Нині я живу і працюю у Польщі. Чому? Та тому що в Україні мені немає місця. Я за фахом актор, за покликанням журналіст. Обидві ці професії повязані з мовою. А мову своєї країни я фактично в своїй країні використовувати не можу. Або ж її використовують тільки як декорацію. Наприклад, весь ньюзрум говорить іноземною, зокрема і ведучий новин і тільки в ефірі намагається щось сказати українською. Або театр, на який виділяються бюджетні гроші, показує вистави мовою окупантів. Або кіно за укр гроші на укр кіностудії укр акторами знімається російською… Це, на мою думку, херня собача і окупація. Або ж профнепридатність. А саме такі люди керують медіа в Україні. Я зі своїми темами і уявленнями про неприйнятність використання мови окупантів для них – нацик. Так вони називають громадянина України, який домагається україномовності сервісу, освіти і всього, що його оточує в Україні. Я здався. Не зміг більше бути на маргінесі. Я програв боротьбу з окупантами і змушений був евакуюватися у сусідню країну, де частіше чую українську мову навколо себе. Де реально можу побудувати навколо себе україномовний простір. І вважаю, що мій рецепт побудови україномовного простору можна застосувати і в Україні. Принаймні там, де є українці, які хочуть, щоб Україна поступово визволилась з інтелектуальної окупації. Я зясував для себе, що єдиним мотивом для представників русского міра з укр паспортами, щоб перейти на свою рідну, українську мову є економічний чинник.
Здравствуйтє, Ви Алєксандр?
- Ні, Олександр.
- Ну, Алєксандр, я же так і сказала
- Алєксандр – це хтось інший. Моє ім’я Олександр. Саме так до мене можна звертатися, якщо вам щось від мене треба.
- Мнє Вас парєкамєндавалі как харошева юріста…
- Взагалі то я актор за фахом, цим заробляю гроші, а ще журналістикою.
- Но ви же делаете воеводскіє і карти пабита?
- Так, це хобі.
- Я хачю заказать у вас ваєводскае і карту пабита
- Ви з якого російського міста прибули до нас?
- Я с Украіни
- Тоді ми можемо говорити з Вами нашою рідною мовою.
- Мнє на русскам удобнєє
- Хорошо. Я с удовольствіем перейду на русскій язик, потому что для русскіх у меня все в два раза дороже, я больше заработаю.
- Ні,ні, ні – я знаю українську і можу говорити з Вами українською….
Це стандартна розмова з українофобами, яких принесло у Польщу і які вирішили взятися тут за якусь корисну фізичну працю відповідно до своїх здібностей, забувши про свої куплені у розстрочку дипломи про «два висших абразаванія». Мої колеги поляки дивуються:
- Олек, про що Ви говорили з цією дівчиною? Чому вона спочатку так розсердилась?
- Я запропонував їй перейти на нашу з нею рідну мову. Вона відмовилась.
- А чому?
- Бо їй зручніше зі мною говорити мовою іншої країни, яка нині напала на Україну і хоче її знищити. Масі народу які теж хотіли б, щоб України не було, Україна повидавала поспорти свого часу просто тому, що вони жили на цій території. А вони цього не оцінили. Вони люблять територію, але не хотіли б, щоб тут була Україна. Вони ненавидять країну громадянами якої є і тому не хочуть користуватися мовою своєї країни. Натомість надають перевагу використанню мови країни окупанта. Переважно це діти військових, кадебістів чи партійних працівників, яких країна окупант свого часу відправила в Україну боротися з українцями. Саме тому такі люди не хочуть користуватися мовою своєї країни. Вони переважно і Польщу та поляків ненавидять і поза очі говорять про вас усіляку гидоту, на зразок тої, що написана про мене при вході в офіс – пояснюю я колегам.
- А чому ж вона згодом погодилась говорити з тобою українською? – питають колеги
- Я пояснив, що мої послуги у такому разі коштуватимуть удвічі дешевше – пояснюю я.
- А-а-а-а….
Оце і є привід для оптимізму і руху вперед у спілкуванні з українофобами з укр паспортами. Вони можуть вас ненавидіти, ненавидіти Україну, але завдяки економічному чиннику, привчаться говорити українською. І якщо так як я зробить кожен, хто вміє щось робити і надає послуги, без яких не можуть обійтися – українська мова нарешті повернеться в Україну, а отже і українці повернуться.
У мене є клієнти, які поза очі називають мене фашистом, расистом, ура-патріотом, нациком і ще як завгодно. Але заради економії 50 відсотків грошей вони говорять зі мною українською. При першому замовленні їм це було дуже важко. Нині уже говорять так, ніби все життя говорили саме своєю рідною мовою, а не мовою окупанта. З часом звикнуть і забудуть, що їм поруськикакосьльогше Їх дивує, що я, чиї батьки живуть у Дніпрі, хто вчився у Дніпрі, говорю українською. Я переконую таких людей, що усі люди з мозком у Харкові, Одесі, Києві чи Херсоні говорять саме своєю рідною мовою. Вони змушені з цим змиритися і говорити українською хоча б зі мною. Бо так дешевше. Вдвічі. І це дуже важливий мотиватор. Говорити українською мусить бути вигідно. А щоб було вигідно говорити українською – мусить бути невигідно говорити з українцями мовою окупантів. Вигода – чудовий мотиватор для людей. Точно так як дихлофос – чудовий мотиватор для тарганів тікати з кухні, де їх бачити не хочуть.
Робота і легалізація у Польщі. За лінком – докладно
