Найважливіша подія тижня для кожного українця – вшанування пам’яті жертв голодомору.
Той, кому здається, що це малосуттєва подія сміливо може бути записаний у чорний список ворогів України. Знаковий момент, напередодні чергових роковин польська режисерка Агнєшка Холланд випустила фільм «Громадянин Джонс», де описано як приховувалася правда про штучно створений совком голод в Україні.
Я подивився це кіно у Варшаві у звичайному кінотеатрі у суботу увечері. Зала була заповнена на 40 відсотків. Людей з 50 разом зі мною цього вечора замість якоїсь веселої комедії, обрали кіно про Україну. Про її найтрагічнішу історію. Ну і питання журналістики дуже актуальне у фільмі. Показаний абсолютно аморальний Волтер Дюранті, у якого все ок було до кінця життя, попри його брехню. І поряд Гаррет Джонс, правдиву інформацію котрого висміяли, проігнорували і вбили у 30 років. Чи є сенс робота журналіста за таких обставин? Навіщо мені посмертне визнання, як мені треба жити зараз? Отже, я буду питати у чиновника чому він такий красівий і сміятися з дурника, який переймається якимись там дурницями типу порушення прав людини на кордоні? Є над чим подумати українським працівникам медіа. Може уже час почати займатися журналістикою, а не тим, чим Вас змушують займатися? Раджу це кіно. Тільки попкорну не купуйте. Вдавитесь
.
На цей же тиждень ще одна важлива дата припадає. Тільки я не можу поки що зрозуміти: це річниця чи роковини? 6 років початку подій у Києві, які нині хтось називає Революцією гідності, а хтось – масовкою, котра дуже погано закінчилася.
З одного боку, можливо, потрібно було пройти через кров на Майдані, через зраду людей у погонах у Криму і на Донбасі… На відео нижче – банди тітушок, привезених з Донбасу у Київ на противагу Євромайдану
Бо це могло закінчитися ще гірше… Хтось згадує, як він пив чай на Майдані і як гучно щось кричав, а я згадую розбиті авто на Кріпосному провулку, а потім здачу кораблів у Севастополі, потім здачу Донбасу… Не знаю, чи таким чином була проявлена гідність, чи все ж таки, вилізла назовні цілковита гниль українських військових. Коли у мене питають у Польщі під час емоційних дискусій: «Як солдати могли здати зброю чи кораблі без бою?» Я не знаю, що відповісти. Я не військовий. Але, якби був військовим, після такої ганьби мусив би застрелитись. Але чомусь про це ніхто не говорить. Більше того, коли на тижні росіяни повернули Україні здані нашими військовими три кораблі – багато розмов було про зняті унітази. Дуже влучно хтось сказав про це: “Унітази перемоги”
і уже ніхто не згадує, що якби люди, яким ці кораблі довірили, хоча б спробували відповісти вогнем, а не одразу здалися у полон – все, можливо, було б інакше. Принаймні, гідності було б хоча б трохи… На яких підставах нещасних, що здали ввірену їм техніку, піднявши вгору лапки, вважають героями? Є над чим задуматись. Якщо ці герої – який сенс іншим військовим приймати бій? Все одно будуть вважати героєм. З піснею залишив свою військову частину, віддавши зброю ворогу – ти герой. Здав корабель – герой. От я не впевнений, що був би добрим військовим, то я роблю щось інше. Чому ці люди пішли у військові? Чому вони не проявили себе як військові? Ставлю ці питання собі і іншим, хто чомусь про це забуває. Ніякі вони не герої. Щонайменше – непрофесіонали. А оскільки непрофесіонали у погонах, які присягали – то це просто зрадники.
Схоже, зрада – це традиція українських політиків. На тижні чимало було повідомлень, які я особисто сприйняв як зраду України. Одне з них – урочисте відкриття відбудованого мосту з прапорами терористів на задньому плані.
Хто відповідає за інформаційну безпеку? Чому таке допускається? Але це – дрібниця, у порівнянні з тим, що з посади у МЗС звільняється єдина ефективна людина, що була на своєму місці – Олена Зеркаль. Вона звільняється, бо розуміє – відбувається рух у такому напрямку, з яким порядна людина не може себе повязати. Загалом, очікуються серйозні зміни у дипломатичній сфері. І навряд чи вони будуть на краще. Я раніше мріяв про заміну ялового профнепридатного посла України у Польщі на професійну небайдужу людину. Тепер непокоюсь, чи часом не замінять нинішнього бездіяльного але все-таки українцентричного Дещицю на якого-небудь українофоба? Проблема неможливості поспілкуватися з послом, як журналісту і поставити свої запитання, залишається актуальною. Але у даний момент я боюсь змін в укр посольстві. Бо від цієї зеленої плісняви, що оповила Печерські пагорби я чекаю тільки гіршого.
На тижні політичний труп у спідниці Юлія Володимирівна Тимошенко нагадала про себе. Точніше, про неї нагадав Володимир Зеленський. Він розповів у фейсбуку що бабця Юля пропонувала йому на посади своїх людей, але він не погодився,
Володимир Зеленський
19 листопада о 09:52 ·
Є дуже давня українська традиція.
Раз на 5 років Юлія Володимирівна Тимошенко йде в опозицію до чинного Президента, імітуючи турботу про народ.
Вчора подивився «Свободу слова» на ICTV. Там Юлія Володимирівна розповідала, що пропонувала нам нових людей на різні посади. Людей, які «принесуть інвестиції».
Хотів би, щоб усі ми були чесними до кінця.
Так, Юлія Володимирівна справді пропонувала. Вона принесла список своїх людей для призначення на «солодкі» місця. А натомість обіцяла протягом року голосувати за всі закони разом зі «Слугою Народу» у Верховній Раді. Звісно, ми відмовили. Адже епоха договірняків скінчилася назавжди.
Але подивіться, який гарний вигляд має зараз «опозиція». Така фігура! А знаєте, чому? Тому що зараз їй просто не дають «солоденького».
Бабця Юля відповіла, що чекає пана Зеленського на корпоративах зі своїм піаніно. Як на мене, робота на корпоративах – це більш професійне заняття, ніж те, чим впродовж стількох років займається пані Тимошенко в українській політиці. Шкода, що донині знаходяться наївні, які голосують за цю людину. Стільки біди, скільки принесла Україні Тимошенко, мабуть не приніс ніхто інший. Вона убила шанс України на відрив від совка у часи премєрства. А українці, на жаль, пробачили їй. Водночас, багаторічний підгавкувач Тимошенко Віктор Уколов виклав дуже влучну фотографію, де порівняв старушенцію Юлю з молодими товстунами зі слуги народу
Водночас, питання, за кого голосують українці на Юлії Володимирівні не закінчується, а лише починається. Як ми знаємо, українці масово проголосували за партію «Слуга народу», не надто вдаючись у зясування, а хто ж ці люди? Пару тижнів тому зясували, що один поважний депутат просто на засіданні теребить піпіску або розмовляє сам з собою, інший домовляється з проституткою. Цього тижня момент істини настав для ще одного депутата – такого собі Іванісова. Медіа зясували, що він, виявляється, свого часу відсидів термін за згвалтування неповнолітньої. Оприлюднено вирок. Генпрокуратура спочатку спростувала, а потім спростувала спростування. Загальновідомо з розповідей тих, хто бував у тюрязі, що роблять зеки з засудженими за згвалтування. Кажуть, що такими засудженими особливо активно і без їх згоди користуються у тюрязі для задоволення сексуальних потреб. Уявляєте, якою така людина виходить з тюряги? От таку людину обрали десь на мажоритарному окрузі… Гвалтівники, дрочери, користувавчі платних сексуальних послуг, просто дегенерати – усе це тепер сидить у парламенті і ухвалює закони, за якими житимуть громадяни України. Один з таких чудових законів уже має наслідки. Йдеться про заборону перевезення дітей у авто без автокрісел. Забули виключити з цього переліку таксі. Отож таксисти замовлення від батьків з дітьми не приймають, або відмовляються від таких замовлень уже по приїзді. Крута децизія? А це лише один приклад.
Загалом, читаючи з різних джерел новини з України я собі думаю, може це інтернет спеціально для мене готує такий підбір гидоти, щоб у мене складалося відчуття безвиході? Здача інтересів України на кожному кроці, деградація влади, ідіотські шкідливі рішення і старі кремлівські консерви, які ніяк не підуть на пенсію. Невже немає нічого хорошого? Є!!! ТНМК записав чудовий кліп, у який вклав усю українську історію. Цей кліп варто поширювати. Він крутий і дає надію на майбутнє, бо раніше на такі речі України не вистачало.
Якщо якась подія обійдена увагою – напишіть про це у коментарях. Дякую наперед. Цей огляд субєктивний і розрахований на однодумців. Під вечір або вранці у неділю зявиться ще один огляд, обєктивніший і стриманіший, але теж чесний. Його робить український журналіст, що працює в українському медіа. У мене пише під псевдонімом, щоб не мати проблем на роботі, де керують совкові цензори.
Поепердній огляд подій – тут
