Морський стаж на Балтійському морі для екзамену на морського яхтсмена – як це відбувається?

Той, хто отримав досвід плавання під вітрилами морем, плавання по озерах і річках уже вважатиме чимось другорядним. Щось таке мені говорив пан Мачей – інструктор, котрий готував мене до здачі іспиту на патент, що дозволяв плавати по річках і озерах.  Ну от я здав, патент отримав… і захотілося мені піти далі. А щоб піти далі і отримати патент, який дозволятиме винаймати човна на морі і відпливати від берега далі ніж на дві милі та мати право плавати уночі, треба наплавати 200 годин по морю у складі команди, під керівництвом досвідченого капітана. Я впровадив у гуглі стаж морський і перше ж оголошення мені підійшло. Вихід 10 вересня повернення 14. Десь 50 годин можна буде записати в актив. Ну, записався.  З собою пропонувалося взяти стандартний набір: штормяк (костюм, що захищатиме від дощу і вітру) теплі речі, шапку з козирком, теплу шапку, рукавиці на нічні вахти, термочашку. Окрім того, спальний мішок і подушку. Бо на яхті постелі не дають. До речі, як зясувалося, можна було сміливо взяти простинь і простирадло і спати як вдома на білизні та під ковдрою. Але це я вже зараз такий розумний. Тоді взяв спальник і автомобільну подушку, яку використовую коли довго стою десь у черзі на кордоні чи кемарю по дорозі.

Наперед треба було заплатити 490 злотих. По приїзді готівкою – 1000 ну і ще по 200 злотих ми скинулися учотирьох на закупи, щоб було що на яхті їсти. Крім того, туалетний папір, паперові рушники, плин до миття посуду і всяке таке для автономності і комфорту. Посуд та різні кухонні причандали на яхті є.

Випливали ми з порту Ястарня що на Хельському півострові. Було нас четверо: я, 24 річний студент будівельник з Лодзі, який уже кілька років плаває з батьком на власній яхті по Мазурах, 30 річний системний адміністратор з Кракова, колишній військовий, 37 річний менеджер у сфері нерухомості.  Мав бути ще 5 член команди (яхта розрахована на 8 людей, але капітан один спить у двомісній, отже, плисти як члени команди могли семеро)  але він так і не доїхав, хоча його чекали. Його на курс записала дружина – такі відомості ми отримали. Ну, щось певно пішло не так, Отже, нас  було четверо. Коли прийшов момент обирати каюти, то я обрав ту, яка була навпроти капітанської. Подумав, раз капітан спить у такій самій, отже мені теж буде у такій каюті зручно.  Я не одразу помітив, правда, що матрац у тій каюті мокрий.  Певно якесь вікно було нещільно закрите і через нього потрапила волога. Однак, зрештою все висохло і не смерділо, бо, виявляється, на яхті є обігрів і він, якраз під матрацами. Випливли ми  серед дня і попливли на край півострова – у порт Хель.  Пливли десь пару годин запаркувалися у порту – пішли їсти. Капітан одразу попередив: їмо разом. Не розлазимось по одному і тримаємось командою. Це дуже правильно. Кожен з тих, хто брав участь у цій виправі, певно хотів би трохи побути сам, але коли ти у команді – мусиш бути у команді і не відділятися.  Я для себе зробив висновок, що теж так робитиму, якщо мені треба буде плисти з кимось незнайомим. Зрештою, за кілька днів люди починають функціонувати як один обєднаний спільною метою колектив. І мета ця – безпечно добратися до порту призначення.  Загалом, якоїсь роботи під час цього плавання є тільки під час виходу з порту і заходу в порт, або коли щось трапляється (наприклад,  ролер переднього вітрила не крутиться і треба під міцними хвилями йти на ніс і руками його там викручувати) Решта часу сидиш і втикаєш у море, а працює тільки той, хто стоїть за стерном.  Однак у цієї людини, що за стерном роботи вистачає: дивитися за тим, щоб човен не збивався з курсу, постійно коригувати курс стерном, при цьому зважаючи на керунок вітру і на те, що робиться навколо. А навколо, хоч і море, але доволі тісно. Десь мілина, десь якась рибальська сітка, не позначена на супутниковій карті, пливуть в усі боки малі і великі човни. Перед портами типу Гданська, десятки здоровецьких суден стоять на рейді чекають входу у порт, або виходять з порту. Густо, одним словом і треба зважати.

З Хелю ми попливли до Владиславова. Пливли до пізнього вечора. Десь о 22 годині пришвартувалися і пішли шукати пригод у місто. А місто хоч і чисте та красиве – все ж таки курортне і поза сезоном  – порожнє. З пригод залишилися тільки відвідини Жабки і закупівля алкоголю та його випивання по дорозі до човна і на човні – те що лишилося. У кожному порту для таких як ми прибульців є туалети та душі за гроші. Ну і портова оплата за постій човна та за електрику, яку бере акумулятор і за набирання води чи спускання каналізації.  Але ми уже були такі втомлені, що скористалися яхтовими зручностями та й полягали спати. Вранці снідали теж на борту, бо ресторани і кафе від порту далеко і у такий час не працюють. Погода була чудова, сонце, вітер доволі міцний. Отож ми випливли, щоб через усю Гданську затоку доплисти до мертвого гирла вісли і під вечір запаркуватися у невеличкому селищі Собєшево, де нещодавно відкрили симпатичну маленьку маріну (тобто, стоянку для яхт)

Одразу по виплиттю з порту, поставили фока (це переднє вітрило) Тільки фока вистачило, щоб човен розвинув швидкість сім вузлів.  Море хвилювалося, човен хитало, швидкість була пристойна. Отут почалася морока у двох членів команди. Їх почало вивертати. Хитання на хвилях їхнім шлункам не сподобалося і фактично цілий день вони або ригали або відходили від цього процесу. І до цього треба бути готовим кожному. Ніхто не знає, як його організм себе поведе. Причому один з тих, кому було дуже зле – це хлопець, який уже кілька років плавав на мазурах на власній яхті. Це я пишу для того, щоб було зрозуміло, наскільки відрізняється плавання на озері від плавання на морі. Під вечір ці двоє хлопців уже були впевнені, що наступного дня якщо все це повториться  – вони зійдуть на берег і забудуть про свою ідею отримати патент для плавання по морю. До вечора ми допливли до мети. І пришвартувалися у момент заходу сонця. Яхта, захід сонця, спокійний красивий портик. Смачна вечеря. Це було неймовірно здорово. Поряд стояло дві яхти з школярами чи студентами. Обидві яхти провадили… монахині. Вони були виховательками якоїсь католицької школи і пливли зі своїми вихованками. Здається, там були тільки дівчата.

Наступного дня ми пішли у Сопот. Цілий день пливли, мінялися за штурвалом і хлопців уже не штормило. Думку не продовжувати вони кинули. У час плавання капітан умудрився приготувати обід при похилі яхти у 45 градусів. Картоплю чистили члени команди, але готував капітан. Як можна щось приготувати коли яхта перехилена? Виявляється, плита газова на яхті підвішена так, щоб коли яхта перехиляється, плита залишалася у положенні горизонтально до землі. І закріплена на ній каструля чи сковорідка спокійно собі готувала нам їжу. Просто кухарю треба було перехилятися відповідно до похило яхти, але   це питання призвичаєння. Наш капітан, до речі – 22 річний хлопець, котрий плаває уже років 6 з них офіційно 4, коли йому виповнилося 18. Тобто, це людина, для якої готувати у таких умовах – звична справа. Крім того, він щоразу удосконалюється. Нещодавно був на спеціальних курсах з гасіння пожежі на яхті. Це доволі специфічна справа, між іншим. Але то окрема історія. І краще, щоб все це ви чули тільки з розповідей і ніколи не отримали подібного досвіду. Пожежа на яхті  – це найгірше що може статися. Тому треба бути дуже уважним. Чого стаються пожежі? Маса різних варіантів. Наприклад, на одній яхті хтось перегрів моторчик помпи туалету, довго тримаючи його увімкненим. Замість робити це короткими серіями набираючи воду чи її спускаючи. Як наслідок, моторчик загорівся. Він невеликий, розташований у важкодоступному місці, тому поки розгоралося, ніхто не помітив проблеми. А коли проблему помітили – уже було пізно гасити. Таке буває. Ну, стандартно, проблема з газовою плитою може трапитися. Треба все ретельно перевіряти і тримати у зразковому порядку. Тоді не доведеться чогось такого досвядчити. Отже, капітан зробив обід, а я потім ще зробив каву. Бо гейзерна кавоварка на яхті теж була і щодня вранці ми з іншим варшавяком робили собі каву. Решта хлопців і капітан до кави були байдужі. Натомість небайдужі вони були до алкоголю. Ну як, небайдужі. Алкоголь є частиною морських ритуалів. Наприклад, за розповіддю капітана, на професійних великих суднах, коли  судно уже пришвартувалося і капітан сказав своє: «Дякую за маневри, так стоїмо» якась визначена посадова особа з команди мусила бігом принести пляшку налити випити, говорячи до наступного члена команди «Честь», потім  наливав у той же келих знову і передавав тому до кого це сказав, той пив,  наливав передавав наступному і так до останнього. Останній мав випити, налити і вилити у море (нептуну). Тобто, розумієте, що уникаючи пиття, ти фактично порушуєш традицію. Ну, я попросив налити собі на денце, щоб традиції не порушувати, але і себе щоб не знищити. Бо горілка – не мій продукт харчування. Я люблю віскі, бренді переважно французьке, вино сухе. А горілку… Я її тримаю для протирання чогось, дезінфекції. Пити горілку на мою думку, все одно що випити гальмівну рідину чи плин до миття вікон. Десь так. Але ж традиція… Ну, допливли ми до Сопота. Запаркувалися. Хто був у Сопоті  – знає цю чудову гавань для яхт поряд з молом. Там маса туристів. Коли я був туристом і ходив там  – думав собі, що було б круто ось так тут приплисти яхтою і вийти на мол з яхти… І от це сталося. Звичайно,  тепер треба зробити це все з коханою людиною і ще краще, щоб це зробити на своїй яхті. Але так теж ок, як вийшло цього разу.  Сопот чудовий. Море прекрасне. Погода нам сприяла. Ми повечеряли на Мончаку (так поляки називають вулицю Монте -Кассіно – шпацерову вулицю Сопота, що веде до мола) Поснідали ми теж у центрі міста. Я вранці сходив за кабелем до айфона. Особливість кабеля до айфона у тому, що він, як правило, псується у найвідповідальніший момент. І як правило, у такому місці і у такий час, що за новим кабелем треба буде пройти велику відстань і купити його за всі гроші світу. Так вийшло цього разу у мене. Від яхти до місця, де я зміг о 8 годині ранку купити кабель до айфона  за 40 злотих було 6 кілометрів. І це була автозаправна станція. Ближче усі магазини де щось таке можна було б купити були зачинені. Ну, але прогулянка мені не завадить. Тому не шкоду. Зрештою, ми поснідали і попливли далі. Наступним портом куди ми попливли був Гданськ. І знову ми перепливаємо місце рейду кораблів що очікують на вхід до порту. Маневруємо між цими здоровилами, спостерігаємо як у закритому для плавання квадраті плавають військові кораблі… І ось нарешті вхід до порту. Шалений рух в усі боки. Перед нами піднімають пішохідну стежку і ми запливаємо у самий  центр міста. Капітан вправно ставить яхту у доволі вузькому місці. Ми виходимо на берег. Знову ті ж відчуття, що у Сопоті. Центр міста. Ти виходиш з яхти з командою. Ми пройшлися по центру. Сіли у мексиканському ресторані. Зїли доволі гострого стейка. Потім пішли до човна. Коли ти цілий день на вітрі – якось не до пригод. Мрієш влягтися і виспатись. Хоча, звичайно, обстановка змушує шукати пригод. Ми проходили повз один готельчик. На вулиці стоять столики ресторану. Сидить парочка і мої досвідчені колеги чують запах маріхуани. О-о-о кажуть вони. Парочка дивиться на нас. Хочете? – питає чоловік. Один з наших махає  – так. Вони дають йому затягнутися косячком і ми йдемо далі. Але з пригод це була остання. Ми ще сіли поряд з човном у ресторанчику, випили пивка і пішли спати. Спати у центрі Гданська на яхті за постій якої заплатили 86 злотих – це круто, як на мене. Зайти у порт і вийти з того порту  – це теж круто. Вранці, коли ми виходили – нам назустріч запливав 229-метровий суховантаж. Його тягли 4 буксира. Нам довелося тікати убік, щоб ця кавалькада пропливла. Далі була доволі швидка дорога до порту, звідки ми випливли – до Ястарні. На одному вітрилі човен робив майже 8 вузлів. Дуло весь час стабільно добре і в одному напрямку.   Ми планували бути о 16, а були десь о 14. Такий був добрий для нас вітер. Увечері я уже був у Варшаві. 400 кілометрів проїхав годин з 5.

Тепер напишу про те, що взяв з собою даремно. І про що думав, що беру даремно, а виявилось, що правильно взяв. Даремно взяв з собою ноутбук. Бажання часу чи можливості його відкрити і попрацювати не було.

Абсолютно без потреби було брати наклейки рекламні з інформацією про мій сайт. Навіть коли був час десь це вчепити там де я був, у мене не було охоти і я не бачив потреби, адже навряд чи у цих місцях були люди, які б потребували щось від мене чи мали б цікавість до моєї роботи. Без потреби були шорти. Я взяв аж двоє. Це дурня. Шорти на Балтиці, думаю, не будуть потрібні навіть улітку. Не те що у вересні. На яхті постійно дме вітер. У шортах чи самій футболці буде некомфортно. Тому, усе тепле, що я з собою взяв, пригодилося. Дуже доречними виявилися капці, шльопанці. Бо яхта  – як готель. І коли ти в готелі хочеш піти у туалет то погодьтеся, краще йти туди у шльопанцях ніж одягати кросівки. Отож, шльопанці не завадять. Абсолютно безглуздо було брати з собою плавки для купання. Натомість светр, вітровка, теплий блейзер, спортивні штани під непромокальні штани від штормяка – все це було доречним. Повер банк був доречним і потрібним. Кабелі до зарядок свої краще позначити якось щоб потім не мати мороки. Ну і окрім того, що просять взяти з грошей, раджу запастися ще злотих з 500 на людину, бо явно пригодиться у портах у генделиках.

Для подібної виправи не потрібен жоден досвід – тільки бажання і здоровя та готовність впродовж кількох днів миритися з певними колективними діями, знайти спільну мову з людьми, котрих ти побачиш вперше і мати з ними добрі стосунки впродовж подорожі. Тобто, нормальній людині така подорож буде прийнятною і цікавою. Варто спробувати. В результаті я отримав 46 годин стажу з 200 потрібних. Ще доведеться пару разів піти у такі рейси щоб зрештою приступити до екзамену на стерніка яхтовего морського. Ну і ще курс радіооператорський теж треба пройти, бо це обовязково теж

Facebook Comments
Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Супутні публікації