Сьогодні і завтра у Польщі – чергова екзаменаційна сесія державного іспиту з польської мови. Елементарні знання польської мови на рівні B 1 мусять підтвердити на державному іспиті, котрий проводиться чотири рази на рік (перший був у лютому, другий – сьогодні, третій буде у червні, здається і останній – у листопаді) усі іноземці, хто, не маючи польського походження, претендує на дозвіл на постійне проживання. Якщо людина має польське походження і хоче отримати польське громадянство через визнання громадянином Польщі воєводою – теж мусить здати цей іспит на згаданому примітивному рівні B 1. На мою думку, цей іспит здати просто після піврічного перебування у Польщі. А люди, як правило, здають через 4 чи 5 років перебування… Цей екзамен коштує під 700 злотих. Потім ще за сертифікат платиться 20 євро здається. Для перевірки знання польської мови людьми, що претендують на постійне проживання чи громадянство, існує спеціальна комісія з польської мови, головний офіс якої – у Кракові. Підписує згадані сертифікати керівник цієї комісії. На іспит записатися дуже непросто. Вільні терміни зникають у перші ж секунди початку запису. Я одну клієнтку записував щось місяців зо три, поки записав. Вона мені платила за цю роботу. Це ціла галузь економіки: репетитори, котрі готують, люди, котрі записують, навчальні заклади, котрі боряться за право проводити цей іспит у різних регіонах ну і так далі… Уявляєте скільки людей завдяки повазі до польської мови, мають роботу? Уявляєте собі людину, яка все це пройшла і при цьому з громадянином Польщі говорила б іноземною мовою, “патамуша так удобнєє?” …
Я читаю повідомлення моїх фейсбучних френдів у яких вони радіють, що задіяли “волонтерів” для “мовних клубів” на яких українці, котрі хочуть перейти на українську, вчаться говорити українською. Радіють, що вони залучили до цієї справи КМДА… Стає страшно від рівня нерозуміння державою і громадянами значення української мови для України. Українці ніжно ласкаво припрошують іноземців (бо як ще назвати людину, котра не знає мови країни перебування) до мовних клубів де задармо пропонують їм вчити мову, ЯКУ ВОНИ САМІ МАЛИ Б ПРАГНУТИ ВИВЧИТИ, ЩОБ ХОЧА Б ЧОГОСЬ ДОСЯГТИ У КРАЇНІ ПЕРЕБУВАННЯ). Звичайно, за умови, що країна хоче відірватися від совка і бути вільною… Знання української мови має бути привілеєм, а не валізою без ручки, яку можна взяти, а можна кинути. Це мусить бути обовязковою умовою будь-якої діяльності, де треба відкривати рота для спілкування. Людина, що виходить з ВНЗ без знання укр мови, але з дипломом мусить вважатися людиною з фальшивим дипломом. Мовні клуби з волонтерами могли б бути десь у Польщі для поляків. І цьому можна було б радіти, що є громадяни іншої країни, які у своїй країні хочуть вивчити мову сусіда. Мовні клуби у країні перебування – анахронізм. Це показує не лише стан мови в Україні, а й стан розуміння проблеми і владою, і пересічними громадянами. Звичайно, всі ці нарікання – просто випускання пари. Я рідко це роблю з інших приводів. Але ця тема мені болить. Я через цю неповагу до української мови виїхав з України. Я поважаю діяльність людей, які вирішують мовні питання у суді: немає інструкції українською мовою – суд ухвалює рішення про виправлення проблеми і про компенсацію моральних збитків. Я розумію керівників, котрі без знання української мови не беруть на роботу. Такі випадки уже є і це чудово. А от мовних клубів не розумію. Можливо, це щось хороше. Але я сприймаю мовний клуб з української мови в Україні та ще й безкоштовний, як знущання над самою ідеєю української незалежності. Це такий собі гурток любителів сала чи вареників, ми прішлі патаму ша нам хочєтся чевота екзатічєскава… Десь так це виглядає. І це гидко. Я не знаю рецепту. На мою думку, тільки воля людей які ухвалюють рішення може поставити все з голови на ноги, коли в Україні буде так, як у Польщі: хочеш заробляти більше ніж мінімалку – мусиш підтвердити, що ти знаєш українську. Хочеш право на постійне проживання – заплати за державний іспит, запишись на нього, здай його, півроку почекай не сертифікат. А за “мнє так удобнєє”, брякнуте на роботі – негайне звільнення з вовчим білетом і позбавленням громадянства. Інакше, навіть після військової перемоги, вся ця гидота знову повилазить і знову буде #парускікакосьльогше, а далі знову ракети, блекаути, смерті, евакуація… і так без кінця, поки паспорт громадянина України буде видаватися людині, котра української мови не знає і для якої треба організовувати якісь мовні клуби та просити її туди прийти…
Facebook Comments
