Британія вийшла з ЄС, Зеленський зганьбився у Давосі і сильно виступив у Польщі, русскій мір наступає: скандал з рос серіалом в автобусі, провокаційні білборди у Києві, скандальне призначення у Держкіно, совок і українофоб повертається на УР 1, щоб остаточно його угробити.
Розпочну з найнеприємнішої і найсвіжішої події глобального масштабу – виходу Великої Британії з Європейського Союзу. Це поразка цивілізованого світу у вічному протистоянні з нецивілізованим. Сьогодні Росія та інші країни – ізгої можуть святкувати. Вони перемогли. Причому, демократичними методами. Точно так, як свого часу Гітлер переміг у Німеччині, сьогодні Путін переміг у Європі. Усе, що було у Європі доброго – єдність, спільний рух вперед – Путіну вдалося розвалити. Якщо не остаточно, то надбити вазу, яку так довго і тяжко ліпили, потім гартували європейці. Шкода. Все одно, ЄС – це круто, це важливо, ефективно і надійно. Навряд чи вдасться відгризти від нього ще щось. Уроки, сподівюсь, будуть зроблені. Але той факт, що росіянам вдалося напаскудити у Європі – незаперечний. Поки що незрозуміло, як це відобразиться на українцях у ЄС, зокрема, у Польщі. Незрозуміло, що буде з поїздками європейців на острови і острівних людей у Європу… Україна поспішила надати безвізовий режим, хоч і на обмежений час. Не знаю, чи варто було це робити. Адже процедура отримання британської візи громадянином України непроста і часами принизлива. Сам нещодавно пройшов це від нуля до отримання клієнтом візи – знаю, що кажу. Отже, Brexit відбувся. Нині Велика Британія уже не член ЄС. Побачимо, що з того вийде.
До України… З сумом дізнався, що суд відновив на посаді віце-президента НРКУ (уже немає такої організації, є НСТУ) абсолютно профнепридатного совка і українофоба Романа Чайковського. Він з радістю про це повідомив у себе у Фейсбуку. Це, на мою думку означає по-перше, що суди в Україні просто не в змозі працювати на Україну у тому складі, у якому вони нині є. А по-друге, виходить, моя думка, що на українському державному радіо уже гірше бути не може, була помилковою. Якщо рішення стосовно пана Романа буде виконане – буде набагато гірше. Людина, нестелепна навіть собою нормально покерувати, буде поставлена керувати створенням контенту на державній радіостанції. Це у момент агресивного наступну русского міра по всіх фронтах….
Подібного крою новина, але масштабніша була темою обговорення впродовж тижня. На посаду керівника Держкіно призначили директорку кінотеатру з Запоріжжя, про яку відомо, що вона свого часу скасувала показ українських фільмів про героя УПА Червоного та про Симона Петлюру. А ще вона була заступником голови ОДА з аграрних питань. Поширюють кумедну семихвилинну співбесіду з цією фанаткою 95 кварталу… Дивіться, робіть висновки самі. У мене з цього приводу одні матюки.
Все це відбувається у момент, коли фактично щотижня відбувається премєра нового українського фільму у кінотеатрах і я тут, у Варшаві, з заздрістю читаю відгуки тих, хто сходив уже на «Пекельну хоругву», «Мої думки тихі», «Віддана», «Наші котики», «Екс». Це все результат роботи попереднього керівництва держкіно. Фільми виходять один за одним і вони реально УКРАЇНСЬКІ саме завдяки Пилипу Іллєнку та іншим колишнім функціонерам Держкіно. Дехто називає нинішній період найяскравішим у історії українського кіно, найплодючішим. І от, прийшла запорізька директорка кінотеатру вдарена 95 кварталом у голову… Пісня залунала, але була брутально перервана криворізькими гопниками.
Тим часом, попри те, що паростки українського кіно пробиваються через бетон русского міра, все ж таки переважає наразі контент русского міра. На тижні бурхливо обговорювалась історія з двома дівчатами, які уночі посеред дороги змушені були вийти з автобуса, у якому водій знущався з пасажирів, демонструючи російський серіал. А дівчата їхали з похорону бійця, якого такі ж росіяни, як у серіалі, вбили на Донбасі. Вони не могли змиритися з підлістю водія. Водій вперся і відмовився вимкнути російську гидоту. На щастя, реакція була правильною. Водія звільнили, фірма вибачилася. Наслідком інциденту також став заклик
«ПРИПИНИТИ АКУСТИЧНЕ НАСИЛЬСТВО НА ТРАНСПОРТІ – заява українських громадських організацій
Конфлікти пасажирів з персоналом транспорту через трансляцію музики або фільмів, на жаль, стали в Україні буденністю. Часом вони переростають у скандали національного рівня. Днями всю країну обурили дії водія автобусу, який відмовився вимкнути піратську трансляцію російського фільму на вимогу дівчат, що захищають нашу незалежність на Донбасі і їхали з похорону загиблого воїна.
Ключова причина таких ситуацій лежить на поверхні. Це практика трансляції звуків музики, фільмів тощо в салонах транспортних засобів, від яких пасажирам ніде подітися. Причому такі конфлікти – лише вершина айсбергу, адже багато хто мовчки терпить акустичне насильство, не бажаючи сваритися.
Очевидно, що кожен пасажир має повне право їхати в тиші, незалежно від бажань інших пасажирів чи транспортного персоналу. Так, як це є у кожній цивілізованій європейській державі.
Ми закликаємо органи державної влади і транспортні організації покласти край акустичному насильству на транспорті.
Ми вимагаємо:
1. Від депутатів Верховної Ради – ухвалити зміни до законодавства, які заборонять трансляцію в салонах пасажирського транспорту будь-якої звукової інформації, що не стосується безпосередньо подорожі або безпеки пасажирів. Трансляція звуку фільмів, музики тощо має бути дозволена лише через навушники.
2. Від уряду і Міністерства інфраструктури – невідкладно ухвалити зміни аналогічного змісту до правил пасажирських перевезень, незалежно від швидкості виконання п.1. Ми готові надати відповідним органам влади вже напрацьовані тексти таких змін.
3. Від транспортних організацій – не чекаючи реалізації пп.1 і 2 добровільно припинити акустичне насильство на пасажирському транспорті, давши можливість кожному пасажиру їхати в тиші.
Але русскій мір, як грязюка, розноситься дуже легко і широко… На тижні у Києві якісь невідомі люди розклеїли білборд зі словами якогось русскомірца про те, що Росія – наш головний стратегічний партнер. Знову ж таки, реакція суспільства була швидкою і правильною, але тенденція неприємна. Громадськість мусить уже по факту реагувати. Влада жодним чином не займається якоюсь превентивною діяльністю і дозволяє, щоб таке траплялося.
Є і приємні новини. Кільком русскомірцам, типу Сюткіна і Сєрова заборонили вїзд в Україну через те, що вони відвідували Крим, або ж публічно підтримали його окупацію. Сєров – з Чернівців. Я не фанат його творчості, але неприємно, що українець себе повів так підло. Сюткін… пісні гурту «Браво» – це пісні моєї молодості. Як сумно, що люди, творчість яких тобі подобалась колись, поводяться як шлунки з ніжками… Але що тут зробиш. Я крадькома слухаю кілька пісень Сюткіна у машині. Коли до них доходить черга – стишую звук, щоб ніхто не почув, що з авто на українських номерах грає російська музика… Шкода, що скурвились ці люди.
Ще одна гидка новина з тої ж русскомірної опери – українські правоохоронці в одному з регіонів запропонували місцевим чи медіа, чи провайдерам, встановити код, який, за словами правоохоронців буде захищати їх від зовнішнього втручання. Мовляв, новітня розробка кіберполіції. Тільки, як зясувалося, сервер, на який збиралася б інформація у разі встановлення цього коду, зареєстрований у Росії… От тобі і кіберполіція. Подробиці – за лінком
Наступна історія – теж про поліцію. На тижні припинив своє існування приватний дитячий садок у Києві. Чому? Бо сусід наябедничав поліції, що у сусідньому будинку насильно утримують дітей. Поліція моментально зреагувала. Подробиці за лінком
Я у 2016 році кілька разів викликав поліцію до людини, що торгувала на газоні. Потім на камеру у присутності інспектора благоустрою запитав, чи має ця людина дозвіл на торгівлю у цьому місці. У відповідь мені погрожували вбивством, а оператору мало не пошкодили камеру. Злочинець відбувся штрафом за хуліганство і продовжив знищувати газон. Про перешкоджання діяльності журналіста ( певно за хабар поліція, прокуратура і суд забули). Тут прибігли розігнали дитсадок і бравурно про це відрапортували. Молодці, що казати.
Ще один фронт наступу русского міра на все українське – шифрування русскомірних людей і організацій під українців. Чомусь вони, говорячи російською, беручи гроші від Россотруднічєства і всіляко шкодячи Україні, наполегливо називають себе українцями і навіть у Європі умудряються на свою діяльність від держав гроші отримувати. Про такий випадок у Португалії розповів голова місцевого обєднання українців Павло Садоха
Шановна українська громада в Португалії!
Можливо, багатьом з вас невідома проблема пов’язана із систематичним наклепами щодо посла України в Португалії – Інни Огнівець, які поширює так звана представниця української громади перед Вищим комісаріатом з питань міграції – Наталя Хміль (Васьковська).
Насправді, ця особа є представником «Русского мира» в Португалії і активно співпрацює з московським посольством.
Більше того, швидше за все, це і є завдання московських спецслужб дискредитувати посла України, завдяки якій португальський парламент визнав Голодомор і яка ефективно спростовує московську пропаганду в Португалії.
На жаль, ця лиса в овечій шкурі, для своєї чорної роботи, одягає вишиванки і де, це необхідно грає театр щирої українки.
Виглядає це так, що проти посла України, її захищають, як окремі українські організації, так і активісти Русского мира.
Дивний союз, чи не правда?
Друзі, будьте уважними!
Ми є в часі жорстокої гібридної війни Москви проти України.
Згадайте часи боротьби УПА за визволення України. Москва використовувала ті самі методи.
Слава Україні!
На жаль, такі речі спостерігаються по всій Європі. І українським дипломатам до цього, переважно, немає діла.
На початку цього тижня президент України Володимир Зеленський відвідав Польщу, оскільки брав участь у вшануванні жертв Аушвіцу. Цьому передував візит Зеленського в Ізраіль, де він дуже мудро вчинив, не взявши участь у збіговиську, де головну роль відвели кремлівському карлику.
Він, за прикладом лідерів інших цивілізованих держав, наприклад Польщі, дуже уміло відмовився від свого місця на форумі у Ізраілі, пояснивши, що таким чином дає можливість відвідати цей форум тим, хто на ньому має бути – людям, які пережили Холокост. У Польщі Зеленський у своїй промові вперше показав, що він – український президент. Промова Зеленського розсердила кремлівське кодло, а це означає, що вона була проукраїнською.
Помилкою Зеленського, на мою думку, є те, що він не зустрічається з українцями тих країн, які відвідує. Польський президент, наприклад, ніколи не ігнорує діаспори. Українські президенти ігнорують закордонних українців традиційно. І той факт, що регулярно з уст усіх президентів звучать заяви про те, що треба повертати українців додому, свідчить про катастрофічне нерозуміння важливості не розвертати щось, що розвернути неможливо, а співпрацювати з тим, що уже існує. Українці у Польщі, за підтримки держави Україна, можуть бути серйозною силою. Поки що так не є, бо посольство України у Польщі – ялове, нікчемне, профнепридатне. Єдине, що у посольства виходить – це красиво покладати квіти, зустрічати віпів і організовувати мистецькі імпрези. Посольству до одного місця проблеми українців Польщі. І це ж можна сказати і про президента. Як про цього, так і про попередніх.
«Дурне поїхало в турне», – такими словами характеризували впродовж тижня візит Зеленського у Давос. Промова виглядала кумедно, а відповіді на запитання – ще кумедніше.
Історія про інвестиційних нянь розчулила усіх. Це ще раз показало наскільки тупі люди прийшли до влади, наскільки вони примітивні по-криворізьки обмежені у своїх уявленнях про економіку.
Кожному інвестору, що готовий вкласти в Україну понад 100 мільйонів доларів, Зеленський пообіцяв в Давосі спеціальну угоду з державою і персонального держслужбовця, який буде вирішувати всі проблеми цього інвестора.
Чи слід це розуміти так, що інвесторів, які принесуть менше 100 мільйонів, держава готова залишити сам на сам з українською фіскальною, правоохоронною і судовою системою?
Як сказав один мій знайомий – саме через такі заяви інвестори і не йдуть в Україну.
Інвестору не потрібна персональна державна опіка (або на більш зрозумілому для «нелоха» діалекті – «криша»). Йому потрібні прозорі, зрозумілі і однакові для всіх правила гри.
Бо Зеленський може перед порожнім залом в Давосі розповідати все, що завгодно, але в Україні в цей же день Верховний Суд каже, що державний «Приватбанк» має повернути в бюджет 8 мільярдів рефінансу.
От лише загвоздка в тому, що це рефінсування «Приватбанк» отримав тоді, коли належав Коломойському. І кошти були роздані на сумнівні кредити компаніям, пов’язаним з Коломойським.
Але це пусте. Дорогі інвестори, ідіть до нас, несіть свої гроші. Вас буде захищати держава, яка не здатна захистити власний банк від надмірних апетитів одного невгамовного олігарха, якого ви не знайдете в Давосі. Бо його там можуть просто заарештувати.
Ну і завершу цей огляд історією пятирічної давнини, яку без лицемірства описав Володимир Маркович Бойко
5 років тому, у ніч з 20 на 21 січня 2015-го, розгромною поразкою українського війська завершились багатомісячні бої за Донецький аеропорт, якими керував начальник штабу АТО Василь Грицак, більше відомий у народі як «Вася-їбанько». Видатний полководець, удостоєний президентом Порошенком звання генерала армії, Василь Сергійович організував ще чимало звитяжних перемог – безперешкодний перехід банд Гіркіна зі Слов’янська в Донецьк з наступним створенням «Донецької народної республіки», Іловайський котел, Дебальцевський котел. Але битва за Донецький аеропорт настільки оспівана штатними пропагандистами СБУ, що досі ніхто навіть не замислився – а навіщо, взагалі, було битись за напівзруйнований термінал і диспетчерську вежу? І чому «ополченці», вибивши бійців Грицака з аеропорту, не пішли в наступ далі?
Все дуже просто. Насправді 5 вересня 2014 року на переговорах у Мінську представники Служби безпеки України (а переговори з терористами, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», може вести тільки СБУ, тому, до речі, Віктор Медведчук був включений 23 грудня 2014 року до складну Тристоронньої контактної групи саме наказом тодішнього першого заступника голови СБУ Грицака) підписали секретний протокол, підтверджений меморандумом від 19 вересня (https://dt.ua/…/minskiy-memorandum-viddavav-doneckiy-aeropo…), про лінію розмежування. Відповідно до цього протоколу Донецький аеропорт мав відійти «ополченцям». Але з так званих політичних міркувань оголосити про передачу української території терористам Грицак не наважився й тому тримав бійців АТО в аеропорту, аж доки «мінські домовленості» не були виконані, так би мовити, природнім шляхом. Усього тоді в Донецькому аеропорту загинуло понад 100 військовослужбовців, прикомандированих до СБУ для проведення Антитерористичної операції, і ще біля 440 були поранені.
«Вікіпедія» описує виконання 21 січня 2015 року Грицаком «мінських домовленостей» наступним чином:
«Протягом двох днів, не дочекавшись транспорту, під лютою загрозою смерті бійці 90 окремого аеромобільного батальйону вирішили покинути руїни диспетчерської вежі. Щоб відволікти й заставити бойовиків припинити вогонь вони викликали на себе РСЗВ Град, під залп якого вони вибігали з вежі, надалі рухаючись маршрутом «Доктора Хаоса» кіборги покинули диспетчерську вежу Донецького аеропорту. В період з 1-ї до 3-ї години ранку кількома групами новий термінал донецького аеропорту залишили ще 13 вцілілих Кіборгів. Останнім вийшов приблизно 5.30 ранку боєць 90 окремого аеромобільного батальйону з позивним «Fly». Це були останні герої, які захищали будівлі Міжнародного аеропорту «Донецьк» імені Сергія Прокоф’єва».
Зазначу також, що за наслідки «Антитерористичної операції» (яка, звісно ж, такою не була – насправді мала місце загальновійськова операція під проводом Васі-їбанька) президент Порошенко не несе ніякої юридичної відповідальності й, взагалі, жодним боком не причетний до проведення АТО. За всі військові злочини, загибель мирних мешканців та здачу території відповідають лише чотири людини, які очолювали Антитерористичний центр при СБУ впродовж 2014 – 2017 років: Віталій Циганок, Василь Крутов, Василь Грицак і Віталій Маліков. У цьому, власне, і полягала причина того, що на окупованих територіях і в зоні бойових дій не був запроваджений воєнний стан, а військова операція називалась «антитерористичною» – щоби не створювати ставку Верховного Головнокомандувача, не передавати ведення бойових дій під управління Генштабу й не робити президента Порошенка відповідальним за наслідки того, що коїться на Сході України,
натомість перетворити Васю-їбанька на «цапа відбувайла» .
Хотілося б ще чогось позитивного додати, але немає нічого позитивного для громадян України, про що можна було б написати. Хоча ні. Помиляюся. Цього тижня, мій клієнт – громадянин України, несправедливо депортований рік тому люблінськими прикордонниками – ОТРИМАВ KARTĘ POBYTU CZASOWEGO!!!
Це у першу чергу я сприймаю як свою глобальну перемогу у сфері адмінпроцедур у Польщі, а ще констатую, що ставлення державних польських органів до громадян України покращується. Своя держава нас не цінує – то цінуватиме чужа. І стане своєю для тих, кому огидно перебувати у країні, окупованій русскім міром криворізького розливу. Пишіть у коментарях про події, які вам здалися важливими впродовж останніх двох тижнів. Коронавірус не згадуйте. Це інформаційна булька, яка розійдеться і забудеться. Усіма, окрім тих, хто на цій паніці заробить. Кажуть, що марлевих повязок у Києві уже не знайдеш у жодній аптеці… Вітаю виробників.
Нагадую, що мій сайт – місце де можна публікувати свої тексти усім, хто хоча бути журналістом, а не підставкою для мікрофона у медіа якого-небудь скоробагатька. Докладніше – тут
