Тиждень, що минає традиційно уже впродовж останніх півроку, приносить антиукраїнську гидоту. На тижні ця гидота лилася концентрованою рікою.
Перше і найголовніше, звичайно, – привітання людини, що випадково опинилася на посаді Президента України.
Спочатку він додумався зателефонувати диктатору ворожої країни і побажати йому всього найкращого. Розумієте? У момент, коли вся Україна мріє, щоб кремлівський карлик здох якнайшвидше – президент вітає його і щось там бажає. Це все одно що Степан Бандера привітав би з новим роком Гітлера або Сталіна, або Черчіль би Гітлера привітав з настанням 1943 року… Ну а потім це кумедне малоосвічене створіння виступило з традиційним новорічним зверненням. «Немає значення, кому поставлено памятник, під яким ви зустрічаєтесь з коханою, неважливо чиїм іменем названа вулиця, якщо вона освітлена і заасфальтована» – таке сказала людина на президентській посаді.
ТА ЯКРАЗ ТІЛЬКИ ЦЕ І ВАЖЛИВО!!! Саме це відрізняє народ від шлунків з ніжками, чи черні. Саме так подібних до Зеленського людей назвав Улас Самчук, фрагменти статті якого, вурдалацьки перекрутивши, вклали у вуста клоуна з президентським посвідченням, удареного совком по голові. Звернення Зеленського у ролі Президента України викликало вал кумедних мемів і епіграм. Громадськість сприйняла це як плювок в усе важливе чи святе для громадянина України.
Ще одна фраза з цього вікопомного звернення дала привід для бурхливої реакції громадян України за кордоном
Я з 2014 року живу за кордоном і люблю Україну за кордоном. Бо поки оце ось чи таке як воно на президентській посаді – мені нема чого в Україні робити. Я там не потрібен. Я люблю Україну в інтернеті, але коли я був в Україні – я теж любив Україну в інтернеті, бо це моя робота – інформація. Я її збираю і поширюю для своїх читачів. А читачі мої – україномовні. Нікчемі на фотографії здається, що усі, хто виїхав за кордон або миють туалети, або будують висотку… Його справа. Хай живе невігласом. Я не буду його переконувати у чомусь, чого він ніколи не зрозуміє. Він просто цими словами каже своїй аудиторії: “Сидіть на місці, не рипайтесь, ви ні на що не здатні, ви достойні тільки ось цих копійок, що вам платить Коломойський, Ахмєтов чи Порошенко. Ви заслуговуєте тільки на російський телевізор, олівє і “шампанське”, розлите десь під Броварами. Про те, що шампанське роблять тільки у провінції Шампань, ви не повинні знати. Сидіть, працюйте за копійки, гнийте і обирайте мене ще раз. Зеленський цими своїми словами образив у першу чергу себе самого. Він поставив себе на один рівень з алкашом Кучмою, який щось подібне колись сказав про жінок в Італії. Треба просто це зрозуміти і не мати жодних ілюзій. Зеленський – це зрада, це зневага до України і українців. Нині громадянину України немає сенсу сподіватися на українську владу. Вона – окупаційна.
Водночас, закликаю у звязку з цим зверненням згадати 2008 рік і перевибори міського голови у Києві. Памятаєте як громадськість різко була налаштована проти Черновецького? А чому ж він тоді переміг? Бо він працював на свою цільову аудиторію, звертався тільки до неї, розповідав про свою діяльність саме їй, давав подачки їй, будував щось для неї, виступав у телевізорі, розраховуючи саме на неї – на свою аудиторію примітивних шлунків з ніжками – отримувачів соціальної допомоги. Бо це був прагматичний проект. Люди порахували, хто їх обере і з ними мали справу. Усіх решту мали на увазі.
Виходить, якщо таке звернення зявляється, якщо такі антиукраїнські слова звучать з уст президента у момент коли навіть лінивий вмикає телевізор перед 12 годиною і початком нового року – це щось мусить означати. Наприклад, те, що вони порахували, скільки людей сприйме ці антиукраїнські підлі заяви позитивно… І ось тут варто задуматись і вчасно приготуватися. Хтось у Донецьку чи Луганську свого часу запізнився з продажем нерухомого майна і виїздом. Опинився у підвалі і без майна та грошей. Як на мене, сигнали у новорічному привітанні однозначні – Україна закінчилася і до часу, коли вона знову буде окупована росіянами залишилося небагато. І Зеленський цьому протистояти не буде.
Новий рік, традиційно, почався з відзначення дня народження Степана Бандери. І ця подія хоча б якось компенсувала антиукраїнське звернення Президента України.
Але є одне “але”… Навіть два. Чому учасників смолоскипної ходи називають націоналістами? Націоналісти – це радикали, поведені на питанні походження тієї чи іншої людини. Будь-який громадянин України вшановуватиме Степана Бандеру, бо він боровся за незалежність України. Для вшанування Степана Бандери не треба бути націоналістом. Чому, як людина говорить українською вона одразу націоналіст? Звідки це взялося? Чому такі кліше? Чи не здається, що ідея називати будь-якого громадянина України, що шанує свою країну націоналістом – це погана ідея? Як на мене, націоналізм, як би тема хто не теоретизував – це погана назва любові до України. Якщо любов до України, повагу до України називати націоналізомом – то це одразу викликає питання, а чи це не перебір? Може не треба аж так? Вшановувати своїх героїв, говорити своєю мовою? Громадян Польщі, які виходять зі своїм прапором та говорять своєю мовою ніхто націоналістами не називає. Росіян теж ніхто не називає націоналістами за добре ставлення до Росії. Тільки українця, який говорить українською і вийде зі смолоскипом і прапором на вшанування дня народження провідника назвуть чомусь націоналістом, додадуть до цього “радикал”. А у новинах уже прозвучить як “українські фашисти” так, ми фашисти, бо говоримо українською – мовою нашої країни… Нагидкіше, що цього не розуміють організатори ходи. Вперто називаючи себе націоналістами. Що ви про це думаєте? Напишіть у коментарях.
Є ще один аспект. Іноземні посли, через брак інформації про Степана Бандеру а також через власне нахабство і усвідомлення що у час українофобського президента можна з Україною робити, що завгодно, заявили про неприпустимість вшанування памяті людини, яка поклала за Україну життя і не піддалася жодному з ворогів. Посли Польщі та Ізраілю на тижні нашкрябали листа, у якому вказують українцям, кого вшановувати, а кого ні, Єдина відповідь на це – читайте книжки, панове дипломати і не городіть дурниць.
Як відомо, наприкінці минулого тижня обміняли абсолютних бандитів і вурдалаків на людей, котрі сиділи у ДНРівських підвалах. Частина з цих людей – дійсно варті були обміну, але більшість… викликає питання, навіщо вони були потрібні Україні? Навіщо було поступатися заради цих людей? Вони, як Савченко чи Сенцов будуть нести русскій мір на неокупованій території, наближаючи окупацію. Цей обмін – ганьбище України і свідчення відсутності у переговорників яєць. Натомість у Зеленського схоже з’явилося відчуття, що він схопив бога за бороду і може тепер вільно, як свого часу Янукович чи Порошенко, порушувати закон навіть в очевидних випадках. Таким порушенням стала зустріч Зеленського з шведським артистом, популярним 20 років тому, який свого часу виступав у окупованому Криму і мав би не бути пропущений на територію України.
Однак, його пропустили, зробивши виняток для виступу у “Вечірньому кварталі. Як на мене, Зеленський уже напрацював на імпічмент. Залишилося комусь, хто має для цього компетенцію і повноваження, порушити процедуру імпічменту і оперативно скерувати пана президента до його колеги у Ростов.
Поки що не у Ростов він поїхав а у Оман. Щоб насмішити світову спільноту своєю недолугістю і відпочити трохи. Віртуальна спільнота помітила, що Зеленського сфотографували у Омані у тій самій футболці, що він був у ній і на одеському пляжі з Богданом. Цікаве спостереження. Але цікавішою є фотографія зустрічі Президента України на “найвищому рівні”. Найвищим рівнем для Зеленського виявився якийсь затрапезний міністр, що, як видно з фотографії, відверто нудиться на цій зустрічі, усім своїм виглядом показуючи, що він тут ні при чому.
На тижні з’явилося чергове інтервю посла України у Польщі Андрія Дещиці. Знову кореспондент державної інформагенції Юрій Банахевич ставив питання, яку йому певно сам Андрій Богданович написав, Андрій Богданович як по написаному відповідав. Інформації – майже нуль. Ну, там може трохи про плановані візити. Ще трохи про поступ у реалізації кредиту, наданого Польщею у 2015 році. Про кордон – нуль інформації. А це мало б бути основною турботою амбасади, адже там громадян України трактують як сміття і уже багато років. А послу – до лампочки. Більше того, він бреше у цьому підлабузницькому інтерв’ю, що спільні КПП допомагають перетнути кордон цивілізовано.
“…. поширення практики спільного прикордонного і митного контролю у всіх пунктах пропуску. Така практика вже тривалий час існує в чотирьох пунктах з восьми на українсько-польському кордоні. Сьогодні на це потрібна згода не лише польської сторони, а й європейських інституцій. Запровадження такої форми митниць, де українська функціонує біля польської (як це зараз відбувається на чотирьох пунктах пропуску), показує свою ефективність. ” Андрій Дещиця в інтерв’ю “Укрінформу”
Насправді саме на спільних КПП найчастіше трапляються безпідставні затримки у контролі, саме там збираються величезні черги, саме там немає можливості, стоячи у полі у черзі, скористатися з туалету, немає доступу до води та гарячої їжі. Тобто нормальні, елементарні людські права розтоптані прикордонним чоботом і байдужістю дипломатів. Про компетентність посла можна судити ще за таким епізодом. За моїми даними, щонайменше троє працівників польського підрядника, що ремонтує приміщення під консульство у Варшаві – нелегальні працівники. Роботодавець звернувся до мене з проханням легалізувати їхню працю, але до угоди так і не дійшло. І ні до кого іншого вони не зверталися. Тобто, українське посольство використовує працю нелегалів на своєму обєкті. Думаю, посла про це ніхто не інформував і він хоче дочекатися ганьбища, коли прикордонники перевірять обєкт, загребуть нелегалів на оформлення. А у польській пресі зявиться чудове антиукраїнське повідомлення про те, що на ремонті укр консульства працювали нелегали….
Ну і наостанок… Сьогодні, 6 січня усім вам, шановні читачі, прийде у приват ваших соціальних мереж якась дурна GIFка або листівка, скачана з інтернету і розіслана автоматично без розбору усім знайомим і незнайомим віртуальними хамами. Перед 19 грудня вони слали вам святого миколая, перед новим роком – ялинку, сьогодні слатимуть щось, повязане з різдвом у атеістів русского міра. (Бо ж загальновідомо, що Ісус з Назарету народився 25 грудня. Просто до русского міра ця новина ще не дійшла і він святкує на 14 днів пізніше. Його справа ) Моя вам порада: нікому нічого не пояснюйте. Просто блокуйте тих, хто вам щось надсилає, що вас не стосується, Людина, яка додумається щось таке вислати, точно ніколи корисною не буде. Якщо якась подія залишилася неописаною – напишіть у коментарях. Я додам до тексту.
Попередні огляди тижня тут
минулий, позаминулий, позапозаминулий, позапозапозаминулий
