Я давно не був у відпустці. Навіть у моменти відпочинку я беру з собою ноутбук і використовую вільні хвилі для виконання своєї роботи, ось минулорічне фото з пляжу на Тенерифе, де я писав апеляції

 (нагадаю, я займаюся документами іноземців у ЄС і нині у мене у провадженні щонайменше 50 справ, за якими щодня треба стежити і щось у кожній робити, а ще ж вчити своїх курсантів і шукати нових клієнтів) І от завдяки дружині, яка полетіла в Італію до родичів, я опинився у Неаполі. Вийшло так: вона поїхала на тиждень раніше, а потім ми зустрілися у неапольському аеропорту і поселилися у самому центрі Неаполя у апартаментах, підказаних нам італійськими друзями. Вулиця страшенно шумна,

але  є потужні тапарелі (ставні) і  балкончики. Якщо ці тапарелі закрити – шуму майже не чути. Зараз я пишу це на балкончику в туалеті, щоб не заважати дружині доспати ранкові найсолодші сни. Щось у цьому є. Як у всьому Неаполі.  Певно усі ви чули масу історій про те, який Неаполь брудний, замальований графіті і небезпечний. З моїх дотеперішніх вражень – не більше ніж будь яке інше велике місто. Загалом, це залежить від нашого настрою, як ми сприймаємо те чи інше місто. Київ у порівнянні з Неаполем все ж таки виглядає чистішим і впорядкованішим, але для мене він – жлобівня, через російську мову, яку там часто чуєш. Тут російської мови не чути і тому відчуття зовсім інші, попри те, що сміття, шуму, дорожнього руху та всього того, що у місті може не подобатись, у Неаполі набагато більше ніж у Києві.  Прилетів я у вівторок Райнейром.

Ми увечері пішли на берег у порт, застали чудовий вечір, але у моєму віці треба бути дуже обережним з ментальними проблемами і набиратися терпіння, бо інакше можна посваритися. Ми посварилися через те, що моя найрідніша, найкраща у світі дружина вчила мене як переходити тут дорогу. Я поривався як побачив жовте світло – негайно добігти до тротуару – вона кілька разів мене повчала, що бігти тут не можна, бо на світло тут мало звертають увагу. Треба обережно переходити, оглядаючись, чи хтось не їде, навіть якщо твоє світло горить і твоя черга переходити. Мене так це збісило, що я до вечора сердився, не помічаючи краси місця де перебуваю. Більше того, цього дня ми потрапили на червоний місяць, який, як виявляється буває раз на 18 років. Але я і цього не помітив, бо злився. Спересердя нічого взагалі не помічав. Це, на жаль, важко контролювати, але треба. Я кожного разу даю собі слово, що не буду реагувати на якісь такі подразники, що буду перетерплювати, але наступного разу ми уже посварилися через газовану воду. Я п’ю воду сильно газовану. Це єдина моя радість після того, як у мене виявили цукровий діабет і я перестав взагалі пити солодкі води. Ну, то як не солодкі – хоча б газовані. Бо звичайна вода мені смакує як вода для змивання унітазу. Тому тільки сильно газовані. І тут у ресторані я замовляю газовану. Італійською це фріссанте. Мені приносить, на ній написано фріссанте, але вона зовсім не фріссанте. Я про це кажу, прошу стронг фріссанте. Альтаменто фріссанте – вони кажуть що це у них газована вода і нічого іншого вони не запропонують. І ми посварилися, бо дружині здалося, що заявляючи офіціанту, що це не газована вода, я поводився по-хамськи. Звичайно ж мені це було неприємно і це стало причиною сварки на пів дня. І, на жаль, такі речі зі мною трапляються, попри мої установки проігнорувати провокацію. Пишу це все, щоб раз і назавжди запамʼятати – це дрібниця, варта ігнору, щоб життя було якісним, настрій хорошим і відпочинок повноцінним. Сьогодні я уже цієї помилки не повторю. А сьогодні ми йдемо на Везувій. План, принаймні, такий. Вчора ж ми плавали на острів Прочіда, поряд з Неаполем. Маленький острівець фактично забудована гора

з портом для поромів і яхт. Зі спокійними пляжами, де ніхто нічого не продає, людей небагато, а тим часом є все, що треба для пляжного відпочинку. Поїли ми там смачних рибок, які дуже нагадували смажених бичків з Затоки. З тою тільки різницею, що тут було видно, що олія для цієї рибки свіжа і це було не на вулиці, а у ресторані. Симпатично. Шкода тільки, що я, поїдаючи ці рибки, думав про те, що ми знову у такому чудовому місці посварилися. На щастя ми помилирилися за годину і далі уже все було ок. Ще одним тригером були проблеми з телефоном дружини, які ми намагалися цілий день вирішити. Я звичайно ж, потягнув на острівець і ноутбук і навіть відкрив його одного разу, але на сонці це дуже незручно, натомість носіння рюкзака цілий день – теж не надто приємне задоволення. Одним словом, вчора це було недоречно. А сьогодні поготів, бо ми йдемо на Везувій. Це багато ходіння і буде мінімум часу на роботу. Хоча, треба сказати, що я дуже люблю ранкові години на відпочинку присвячувати праці. Мені це просто подобається. Поки дружина спить – я клацаю на компі. Сподіваюсь, сьогодні буде добрий день і я компенсую учорашній та позавчорашній негатив. Я просто уже старший – мені 53 роки і мій спокій дуже легко розвалити. Постійна тривога за справи своїх клієнтів даються взнаки. Треба відпочивати, відволікатися для того, щоб потім успішно компактно по часу і якісно робити свою роботу. На жаль, розуміння цього приходить до кожного окремо і жоден досвід інших нікому не допомагає. Кожен мусить дійти до цього самостійно через проби, помилки, сварки, зіпсований настрій, прокрастинацію і так далі. Це, правда, теж досвід. Отже, як хтось всерйоз поставиться до того, що я тут написав і спробує застосувати це правило – йому може бути легше. Але життя каже, що – ні. Нові покоління роблять ті самі помилки, рідко використовуючи досвід тих, хто уже собі набив гулі об життя і набивають свої гулі та потім намагаються докричатися до когось, хто їм дорогий, щоб цих гуль не набивали. Однак, навряд чи це тим допоможе… Так влаштовано цей світ і треба з цим змиритися. Як сфоткаю сьогодні щось – буду доповнювати цей текст в процесі. Пишіть у коментарях чи вам цікаво.

Щойно прийшла нарна новина: чергова помилка мазовєцького відділу справ іноземців (видача карти на рік) виправлена – дозвіл буде на 3 роки для підприємця-програміста. Вірю, що я дочекаюся умовного рефлексу в цьому уженді: як бачать що я пелномоцнік – підлостей не роблять. Без надії сподіваюсь. Ще таких справ штук 4 в роботі, де карта безпідставно на рік замість трьох

Ще про вечірній Неаполь: центр повсюдно смердить маріхуаною

Сьогодні їдемо на Везувій. Спочатку від метро «Данте» до «Гарібальді» потім по стрілочках до « trena Vezuviana”  квитки у касі і очікування на потяг на переповненому пероні. Висідати треба на станціі pompei skali via del misteri. Ми поїхали далі і тепер сидимо півгодини чекаємо потчга, щоб повернутися на одну зупинку