Тиждень, що минає, ознаменувався черговою клоунадою в урядових структурах. Зясувалося, що навіть під час закритих нарад, хтось має доступ до змісту розмов найважливіших урядовців і може обрати, що з того, про що говорили ці люди, оприлюднити. Цього разу вибір упав на розмову, де прем’єр разом з іншими високими керівниками розмірковували, як донести до клоуна на президентській посаді важливу економічну інформацію, якщо його інтелект неспроможний цю інформацію сприйняти?
Кому потрібно оприлюднювати щось таке? Важко уявити. Для мене, як людини, що вважає нинішню українську владу некомпетентною і окупаційною, цей запис нічого нового не дав. Для русского міра, інтереси якого нинішня влада репрезентує навряд чи корисно, щоб нинішня влада втрачала довіру свого примітивного електорату. Хоча… Росіяни зацікавлені у дискредитації української держави загалом. Тому втрата довіри всередині команди криворізьких гопників може розглядатися у цьому ключі. Премєр, після оприлюднення записів і кількох дурнуватих заяв, зрештою, оголосив про відставку, тільки чомусь прохання про відставку подав президенту, забувши, що у нас парламентсько-президентська республіка Після цього телеглядачі стали свідками принизливої гидкої раболєпської розмови Зеленського з Гончаруком, де Гончарук, втрачаючи людську гідність піддакував, підгавкував і всіляко демонстрував свою лояльність та нікчемність….
Я не подаю лінки на ці записи, бо вважаю огидним це слухати і сприймати всерйоз записи, отримані таким чином. Але зайвий раз для себе занотував – цим людям не можна довіряти Україну. Що швидше вони поїдуть у Ростов за Януковичем – то краще. Наразі мало на це надії, але треба мріяти. Мрії матеріалізуються. Перший тост українців за будь-яким столом наразі мусить бути: «Випємо за якнайшвидші гастролі зеленого президента у Ростов»
Клоунада на тижні була не лише на найвищому виконавчому рівні. Законодавці, як справжня зелень, теж яскраво себе проявили
Про це дуже влучно написав Олександр Черненко
“Історія про те, як слуги зробили самі себе разом. Як відомо, президент перевніс свій законопроект #2598, де йдеться про зміни до Конституції в частині децентралізації і місцевого самоврядування. Перевніс нібито з урахуванням зауважень громадськості і представників цього самого самоврядування. Але штука в тому, що зміни були відображені лише в порівняльній таблиці, яку всі почали аналізувати. В тексті самого законопроекту лишилися положення з попереднього. В такому вигляді його і зареєстрували. Оскільки депутати голосують за сам законопроект, а таблиця – це лише додаток, то це означає, що змін порівняно з попередньою версією запропоновано не було. Цей законопроект в такому вигляді (коли текст зп не відповідає порівняльній таблиці) вже підтримав комітет з питань місцевого самоврядування. На черзі комітет правової політики. Я не думаю, що в цьому був якийсь злий умисел. Швидше за все – це іздєржки турборежима або іншими словами – системна управлінська криза в державі. Що тепер? По хорошому – потрібно по-новому перевносити законопроект. Але тоді потрібно залишити 14 днів на подання альтернативного, а значить на цьому тижні відправляти в Конституційний Суд неможна. А це, в свою чергу, ламає струнку схему, за якою КС до 23 січня вже дасть висновок, 24 січня – ВР голосує 226 голосів. І на наступній сесії у лютому-березні 300 голосів. Щоб Зеленському було що привезти Путіну на Норманді. І от ця прекрасна схема ламається через звичайний бардак в офісі президента. Але я думаю, що всупереч регламенту і процедурам замінять текст зп на сайті і скажуть, що так і було».
Стежимо за руками, як то кажуть…
16 січня перед канікулами, зелений парламент хотів зробити ще одну антиукарїнську гидоту, однак цього вдалося уникнути
Volodymyr Viatrovych 16 stycznia o 17:45
Зеленський і його «слуги» з маніакальною впертістю намагаються протягувати через парламент закони, які руйнують право і демократію і крок за кроком перетворюють Україну на авторитарний режим. Сьогодні ми спільними зусиллями домоглися відкликання президентського проєкту змін до Конституції, який під маркою децентралізації знищував місцеве самоврядування, і зняття з порядку денного антипарламентських змін до регламенту. А тим часом до другого читання готується законопроєкт 2513, нібито про боротьбу з так званими «злодіями в законі», а насправді – про можливість репресивних органів будь-яку людину записати до «злочинної спільноти» і кинути за грати. Учора на засіданні з комітету з правоохоронної діяльності переконував колег підтримати мої поправки, щоб максимально пом’якшити руйнівні наслідки цього проєкту. Проте в комітеті, як і під куполом, партійна дисципліна «слуг» переважає здоровий глузд, і 5 із 6 поправок комітет відхилив, одну – врахував частково. Якщо ці зміни ухвалять, то в Кримінальному Кодексі буде присутній не лише кримінальний жаргон, але і дуже дивні склади злочину з навмисне розмитими формулюваннями. Цей проект крім наявного в чинному Кодексі зрозумілого поняття злочинної групи запроваджує поняття «злочинної спільноти». Такою спільнотою вважатиметься «ієрархічне об’єднання» керівником чи учасником якого є «злодій в законі» (чітке правове визначення, хто це такий, у законопроєкті відсутнє). І без того поліція, щоб повісити злочини на невинних людей, легко об’єднує їх у вигадані злочинні групи. А в разі ухвалення проєкту 2513 можливості записувати до злочинних спільнот значно більше людей і без жодних реальних доказів обмежуватимуться виключно фантазією слідчих чи прокурорів. Причому садити людей можна буде не лише за якісь злочини чи підготовку до них, а просто за сам факт «приналежності» до «злочинної спільноти». На думку одразу спадають «справа СВУ» та інші сфабриковані справи про «злочинні організації» сталінських часів. На мою думку, правозахисні організації мають звернути пильну увагу на цей законопроєкт і бити на сполох. Ми не маємо права допустити перетворення України на територію сваволі й безправ’я.»
На щастя, у парламенті є пара людей, для яких Україна – не порожнє місце. Шкода, що їх так мало там….
На тиждень припало дві важливі історичні події. Зокрема, 15 січня 1945 р. відділи НКВД штурмували «бандерівську столицю» — містечко Космач. У Космачі було розташовано дев’ятнадцять сотень УПА. Битва за Космач стала однією із найуспішніших і прославила повстанців, зокрема, сотника Березівської сотні Мирослава Симчича. Докладніше про це – на відео. Варто знати свою історію і боротися за те, щоб її знали сусіди, як це роблять поляки. На жаль, на чолі Інституту національної памяті поставили людину з русского міра, нестелепну зрозуміти, яку саме інституцію він очолює, або ж людину, яка свідомо робить антиукраїнські речі і заяви. На тижні була бурхлива дискусія стосовно тачанки біля Каховки. Звичайно ж, місцевим совкам цей памятник дорогий і вони виступають за те, щоб він стояв так, ніби ніякої України не існує. Водночас, розповідають історію про те, що коли цей памятник відкривали і на його відкритті був присутній Будьонний, він обурився тим, що памятник зображає тачанку Махна. Дехто вважає, що достатньо будьонівку замінити на папаху і нехай стоїть далі. Але професійні історики вважають інакше. А я довіряю професійним історикам.
Щодо майбутнього пекельної тачанки
Оскільки зазначена тема напряму стосується моєї роботи в Українському інституті національної пам’яті, і мене особисто (я родом з Херсонщини) – окреслю свою позицію.
1. Держава будується не на асфальтованих дорогах і повних холодильниках, а на принципах і цінностях. Якщо принципів і цінностей немає – тоді неважливо де їздити – по класних дорогах в Україні, в Польщі чи Московською окружною.
2. Україна як держава є для мене цінністю. Цінністю важливішою за дороги і холодильники. Тільки тут українці можуть побудувати Україну – державу українців.
3. Пекельна тачанка та інші пам’ятники червоноармійцям (1917-1921) – це символи влади імперії над упокореними провінціями. Це пам’ятник окупантам, встановлений за періоду окупації.
4. Я родом з Херсонщини. У цих краях, колишній Дніпровський повіт Таврійської губернії, народився мій дід – Павло Миколайович Лепеха, на честь якого мене і назвали. Брат діда – Дмитро – помер у 5 років від тифу, у 1920 рр. Заражений червоноармійцем, якого примусово поклали у хату Лепех на «квартирування». Мати хлопців, моя прабаба, благала червоноармійців не класти в хаті тифозних кац-в, – бо діти ще геть маленькі і слабкі. Однак прибульцям було насрати на українських дітей.
5. «Переформатування тачанки», «спилювання будьонівок», «встановлення інформаційних стендів» та інші «соломонові рішення» – це половинчасті рішення на які весь час хворіє влада цієї держави. Ці хвороби обов’язково наривають, як нарвали у 2014 р.
6. Бажаю нашій владі бодай гірчичного зерна рішучості у питаннях принципів і цінностей.
Через розмір композиції її не можна перенести у музейний простір, як це планується із пам’ятником Щорсу. Однак я за музеєфікацію – розпилити пекельну тачанку на запчастини, кінську ратицю здати на зберігання до краєзнавчого музею.
Вчитися берегти національну память треба у поляків. На тижні кремлівський карлик вчергове висловився про другу світову війну, намагаючись заперечити загальновідомий факт, що друга світова війна розпочалась завдяки тому, що нацистів озброїли і навчили комуністи з радянського союзу. Польські урядовці чітко відповіли на закиди про те, що Червона армія звільнила Варшаву. Насправді Червона армія принесла біду, терор і окупацію Польщі. Поляки не намагаються задобрити східного агресивного неадеквата і жорстко йому відповідають. На жаль, в Україні так відповісти нема кому. На тижні зявилися побоювання, що український президент може поїхати 9 травня на святкування перемоги КДБ над гестапо. І, на жаль, в оточенні цього криворізького анальфабета немає нікого, хто б йому пояснив, наскільки це з огидою буде сприйнято громадянами України.
Тиждень, що минає, ознаменувався також концентрованим смородом у Києві. Нестерпне, непридатне для дихання нормальної людини повітря було як на лівому так і на правому берегах. На додаток, на тижні торговельний центр збудований замість розвязки, залило окропом. Були потерпілі. Зайве підтвердження того, що Київ – наразі не місце для життя нормальної людини. Бізнес там робити можна з огляду на концентрації шлунків з ніжками на невеликій території, але жити… Краще бути десь подалі, коли корупція у поєднанні з профнепридатністю призведе до чогось на зразок Чорнобильської катастрофи. Як киянина мене це засмучує, а як консультанта з питань легалізації перебування іноземців у Польщі, мене мусить радувати ідіотизм київської влади. Більше ідіотизму – більше платоспроможних клієнтів.
Апофеоз київського ідіотизму стався у суботу. Поліція сконтролювала і розігнала приватний дитсадок на 11 дітей. Поліція радісно повідомила, що виявила незаконно утримуваних дітей у антисанітарних умовах. Батьки 11 дітей організували догляд за своїми дітьми самостійно, не сподіваючись на допомогу держави, бо держава влаштувала з державних дитсадків місце корупції і хабарництва. Натомість поліція героїчно це припинила. Злочинність подолана. Радіємо і хвалимо поліцію, яка нездатна покарати порушників закону, злочинців, завжди виступає на боці незаконних забудовників, арештовує активістів, що виявили правопорушення і викликали поліцію, називає приватний дитсадок місцем незаконного утримання дітей. У Варшаві з дитсадками теж непросто, але є офіційна черга і є величезний вибір приватних закладів. І найголовніше – є поліція, якій можна довіряти. На відміну від Києва… Бо тут поліцією керує людина, яка говорить польською мовою. В Україні поліцією керує людина, для якої українська мова – чужа, неприємна, неприйнятна. Звідси і проблеми
Якщо якісь події залишилися невисвітленими – пишіть у коментарях. Доповнимо.
