Сьогодні у Польщі – вибори до парламенту. Від цих виборів для громадян України, які тут мешкають, мало що залежить. Переможе правляча партія, яка хоча і старається уникати антиукраїнської риторики, однак має у своїх лавах людей, налаштованих антиукраїнськи і це дає свої плоди. Водночас, ми, українці Польщі, навчилися з цим жити впродовж останніх чотирьої років. Все-таки, Польща – європейська держава і закони цивілізованого світу обмежують неадекватів у проявах антиукраїнської неадекватності.
Та ще й економічна ситуація цьому сприяє. Польським роботодавцям страшно навіть уявити, що буде, якщо громадяни України раптом вирішать, що їм більше праця у Польщі не пасує. Польським викладачам ВИШів не хочеться навіть думати про те, що абітурієнти з України поїдуть деінде вчитися, оминаючи Польщу. Тоді доведеться закрити масу університетів. І саме через те, що півтора-два мільйони українців, які постійно перебувають на території Польщі – дуже важлива частина економіки – закриває рота усіляким Дворчикам, Чарнецьким чи Чапутовичам. Відкриті антиукраїнські роти залишаються тільки у російських агентів типу Корвіна – Мікке чи корисних ідіотів русского міра типу Кукіза та його соратників. Але їх чути десь на локальному рівні. На щастя, у столиці та великих містах, де переважно живуть і працюють українці, антиукраїнськими розмовами не смердить. Поодинокі випадки, коли українці потрапляють у якісь неприємні історії, переважно не повязані з національністю. Більше причина тих інцидентів – алкоголь або необережність. На тижні, скажімо аж три людини впали з висоти у різних містах Польщі. Усі троє забилися на смерть, додаючи роботи і доходу фірмі Фунералія, котра спеціалізується на доставці українських трупів на батьківщину.
Раз у тиждень обовязково когось десь побють і певні альтернативно обдаровані громадські активісти одразу заявляють, що це на національному грунті. Наприклад, на тижні стало відомо про побиття громадянина України – актора, що працював у Познані, здається у піцерії. Він поїхав на театральний фестиваль у той час, як шеф вимагав залишитися на роботі. Той не послухав (як актор можу зрозуміти), а коли повернувся за грошима (теж питання, чому гроші платяться готівкою, а не на конто. Ознака нелегальної праці, котра завше мусить бути покарана. Карма повернулася просто) і вимагав у шефа заплатити за роботу – виник конфлікт. Шеф вважав, що самовільне залишення місця роботи мусить бути покаране штрафом і зняв з зарплатні цей штраф. Актор-офіціант не погодився і вступив у перепалку. В результаті отримав у ніс. Викликав поліцію. Польський роботодавець змушений був під тиском заплатити. Офіціант мабуть у обмін на те відмовився писати заяву у поліцію, а поліція теж закрила очі з метою уникнення додаткового навантаження (так працює поліція в усьому світі. Це треба враховувати). А «громадські активісти» винесли цей випадок як міжнаціональний конфлікт. А конфлікт був господарський. Роботодавець не влаштував людина на роботу офіційно і мав би заплатити три тисячі злотих штрафу за нелегальну роботу. Працівник погодився на нелегальну роботу і мав би бути депортований з забороною вїзду на рік. Працівник залишив місце праці, не домовившись про це з роботодавцем. За це мусить бути покарання. Тут немає національного контексту. А його цій ситуації приписують. Для чого? Щоб звернули увагу на тих, хто приписує національний контекст як на захисників прав «мігрантів». Так вони нас називають. Самі ви мігранти! Дістали ваші маніпуляції. Спустіться зі своїх висот на землю. Поспілкуйтеся з людьми, яких ви, як ви стверджуєте, захищаєте. Вони навіть не знають про ваше існування. 99 відсотків. Бо ваша діяльність – лише видимість. Я спеціально нічого не писав про українців, які балотуються до польського сейму. Вони програють і без мене. Наступного разу, можливо, зрозуміють, що їхнього оточення підлабузників мало для того, щоб виграти вибори. Потрібно обпертися об величезну українську громаду. А для цього треба не боятися з нею спілкуватися. Вам ніхто не повірить, поки ви не перестанете гидувати спілкуватися з людьми, яких плануєте захищати.
Друга важлива світова подія, яка проливає світло на майбутнє України, сталася на тижні у Сирії. Туреччина пішла війною на Сирію, бо їй так треба. І ніхто її не зупинив. І ще раз стало ясно, що Сирію здали, як свого часу у 1939 році здали Польщу, а перед тим здали Австрію, Судети, потім всію Чехословаччину, як після війни здали Польщу, як здали у 2014 році Україну….
Ніяка “світова спільнота”, ніяке “прогресивне людство” палець об палець не ударить за інтереси України. Все що вони роблять – в інтересах їх самих. І якщо ці інтереси збігаються з нашими – ми партнери. А якщо ні – звинйяте. Напишуть якийсь новий твій, наприклад що українці не воювали за США в війні за незалженсть і все. Хтось посміється з “тупого” Трампа/Меркель/Макрона. А нам буде не смішно.
А щоб такого не було, не варто живити себе рожевими ілюзіями. Ворожі війська з нашої землі не проженуть ні гейпаради, ні меморандуми. Тільки сильна армія, міцна економіка і рішуча дипломатична гра можуть захистити Україну від воргів. Звісно, не в твоїх і не в моїх силах це вирішувати. Та в наших силах обирати тих кому. І коли черговий політик захоче побудувати свою лінію на тезі “Захід нам допоможе”, ми зможемо згадати інших, кому він вже “допоміг”. Докладніше на цю тему – за лінком
Ще одна надважлива для України подія, що сталася цього тижня – теж сталася за межами України. Нарешті оприлюднена мотивація італійських присяжних, які засудили українського нацгвардійця Марків до 24 років позбавлення волі. Так от з того тексту випливає, що присяжні вважають сам факт служби Марківа в українській армії і його перебування на бойовому чергуванні – ЙОГО ПРОВИНОЮ ЗА СМЕРТЬ ІТАЛІЙСЬКОГО ПРИХИЛЬНИКА СЕПАРАТИСТІВ, ЩО СИДІВ У ОКОПАХ БІЛЯ ГОРИ КАРАЧУН.
Це прецедент. Виходить, українці винні у тому, що захищають свою землю від росіян? Виходить, кожного українського військового, який обороняє свою територію відповідно до присяги, можна посадити до вязниці на 24 роки? Що сказати – росіяни добре в Італії попрацювали у справі промивання мізків суспільству. А українська держава де у цьому світоглядному юридичному конфлікті? Та ж українців у Павії уже майже стільки скільки італійців!!! Невже це не привід дипломатам якось попрацювати, щоб нівелювати російський вплив? Як можна бути такими пасивними? Зрозуміло, що українці, які живуть у Павії – це обслуговуючий персонал. Але ж їх там так багато!!! Невже немає жодних амбіцій у держави, щоб якось обєднати тих людей і зробити їх голос впливовим? Громадські активісти їздили аж з Риму, щоб заповнити судову залу і хоча б морально підтримати українського солдата. А жителі Павії де? Одні питання. Нуль відповідей. Єдине, що можна сказати – у даному випадку Україна програла більше, ніж якби вона здала якийсь населений пункт на Донбасі… Це катастрофа. І винні у ній недолугі, малоініціативні українські дипломати.
До здачі населених пунктів на Донбасі теж на тижні українська влада готувалася. Весь фейсбук насміхався з українських урядовців, які їздили Україною пояснювати чому «формула Штайнмаєре» є для України позитивом. Памятаєте воєнні фільми: «Рус, здавайся, тебья ждьот горячій кофє і обєд» Приблизно так громадяни України по всій Україні сприймають емісарів юриста-недоука Гончарука (нестелепний навіть дрібну юридичну проблему вирішити – зареєструватися за місцем проживання) коли вони відкривали рота на тему «формули Штайнмаєра». У цьому контексті варта уваги народна ініціатива (добровольці поїхали у Золоте з метою залишитися там після відступу, котрий урядовці називають розведенням військ. Яких військ? З того боку війська? Уже не терористи, яких треба просто знищити, передавити як тарганів? Банда Коломойського, поставивши на чолі держави криворізького совка, поступово демонтує державу. І немає на те ради. Чи є?
Судячи зі сприйняття загалом рекордної прес-конференції Зеленського – немає ради. Телевізійна публіка на ура сприйняла 14 годинну бесіду ні про що. Дуже добре ситуацію пояснив на українській правді політолог Віктор Бобиренко
https://www.pravda.com.ua/columns/2019/10/12/7228896/
Ще варта уваги з цього приводу думка Тараса Чорновола (попри те, що сам Тарас Чорновіл, з огляду на його минулі нерозбірливі політичні звязки, уваги не вартий)
Для того, щоб допомогти зрозуміти сенс усього цього прес-марафону і пояснити механізм як це працює, я розповім як я готувався до прес-конференцій з участю київського міського голови Леоніда Черновецького у часи, коли мені доводилося вести ці дійства.
Перед прес-конференцією відділ, яким я керував, готував тези до виступу і відповіді на запитання, які «несподівано» поставлять «журналісти». Коли тези були затверджені, я роздавав питання «журналістам» для того, щоб вони їх поставили у відповідному порядку, у відповідний момент. При цьому у сценарій вписувались і «журналісти-борці» “жертви” типу Андрушка, котрі намагалися підставитися, щоб їх відтісняла охорона. На такий варіант теж були і відповіді і сценарій дій. Тому Андрушко, сам того не знаючи, був вплетений у сценарій прес-конференції. Ми навіть знали яке питання він поставить. Та в принципі і неважливо було хто які запитання поставить, бо місце у газетах які читала цільова аудиторія, уже було оплачене. І “журналісти” тільки чекали від мене готового тексту. Так це працює і нині. Усі професійні прес-служби перших осіб міста чи держави включають у сценарій людей типу Андрушка. Часами такий неадекват навіть працює на користь загальному результату, якого планує досягти піарслужба. Згадайте викрик про квартиру на який зреагував Зеленський, типу несподівано. Отже, коли починалася прес-конференція, запитання сипалися одне за іншим, бо «журналісти» знали свою роль і чекали своєї репліки. Приблизно те саме спостерігалося під час рекордної прес -конференції Зеленського. Спершу відібрали тих, хто поставить запитання, потім роздали «своїм» запитання які потрібно поставити і приготувалися до запитань неадекватів. В результаті прес-конференція висвітлила відповідь на одне велике запитання, колективно поставлене різними людьми у різних варіаціях впродовж 14 годин: «Чому ви такий красівий? Як вам вдається бути таким геніальним?» Саме так це шоу треба сприймати. Журналістам мусить бути соромно, що вони зіграли ролі у цьому розводняку. Попри розмову ні про що, все ж таки якусь інформацію поміж рядками вдалося отримати, точніше підтвердити уже давно відомий факт: на посаду президента обрали совка з русского міра. І вчитися він не планує. А отже карикатура нижче – сумний прогноз майбутнього України. Надія тільки на те, що йому скоро у Ростов…
Попередні огляд можна прочитати тут
