Це друга частина розповіді про автоподорож Європою. Першу можна почитати і подивитися тут
Альпи люблять показувати у європейському та американському кіно, а я люблю і європейське і американське кіно, тому надивився у кіно альпійських краєвидів і мріяв їх побачити не лише на екрані. Можу поставити собі галочку з цього приводу – побачив. Вражений, захоплений, скорений красою Альп. А ще вражений дорогами, прокладеними у горах. Швейцарці прогризли Альпи сотнями тунелів, вкрили їх сотнями кілометрів якісних доріг. І саме у поєднанні з цими тунелями і дорогами Альпи такі прекрасні.
Бо Карпати теж чудові, просто злодії-шляховики роками будують замість доріг замки собі та родичам. Через це у Альпах є дороги а у Карпатах немає і не буде, поки у автодор не прийде якась чесна людина і не спробує хоча б припинити крадіжки асфальту, щебеню та всього іншого. Отже, їзда швидкісною трасою альпійськими дорогами – це не лише неймовірні краєвиди. Це ще й насолода від водіння авто. Крім того, бензин, як відомо, у Європі дорогий, але, як зясувалося, цьому є виправдання. В Україні 55 літрів бензину А 95 нам вистачало на проїзд 440 кілометрів. (5 років тому було 515) Починаючи з Чехії і далі у Австрії, Італії, Швейцарії і Німеччині 55 літрів уже вистачало на 538 кілометрів. Звичайно, швидкість пересування могла вплинути на показники датчика, однак понад сто кілометрів різниці!!! І знову хочеться побажати горіти у пеклі українським продавцям бензину, для яких 95 бензин – це щось зовсім інше ніж такий же бензин у Європі. У Швейцарії, до речі, бензин трохи дешевший ніж в Італії, тому прикордонні Італійці їздять заправлятися у Швейцарію.
Ночували ми на кордоні з Швейцарією у містечку Комо. Колись ми дивилися кіно „Other man” де Антоніо Бандерас з головною героїнею відпочивали на озері Комо. Дружина це запам’ятала і коли побачила на маршруті Комо – зажадала тривалої зупинки у цьому місті. Готель знайшли через букінг ком. У самому центрі старого міста. Оскільки ми заселялися у понеділок після вікенду і у другій половині дня – отримали номер, стандартна вартість якого – 160 євро, за 60. Стандартні 3-4 зірки, дорого просто тому, що у такому місці. Персонал говорить англійською, ми порозумілися нормально і чудово провели у тому готелі час.
На сніданку правда я довго шукав маленьку ложечку. Виявилось, що маленькі ложечки барменша забрала до себе. Мабуть, почула російську мову гостей і вирішила про всяк випадок убезпечити. Але це тільки моє припущення. Росіяни, як завжди, дуже голосні і хамуваті по відношенню одне до одного. І ще їх дуже багато. Як тарганів на занедбаній кухні. Ми їх зустрічали і на березі, і на фунікулері, і в готелі, і у центрі. У центрі ще дістають вихідці з Африки, які тут замість циган пропонують то квіти, то пшоно для годування голубів, то ще щось. Доводиться весь час уважно стежити за сумками і це трохи напружує. Загалом, типове курортне містечко, спокійне і комфортне. У ресторані ми спробували макарони з морепродуктами. Дорого, але так собі. Дружині сподобалось. Мінімальний чек вечері на двох – десь 50 євро. Але це все ж таки вечеря. Найбільше нас вразив перекус у Давосі. Дві канапки і два чая обійшлися у 30 євро. Трохи давила жаба. Перед виїздом з Комо довелося заплатити штраф за прострочене паркування. Я заплатив до 11.50, а прийшли ми десь о 12.30. 17 Євро. Добре, що було кому пояснити, де це заплатити. Заплатили ми у тютюновому кіоску. Бережу ту квитанцію поряд зі страховкою, бо ще ж повернусь колись в Італію, щоб про всяк випадок мати доказ, що заплатив.
Одразу за Комо починається Швейцарія. Починається вона несподівано і ти не одразу розумієш, що ти уже за кордоном. Стоїть поліцай на кпп, призупиняєшся на секунду перед знаком «стоп» і їдеш далі. Мабуть на підїзді десь є сканери, які зчитують номери і поліцай уже знає історію твого перебування у Італії, та чи заплатив ти штраф… Нас не зупинили. Поїхали собі далі. Гори, зелень, гарна погода, чудова дорога – все це разом надихало на рух вперед і було бажання обклацати фотоапаратом все навколо. Ночувати ми планували у Німеччині, тому треба було їхати. Навігатор втративши інтернет з італійської картки, почав блудити і ми перейшли в офлайн та орієнтувалися по знаках. Сан – Бернардіно – цей знак нагадав мені про однойменний тунель і про сільце у горах. Саме там ми і зупинилися. Село порожнє. Сніг лежить, річка тече. Сонце пече, повітря неймовірне. Згори – сніг на вершинах. Попереду – шестикілометровий тунель. Ми з півгодинки посиділи на лавиці біля річки та й поїхали собі далі. Вирішили їхати у Давос. Це треба зїхати з основної дороги. Ні секунди не шкодую, що зїхали. Місточки, тунелі, серпантини, краєвиди… Все це десять разів себе виправдовує. У Давос вузькою дорогою, де може проїхати тільки одна машина, їхала дружина. З Давоса їхав я. Погода зіпсувалася, було слизько, мокро і страшно. Але цікаво. У самому Давосі ми побродили по центру, перекусили. На початку зайшли у якесь кафе – то виявився гральний клуб. Похмурі, відповідно до погоди, швейцарці, сиділи собі, пили пиво, грали у карти. У туалеті жіночому – автомат з презервативами. У туалеті чоловічому – автомат для мастурбації. Треба вкинути гроші і відкриється екран де показуватимуть порно. На конгрес хол де проходить світовий економічний форум ми подивилися здалеку і поїхали з цього гірського села мальовничою дорогою вниз. Туман, дощ, провалля, сніг на вершинах, шалені швейцарці, що обганяли через подвійну суцільну лінію – все це додавало драйву. А ще змушувала напружуватись відсутність заправок з касирами. Стоять заправки самообслугові, частина приймає тільки готівку. Ми спробували на одній заправитись. Ніби вийшло, але я не впевнений. Одним словом, напряг коли вперше. Ночували ми під Нюрнбергом і наступного дня оглянули це серце Німеччини і залишилися задоволені. Я там купив «Пригоди бравого вояка Швейка» німецькою, щоб згадати мову, яку вчив у школі. Далі буде
