Автор Ігор Шелевицький 

Мене й моїх сокурсників та колег дуже турбує доля моєї alma mater, Національного авіаційного університету.
Київський інститут інженерів цивільної авіації (на той час) це ВНЗ масштабу СССР й сателітів. Коли я там навчався, тільки на одному курсі радіофакультету (факультету авіаційного радіоелектронного обладнання) навчалося більше 300 студентів (12 груп). Підпорядковувався тоді Київський інститут інженерів цивільної авіації Міністерству цивільної авіації у Москві й ним фінансувався. І це був справжній науковий центр цивільної авіації. Зрозуміло, що Україні такий монстр був без потреби і не по силах. Він був переданий до МОН України й до кінця 90-х університет практично занепав. Я тоді був аспірантом й бачив цю руйнацію. Витягнув його фактично “з дна” Віталій Бабак, долучивши міжнародні зв’язки й здійснивши низку непопулярних заходів. Я розумію, що Бабак був “чужим” у НАУ й не дуже популярний. Його обрання це окрема історія. Але університет він врятував й знову поставив на ноги. Не наживши при цьому ні високих посад ні вагомих статків. Я якраз тоді був у докторантурі й мав нагоду це бачити об’єктивно.
У 2007 Бабака “прибрали” (відкривши кримінальну справу) й університет “очолили”. Проректор з економіки, Юрій Григорович Симоненко у вересні 2009 році був звинувачений у замовленні замаху на життя проректора Луцького й провів у СІЗО 7 (СІМ) років так і не дочекавшись звинувачення і суду. До речі, не з одним ним тоді так в Україні робили. У тому ж таки вересні 2009 році були арештовані ректор Криворізького технічного університету Анатолій Темченко. Разом з Анатолієм Темченком арештували й молодого й перспективного доктора наук Ігоря Луценка. Ігор Луценко отримав два роки за підрив авторитету держави в особі Криворізького технічного університету. Враховуючи усю суспільну небезпеку діянь Ігоря Луценка термін не був умовним. Над цими людьми чинили тортури й фактично позбавили можливості захищатися. Над усіма цими людьми й зараз висить тінь кримінальних справ. Тобто, це не були випадковості, так прибирали тих хто заважав очолювати й прибирати до цупких рук ВИШІ. У 2007-2009 роках дійшла черга у впливових клєптократов з фальшивими ступенями й званнями прибрати ласі ВНЗ до рук. Звісно не для їх розвитку й процвітання. І це, на жаль, так і залишається поза увагою і без наслідків в Україні. Компроміси з клєптократами річ сумнівна й програшна.
Зрозуміло, що після вказаних подій НАУ знову поступово увійшов у круте піке. Величезна територія за 15-20 хвилин їзди від центру Києва (яка інтенсивно забудовується), колосальні матеріальні цінності, унікальна навчально-технічна база. Лише уявіть, що таке препарований (акуратно розрізаний) сучасний турбореактивний двигун. Або препарований планер такого літака як ТУ-154 чи ІЛ-62. Це ті речі, які студент може реально бачити, вмикати, крутити, працювати з ним. Парти поряд з літаками це реальність цього університету. Ще є унікальна аеродинамічна труба, що розганяє повітря до надзвукової швидкості. Я навіть на першому курсі цю трубу будував. Ми з групою тягали важкі металеві листи для його обшивки. Ще залишилися ті кадри колосально високої кваліфікації, які створювали цивільну авіацію СССР. Чого тільки варті такі імена як Людвіг Якович Ільницький, Володимир Олексійович Ігнатов й багато інших! Але усе це на тлі відсутності потреби в авіації та фахівцях в авіаційній галузі в Україні. І клєптократи й імітатори повертаються. Особисто чи через підставних й підконтрольних осіб, виставивши це за мудрий компроміс у внутрішньому конфлікті, якого насправді немає. Принаймні роблять для цього все можливе і неможливе.
І я думаю, що МОН не в змозі справитися із цією ситуацією. Надто високі ставки, надто потужний вплив клєптократів, авантюристів й імітаторів. Як можна завадити знищенню НАУ? Найперше НАУ має опинитися в центрі, чи хоча б у фокусі суспільної уваги. Іноді це допомагає, або принаймні дозволяє виграти час. Тому маю прохання до блогерів, громадськості й журналістів допомогти інформаційно створити таку увагу. Друге. На ситуацію з НАУ має звернути увагу УРЯД й Міністерство інфраструктури (вони за 10 хвилин швидкісним від НАУ). Бо збереження авіаційної галузі й авіаційного університету в національних інтересах України. В чому ця увага? Найперше не дати зруйнувати. Не знаю, можливо запросити для керування команду з відомих зарубіжних фахівців. Як популярний нині в Україні варіант. Можливо спробувати інтегрувати із фірмою Антонова. Задіяти у міжнародних програмах підготовки авіаційних кадрів. Можливо університет чимось цікавий для авіаційного бізнесу. Третє. Ми маємо звернутися до міжнародних інституцій, бізнесу про допомогу. НАУ дуже довго працював на ICAO й підготував тисячі висококласних фахівців для інших країн, здобув міжнародне визнання. Його можлива роль у міжнародній співпраці колосальна. Можливо ICAO, ЄС чи іншим країнам до цього не настільки байдуже як в Україні.
Якщо не буде вжито термінових дій до збереження й порятунку цього університету то за 5-10 років дуже досвідчені українські клєптократи, популісти й імітатори науки залишать від нього одні спогади.

Ігор Шелевицький, випускник 1986 року, факультет авіаційного радіоелектронного обладнання, аспірант НАУ, докторант НАУ, доктор технічних наук, професор. Світлини й артефакти з тих давніх часів коли в НАУ будували ангар й аеродинамічну трубу.