Сцена для класного українського серіалу, сценарій якого я колись напишу…Місце дії – міжквартальний проїзд у київському мікрорайоні Позняки, запаркований з двох боків так, що там ледве може протиснутись одне авто і роз’їжджатися доводиться, пропускаючи одне одного за допомогою єдиного незапаркованого відрізка, куди може заїхати одне авто, щоб пропустити зустрічного. З двору виїздить «Інфініті» з двома чоловіками у салоні, у двір заїздить «Тойота Ауріс» з блондинкою за кермом. Блондинка бачить, що назустріч їде «Інфініті» і зупиняється, пропускаючи його у кишеню зліва. Інфініті зупиняється, у «кишеню» всупереч логіці не їде. Блондинка, яка за рік проїхала пів-Європи і пів-України 50 тисяч кілометрів і почувається впевнено за кермом показує водієві на мигах, куди йому треба заїхати, щоб вони розминулися. Водій «Інфініті» ще деякий час постояв, не в змозі одразу погодитись на пропозицію блондинки, все ж таки ухвалив єдино правильне рішення і поїхав у «кишеню». Але, порівнявшись з блондинкою опустив скло, щоб повчити даму:
- Пані, Ви коли хочете здійснити якийсь маневр, користуйтеся сигналами… – поблажливо сказав водій «Інфініті», позуючи перед пасажиром.
- От я хотіла здійснити маневр «прямо», що б Ви порекомендували мені увімкнути? – точно так поблажливо відповіла блондинка.
Німа кількасекундна сцена. Пасажир «Інфініті» ховає єхидну посмішку, щоб водій не образився….
