Автор Bogdan Logvynenko
Сів на Подолі на кінцевій в маршрутку, зі мною сіла мама з дочкою. Прийшов водій, усі понесли йому по 0.2$ за проїзд. Ця вартість, вона сама по собі вражає. Мама з дочкою показала йому якесь посвідчення, той щось булькнув у відповідь. – Доцю, – сказала мама тихенько до дочки, – Давай вийдемо, тут вже є по посвідченню.
Оця сама система перевезення одного пасажира по посвідченню, вона така скотська, така нелюдяна. Я бачу, як вони виходять і швидко йдуть в сторону, я бачу як дочка продовжує розповідати своїй мамі про хлопчиків у школі, про уроки і домашку, яку вже задають, а маму душать сльози, вона не може собі дозволити 0.2$ і не може дозволити сваритися з системою, у вигляді водія задрипаної маршрутки. Маршрутка їде пуста, мама з дитиною лишаються на зупинці. Її дочка зараз не винесе з цього урок, а зіткнеться з нелюдяністю цієї системи вже дуже дуже скоро і все зрозуміє.
Я не знав, як мені діяти – наздогнати їх і дати грошей чи цим я лише зашкоджу материнському авторитету? Я остовпів, я другий день в Україні, я давно такого не бачив і не відчував. Вони тим часом віддалились, двері закрилися і ми поїхали. Я був розчавлений, їдучи у напівпорожній маршрутці.
Ця система вчить тебе бути твариною, вона озлоблює, розвиваючи базові наживні інстинкти, вона розділяє людей на сорти і класи, вона сіє ненависть між цими сортами і класами.
Лише кілька років тому я згадав історію з дитинства. Вона випливла з моєї свідомості випадково. Ми стояли з мамою на Шулявці. У нас не було грошей тоді ні на їжу, ні на одяг, ні на проїзд. Ми стояли на Шулявці біля метро і я просив у мами морозиво. Воно теж тоді коштувало 0.2$, але в нас не було навіть на проїзд. І я пам’ятаю, як мама сказала мені строгим тоном, найбільш строгим, яким тільки вміла: “стій тут!” І я стояв і чекав маму хвилин десять, а вона повернулася з морозивом в руці. “Уявляєш, я виграла в лотерею!” – сказала мама. Після того я завжди згадував ту історію і пишався тим, що мама виграла в лотерею. Я часто в мріях уявляв, як мама там виграє мільйон, і навіть кілька разів сам грав у лотерею, згадуючи ту історію. І тільки кілька років тому я знову згадав ту лотерею і збагнув, що мама не могла зіграти в лотерею, якщо в нас не було навіть на проїзд. Зате там на Шулявці завжди було повно ломбардів…
Цей портал існує за гроші читачів, слухачів, глядачів. У власника сайту, Олександра Івахнюка, завжди є можливість взяти гроші у одного спонсора і дути у його дудку, як це роблять більшість медіа стосовно своїх власників. Якщо ви бажаєте, щоб хоча б одне медіа у нашій країні працювало на читачів – перекажіть гроші за цими реквізитами. Навіть мінімальна сума буде для авторів сайту свідченням того, що їхня робота потрібна і треба продовжувати у цьому ж руслі.
