Дивовижну історію публікує портал Дарниця org Радіозавод, який у радянські часи клепав якісь запчастини для армії, уже давно нічого такого не робить і є лише набором приміщень та території. Натомість, збудоване радіозаводом службове житло у вигляді гуртожиткудонині є предметом стогону, торгу і спекуляцій людей, які там живуть. Усі ми колись жили у гуртожитках у студентські часи, але завжди розуміли: гуртожиток – це тимчасово. Далі потрібно або будувати власне житло, або заробляти гроші і винаймати квартиру. Одним словом, треба щось робити, кудись рухатись. Так вважали соціально активні, освічені українці. Натомість, совків влаштовувало їхнє житло у гуртожитку. І донині їх таке житло влаштовує. Мало того, вони і своїх дітей хочуть навіки поселити у цьому гуртожитку. Далі – про сумну історію убогих духом жителів Дарниці. Вони, на жаль, теж мають право голосу.
Лідиному синові – 22, Тамариному – 21, Ларисиній дочці – 16, Галининій – 22, а Людмилиній – 21 рік. Ці жінки вже котрий рік воюють з чиновниками та адміністраторами – вибивають для своїх дорослих дітей окремі кімнати в гуртожитку, у якому самі живуть вже десятки років. Лариса приєдналась до них заздалегідь – не вірить, що її дочка зможе після 18-ти отримати окрему житлову площу, на яку, каже мати, може претендувати за законом. Але в Дарницькій райдержадміністрації стабільно відповідають – вільних кімнат у гуртожитку немає.
Жінок це обурює – як же немає? Вони нарахували у своєму будинку після перепланування аж 171 кімнату! Стверджують, що мало не половина з них заселені людьми, які взагалі не мають на це права. Гуртожиток по вулиці Сімферопольській 11/1належав Київському радіозаводу, і мешкати в ньому могли тільки працівники підприємства. Передавати стороннім людям кімнати у найм можна тільки у тому разі, якщо самі працівники підприємства житлом забезпечені. Після передачі гуртожитку від підприємства до комунальної власності ордери на житло теж мали право отримати тільки працівники. Жінки кажуть, що їх отримали хто завгодно, але тільки не вони. У них усусідах, стверджують, купа людей, які до радіозаводу не мають жодного відношення. Натомість їхнім дітям – кімнат нема.
Тож і перебиваються у кімнатках по 18 кв. м. тато-мама-доросла дитина. «Хоч узимку батареї ледве дихають, у тисняві не холодно – собою кімнати зігріваємо», – намагається жартувати пані Лариса. «Ми стільки років заводу віддали, а ось що отримали у нагороду», – скаржаться жінки. Завод, кажуть, звичайно, не винний – його вони згадують з гордістю. Злі на Дарницьку держадміністрацію, яка, на їхню думку має навести лад з гуртожитівською мафією, і на цю саму «мафію» – адміністрацію гуртожитку.
Її очолює колишній головний інженер гуртожитку (оце масштаб!) ще за часів процвітання радіозаводу Віктор Герасимчук, який, стверджують жінки, і допустив «розбазарювання» кімнат наліво і направо. Та ще йсфальсифікував збори, деобрали у раду гуртожитку людей, за яких ніхто не голосував. Активісти гуртожитку, аби довести фальсифікат, зібрали підписи мешканців, які спростовують результати зборів. Продовження цього матеріалу тут
