Автор: Станіслав Бучацький
Те, що у Німеччині – рай для потенційних покупців вживаних автомобілів, сприймається вже як аксіома. Тобто, сумнівів в тому, що автомобіль потрібно їхати купувати у Німеччину – немає. Ми вирішили перевірити, правда це чи міфи з далекого минулого, і вирушили до Берліну – столиці Німеччини.
Дорога обійшлася у… 40 злотих в обидві сторони, плюс паливо до аеропорта в Жешові. В Європі, і Польщі зокрема, дуже часто попадаються дешеві польоти лоукостами. Однією із пропозицій компанії Ryanair скористалися і ми. У місті довелося користуватися системою громадського транспорту. Ця система для людини, яка тут вперше, досить складна для розуміння (бо складається із кількох рівнів – підземного метро, надземного метро, поїздів, автобусів та трамваїв), та при тому працює по-німецьки ідеально. Разовий квиток на всі загадні види транспорту коштує (в залежності від того, які із трьох зон, на які поділене місто, ми будемо проїжджати) до 3,30 євро. Дійсний він дві години, із необмеженою кількістю пересадок. Проїзний на одну добу коштує 7 євро.
Площадок, де продають вживані автомобілі – в Берліні досить мало. Ще менше (дуже мало) – тих, власниками яких є безпосередньо німці. У одному з районів (як ми потім зрозуміли, там проживають турки) організована ціла авто-агломерація, де люди цієї національності купують, ремонтують, готують до продажу та перепродажу автомобілі, і торгують ними тут же на численних невеликих автокомісах. Особливістю тут також є те, що практично весь цей ринок орієнтований на не німців – з продавцями можна порозумітися на польській мові, а також побачити вивіски та рекламні банери польською та російською. За недовгий час перебування там, ми і справді помітили велику кількість поляків, які приїжджають евакуаторами та лаветами і купують по кілька автомобілів (деякі – пошкоджені або з іншими дефектами), очевидно, щоб потім “підтрихтувати” і перепродати в Польщі, не виключено, що українцям, які будуть на них їздити по Україні. Також ми зустріли чехів, цілий автовоз із Литви, який чомусь розвантажувався там, і двох українців, які шукали автомобілі, які б підпадали під дію знижених акцизів.
До речі, важлива деталь: практично всі торговці вже знають, що в Україні діє “якийсь там новий закон”, тому, коли вони чули, що ми українці, одразу показували автомобілі, не старші 2010 року, із двигуном не нижче Євро-5 і об’ємом не більше 2500 куб. см. Ось так швидко реагує ринок на потенційого клієнта. На деяких площадках такі машини вже помічені наклейками “Euro-5”, “2012”, “2013”, тощо. Серед найпопулярніших моделей (як кажуть продавці) – Renault Megane, Volkswagen Golf, Polo і дорожчий Passat, Ford Focus та інші. За їх словами, в тиждень мінімум кілька автомобілів їде в Україну.
Якщо дивитися на ціни, то найдешевше, що можна було купити – це дизельний Ford Focus 1.6 2012 року із досить великим (проте не скрученим) пробігом у 249 тисяч, проте, в досить хорошому стані. Теоретично, якщо б у цій машині наші умільці скрутили пробіг до 120 тисяч – враховуючи стан автомобіля, у цю цифру можна було б запросто повірити. Після невеликого торгу, продавець був готовий віддати цей автомобіль за менше, ніж 5500 євро. Найдешевша пропозиція такого ж автомобіля в нас на ринку, на сайті auto.ria, в даний момент становить $9100. Із дорожчих ми звернули увагу на дизельний Volkswagen Passat 2013 року (в каравані, 1.9 дизель з ручною КПП). Продавець пропонував купити це авто за 10500 євро, і при реальній зацікавленості ще був готовий торгуватися. Знову ж, найдешевша пропозція такого авто в нас на ринку – $14500.
Щодо цін на оформлення, то 100 євро вартували б транзитні номерні знаки на 5 днів зі страховкою (жовті), або 250 – на 30 днів (червоні). Ці номери не визнає ряд країн, та визнає Польща. Тому більшість автомобілів з Германії їде в Україну саме через Польщу. Бонусом при купівлі на фірмі є можливість повернення ПДВ. Проте, якщо автомобіль продає приватна особа, цього зробити не вийде.
Більшість із автомобілів, які продаються на площадках – не старші десяти років. Автомобілів із кінця 90-х чи початку 2000-х – мало. Але ціни на них приємно дивують. Наприклад, найдешевший автомобіль, який ми бачили, коштував 270 євро. Це машина, яка без проблем заводиться і їде. У нас така в гіршому стані коштує в рази дорожче. Volkswagen Golf III в непоганому стані коштує 300 євро, а за 1500-2000 євро можна вибрати вже цілком пристойний автомобіль, який у нас коштує як мінімум у два-три рази дорожче, в гіршому стані. Інша справа, що утримувати ці автомобілі саме в Німеччині – просто невигідно і абсолютно беззмістовно. По-перше, дороге страхування, високі вимоги до технічого стану і екологічних стандартів, а по-друге, дороге обслуговування. Якщо із середньою зарплатою у більше, ніж 3000 євро в місяць, новий автомобіль коштує 30 тисяч євро, із можливістю кредиту/лізингу у 250 євро на місяць – чесно кажучи, не зрозуміло, чому там кожен не їздить на новому автомобілі. Наприклад, за дві години перебування в салоні Mercedes було продано три нових автомобілі. Покупці – звичайні люди, не олігархи і не чиновники – а прості середньостатистичні громадяни: сім’я, старший пан, офісний працівник. Більшість із них до покупки відносилась так, ніби вийшли на обід попити кави, а заодно на здачу купили новий Mercedes.
Дуже добре розвинена система трейд-ін, тобто продажу офіційними дилерами вживаних автомобілів. Майже у всіх автосалонах можна купити кількарічні вживані автомобілі із задокументованим пробігом і всією історією обслуговування на 30-40% дешевше. Проте це не старі автомобілі – зазвичай кількарічні.
Що важливо, відношення до клієнта однаково на найвищому рівні, чи ви п’єте каву за три євро і купуєте брелок за 20, чи купуєте Mercedes за 100 тисяч євро – різниця невелика. Якщо у вас є бажання, менеджери розкажуть все про кожну з моделей авто, при тому, як 18-річному студенту, так і пенсіонеру – не важливо, збираєтесь ви ту машину купувати чи ні. Є чому повчитися.
Щодо старих автомобілів (старших 15 років), то їх дуже і дуже мало на дорогах Берліну. Таке враження, що вони просто вимерли, як динозаври. Якщо ви і зустрінете якусь машину із 90-х чи початку 2000-х, то це буде або щось ексклюзивне, або обов’язково в дуже хорошому стані (збережене чи реставроване). Таких, практично “музейних” експонатів, досить велика кількість. І вазагалі, майже всі автомобілі, не залежно від віку, в хорошому стані. Ви не побачите там машин, які розвалюються на ходу, які від іржі схожі на решето чи таких, які димлять як старий дизельний поїзд – наслідки все тих же жорстких вимог до стану. І не потрібно забувати, що Німеччина – це країна з найвищим рівнем економіки в Європейському союзі. Висока купівельна спроможність на фоні високого економічного достатку робить своє. Мабуть, за таких умов можна собі дозволити встановити і високі податки на імпорт вживаних автомобілів (тим більше, присутнє потужне вітчизняне виробництво) – та такого там немає.
Які можна зробити висновки? Ринок вживаних автомобілів у Німеччині однозначно вартує уваги. Сюди можна і варто їхати по вживаний автомобіль як для наступного розмитнення в Україні, так і для постановки на облік в інших країнах (Польщі, Словаччині), якщо є бажання і можливість кататися на іноземній реєстрації. Проте, саме Берлін в цьому плані ми б не рекомендували. По хороший автомобіль варто їхати кудись далі. Так само, потрібно розуміти, що хоча б без базової англійської, вам там буде важко. Ну і, звичайно, що у вас будуть значно більші можливості, якщо ви володієте німецькою.
Щодо площадок, власниками яких є преставники різних національностей (зокрема, турки), ми однозначно не можемо сказати, чи вартує там щось купувати. Як би там не було, ціни на цих площадках часто нижчі, ніж на відомих сайтах продажу автомобілів (наприклад, mobile.de), а більшість із продавців свої автомобілі в інтернеті не викладають. Кажуть, торг йде і так. Стан машин – видно, що приготовані для продажу, проте (це також видно) на них не скручений пробіг, хоча, мабуть, є велика імовірність прихованих дефектів. Проте, на сайтах за більшу вартість пропонують дуже часто ще гірші варіанти. Тому, якщо бути уважним, то мабуть і там є імовірність купити хороший автомобіль.
До слова. Уже на пропускному пункті ми нарахували до 20 автомобілів, які стояли в черзі на розмитнення (усі “прохідні” по нових ставках акцизу). Одним з цих автомобілів був той, який ми ще два дні тому оглядали на площадці в Берліні.
Кого цікавить загальний бюджет поїздки, то це був економ-варіант: за три дні на одну особу було потрачено менше, ніж 100 євро. При тому, ніхто не голодував та на вокзалі не ночував. Одне, що повністю перебиває всі враження від поїздки – те, що чекає вас на кордоні. Літак із Берліна до Жешова летить близько години, а на україно-польському кордоні, щоб повернутися додому, треба стояти по кілька годин (в кращому випадку).
