортом (російськомовних, тобто) – немає безкоштовної консультації і знижки. Це дуже допомагає таким людям раптом згадати, що вони – громадяни України. Саме економічний чинник робить з них українців. І вони спокійно переходять на українську та чудово нею користуються. Отже, розповідь про «я учілся в русскай школє» – це лише міф і відмазка. Часто після спілкування зі мною люди у моїй присутності і добровільно міняють мову телефону з російської на українську. Після 3 хвилин спілкування зі мною і ввічливого пояснення того, наскільки огидним є використання громадянином України мови окупанта і організатора голодомору. Якщо це можу зробити я у своєму колі спілкування і за короткий термін – то держава (читай Президент) має більше для цього можливостей. Чому за стільки років цього не зроблено? Чому
Президент Порошенко не скористався цією можливістю? Та тому що для нього все це – лише слова. Йому наплювати. Він навіть не розуміє навіщо потрібна та українська мова. Він підказки своїм пахолкам дає російською. Згадайте відео, де він пояснює як «атсєчь гражданскіх». Це не можна було вигадати. Це реальний президент Порошенко у ось цьому «гражданскіх атсєчь».
Це означає, що він мислить як всі ці бойки, зеленські, ахметови і коломойські. Чи може за таку людину голосувати громадянин України? Наступний аргумент. У Порошенка є важливий союзник, який на минулих виборах відмовився від балотування у Президенти – Віталій Кличко. Кличко, як міський голова у парі з Президентом, який призначає регіональних керівників, могли зупинити протизаконну забудову Позняків. Але вони цього не зробили. Більше того, сприяли забудові житлом ділянок, де мали повстати школи, паркінги та лікарні. Що може вплинути на них? Як їм показати, що так діяти не можна? Треба не голосувати за них на виборах. Голосуючи за Порошенка, ви таким чином голосуєте за Гончарова, який сприяє тому, щоб Дарницький район перетворився у бетонне гетто
Про ситуацію з закордонною політикою. У Польщі надалі працює на посаді посла профнепридатний совок з компетенціями директора сільського клубу. Коли на початку року Порошенко приїздив у Польщу, посол організував йому зустріч з громадянами Польщі українського походження, на яку спеціально не запросили жодного представника громадян України. А Порошенко виступав перед цими людьми, як перед виборцями. Тобто, скоріш за все, навіть не підозрював, що люди, яким він втирає щось про томос, про армію – це не його виборці. Чому такий посол надалі на посаді? Як може бути на посаді настільки байдужа і бездіяльна людина?
Хід думок виборця, який усе вище перелічене про Порошенка знає: Порошенко на тверезу голову, не укурений діяв проти інтересів виборця. Зеленський з підозрою, що укурений по життю, ще має шанс перестати курити під вагою президентської посади і олюднитись. Згадати, що він – українець, заговорити українською. Тобто, є потенціал. У Порошенка потенціалу вже немає. Він за 5 років показав себе на посаді і довів, що інтереси виборця, такого як я, наприклад, йому до лампочки. Я впевнений, що і Зеленському мої інтереси будуть до лампочки, але я хоча б не буду сподіватися ні на що. І якщо зараз станеться передача влади, то через 5 років вона може статися знову. А як не станеться – невідомо, чи через 5 років Порошенко не вигадає ще чогось, щоб ще й сину передати правління. А чого ні? Он Лукашенку ж вдається! Ще один аргумент на цю тему: якщо серед двох претендентів на посаду президента немає кандидата, за якого ти голосував – голосуй за зміну влади. Навіть якщо кандидат тобі не подобається, навіть як вважаєш, що він буде гіршим. Бо зміна влади важливіша. Через 5 років знову можна буде змінити.
Я, як виборець, дуже розчарований нинішній Президентом. При цьому розумію небезпеку Зеленського на посаді Президента. І мені, як виборцю, не вистачає мотивації не зіпсувати бюлетень, а проголосувати за чинного президента. Такою мотивацією могло б бути ухвалення закону про мову перед другим туром. Можливості для цього є.
Зрештою, як переможе Зеленський, на мою думку, гірше уже не буде. Ми і так в окупації, жити у Києві нестерпно, зарплата у тіні у моїй сфері. Кожен приїзд у Київ і спілкування з місцевими чиновниками – це стрес від розпачу, що все так погано. Працівники медіа (спеціально не пишу журналісти, бо це не журналістика) забули вже елементарні навики професії – сидять мовчки і роблять, що скажуть. Бюджетникии, як при Януковичу, Ющенку чи Кучмі, бадьоро марширують за рознарядкою на усі провладні мітинги під час роботи… Чи може бути гірше? Продовжується забудова житлом і так перенаселеного мікрорайону, де у мене житло. Воно буде дешевшати і дешевшати, дійшовши до нуля, як в окупованому Донецьку. Що може статися ще гіршого ніж те, що вже є? Можливо, Україна мусить пережити якийсь шок, для того, щоб зрозуміти, що ТАК ЖИТИ НЕ МОЖНА!!! Не можна терпіти ні російської мови від чиновників, ні незаконної забудови, ні такого хамського трактування Президентом своїх виборців. Перемігши, Зеленський доведе справи до ручки і тоді почнеться оздоровлення. А перемога Порошенка залишить все як є і будемо гнити далі.
За будь-яких обставин я – оптиміст. Впевнений, що ще за мого життя застану квітучу Україну, поставлю на місці, де колись стояла хата мого прадіда у Синьках біля одеської траси, нову хату зі скляною великою верандою, студією, де записуватиму аудіокниги, писатиму тексти, а у вільний час вирощуватиму яблука у саду. Поки що закликаю усіх далекоглядних подумати про документи, які дадуть вам можливість без проблем перетнути кордон з ЄС і перебувати тут тривалий час. Про всяк випадок. Бо перед другим туром усі ми перебуваємо у стані, коли наступний крок тільки погіршує ситуацію.
