Професійне вигорання – дуже небезпечна річ для людини, яка працює за столом та ще й удома. З одного боку чимало людей про це мріє, з іншого  – такий спосіб заробітку теж має свої недоліки, як і будь-який інший. Це я можу сказати на підставі власного 5-річного досвіду роботи за столом. Ти прокидаєшся, робиш собі каву, сідаєш за стіл і мусиш там працювати. Робити роботу за яку тобі платять. Коли ти десь в офісі – мусиш досидіти до 18 навіть якщо нічого не робитимеш. А оскільки просто так сидіти ти не бачитимеш сенсу, то щось-таки зробиш по дорозі. Працюючи вдома, маєш можливість перебратися з-за столу на диван, потім прилягти, увімкнути собі кіно і відкласти усі справи на завтра. А завтра справ додасться і ти уже шокований кількістю роботи, взагалі не встаєш з ліжка. Це приблизний сценарій. Я з цим борюся постійно, щоб не закиснути, щоб не набридло читати погані новини, щоб мати сили працювати і вирішувати проблеми, за що мені люди, власне, платять.  Але боротьба за те, щоб сідати за стіл не було гидко, трнває постійно. І один зі способів такої боротьби  – це подорожі. На кожен довгий вікенд ми стараємося кудись виїхати, щоб не ночувати вдома, щоб щось побачити, щоб щось інше з’їсти ніж те, що вдома. Я все одно беру з собою ноутбук і документи нерозібрані та працюю, але праця у іншому місці ніж вдома за столом дає можливість оцінити, наскільки зручне у тебе твоє робоче місце вдома, наскільки смачніша твоя кава, наскільки зручніше не вдягатися до сніданку, а просто накинути халат. Тому робота десь на виїзді – це теж частина боротьби з прокрастинацією і з професійним вигоранням.  Ну, вистачить теорії, далі про те, як у нас вийшло цього разу. Рік тому ми купили на додаток до нашої Тойоти, ще Мазду 3. Стару, 2004 року випуску. Купили завдяки Олександру Азарову, який підбором уживаних авто займається професійно. Він знайшов авто, перевірив його і привів нас на оглядини. Покупка виявилася вдалою. Нині ми їздимо у якісь поїздки далекі тільки цим автом, бо воно на польських номерах і його не так страшно залишити на якійсь публічній парковці. За Тойоту я весь час переживаю: що їй проколять колеса, що помалюють, подряпають спеціально чи ще щось зроблять просто тому, що вона на укр номерах. Частково такий страх спричинений тим, що у 2019 році мені прокололи усі покришки (щойно поміняні зимові) Авто було правильно запарковане на місці, де я до того паркував років зо два без проблем. Звичайно ж, того, хто це зробив, не знайшли. Певно і не шукали, хоча я заявив у поліцію. Певно, ця людина десь живе поряд і або проколює колеса іншим, або шукає інші авто на укр номерах десь в околиці. Або ще щось. Одним словом, страх залишився з тих часів. А ще я постійно бачу як поводять себе водії авто з укр номерами на польських дорогах і розумію, що на мене може трапити гнів поляка, котрого підрізав якийсь українець чи якось по-іншому завдав шкоди репутації українців у Польщі своєю поведінкою. Отож, надаю перевагу Мазді на польських номерах старшій за Тойоту на 10 років. Тим більше, що вона дуже слухняна, надійна і симпатична.  Дружина вважає, що тривала їзда в авто шкодить  здоров’ю (я люблю у день зробити 600-1000 км, вона каже, що більше 300 їхати в день не варто), я з цим погодився, отож у перший день нашої виправи у польські гори ми доїхали тільки до Кєльц. 31 10.2023 року десь о 20 годині виїхали з Варшави і за дві з половиною години були у Кєльцах у готелі у центрі міста за 206 злотих. Готель Dal… Такий собі. Але на одну ночівлю транзитну – ок. У цьому готелі цієї ночі ми були одними з двох гостей. Вирішили, що снідати підемо у місто, тому сніданку за 45 злотих на особу не замовляли. І це була помилка. Вранці, попри те, що готель був у самому центрі, ми не знайшли жодної відкритої кафешки у старому місті. Та й людей було важко знайти. Порожні вулиці.  Враження, що виїхали всі.

Походивши годинку у пошуках сніданку, пішли  замовляти сніданок у готель, бо була 9,  а сніданки там до 10. Нам повідомили, що людина, яка готує сніданки, зробила сніданок для одного гостя, що замовив і пішла собі.  Ми погодились піти у жабку за хот-догом. А “Жабка” теж виявилась зачиненою.  Тоді ми сіли у авто і з’їздили за пару кілометрів до найближчого макдональдса і там уже зїли нарешті та випили по-ранковому. Повернулися в готель, зібрали речі і поїхали далі. Наступним пунктом визначили Бєльсько-Бялу, де ніколи не були. Хоча були уже і у Чешині і у Клодзьку, і у Глівіцах, і у Катовіцах. А це місто донині якось обминали. То поїхали. По дорозі бачу – замок у Хенчінах. Заїхали. Походили, подивилися на красу, нафоткались. Не шкодую, що там зупинилися, навіть попри те, що замок був того дня зачинений для відвідувачів, бо, нагадаю, це 1 листопада. Загальний вихідний з приводу релігійного свята. Біля кожного цвинтаря цього дня – корки. А у містах – пустка, як у  Кєльцах. На фото нижче – пару фоток з замку у Chęcinach

Наступною нашою зупинкою став Krajobrazowy park Orlich Gniazd і замок в Ogrodziencu. Тут уже було відчинено і ми купили квитки по 25 злотих та зайшли. Ні хвилини не шкодували. Варто того, щоб там походити, помилкуватися краєвидами, порадіти за поляків як вони зберегли архітектурну пам’ятку і як вона заробляє гроші для наступних поколінь.

У замку в Огродзєнцу ми провели щось з години півтори і поїхали шукати нічліг у Бельсько-Бялу. Єдиний готель який пасував (тобто, розташований у старому місті, при цьому більш-менш комфортний і за прийнятною ціною )  був готель, назву якого зараз уже не пригадаю, але це було старе двоповерхове приміщення, перший поверх якого від тротуару відділяло більше трьох метрів. Новенькі меблі, номер сам мініатюрний, але на одну ніч – те що треба. Особливістю було вікно у туалеті.  Проблемою було те, що цей готель не мав паркінгу при будинку, адже готель розташований на старувці, куди заїзд взагалі заборонений, але поряд був міський паркінг і я запаркував там.  Ну і знову постало питання: що і де з’їсти? Поряд було сотня кафе відкритих, але цього разу моя кохана дружина захотіла випити вина, сидячи у кріслі при вікні, бо дуже їй сподобалось те крісло. То пішов шукати вина. На щастя, “Жабки” усі були відкриті, попри те, що це був святковий день. Окрім продуктів, мені ще треба було купити фастум-гель до ліктя, бо щось розболівся, а куплений у Варшаві я забув. З важливих речей, які я ще забув у Варшаві – паспорт. Тобто, наше бажання продовжити подорож у Чехію чи Словаччину, одразу стало нездійсненним через мою забудькуватість. Але, може і добре цього разу.  Так от, задавши у гугл картах чергову аптеку, я пішов пішки за фастум-гелем. Аптека виявилася на вокзалі, за півтора кілометри від готелю. Нормальна відстань для вечірньої прогулянки. Але в аптеці мене чекала несподіванка: фастум-гель, виявляється, за рецептом. Попросив ідентичний препарат але без рецепту. Дали Вольтарен. Допоміг, між іншим. Чому фастум гель за рецептом? Як розпвіла аптекарка, це тому, що коли він був без рецепту, дуже багато людей, що його купили, мали потім алергію. Через те почали відпускати за рецептом те, що, як мені здавалося, так бурхливо рекламувалося, що важко було повірити, що на це є рецепт. Далі, попивши вина у готелі, ми рушили на вечірню прогулянку. Місто Бельсько-Бяла невелике і дуже рельєфне та цікаве.

Вулиця у вигляді сходів, підземний перехід, який не закінчується одразу на тротуарі через дорогу, а веде далі, вузенькі вулички. Десь у чомусь нагадав мені Париж.

Щоб відчуття було, що ти у Парижі, треба було б додати сміття і людей, як би це м’якше, толерантніше їх описати, з материка, де інші погляди на культуру поведінки у суспільстві. Красиве містечко. Особливо воно нам сподобалося удень.

З погодою пощастило: сонце, не надто холодно. Ми гуляли вуличками цього сілезького міста, поснідали. Я вирішив знайти салон краси, який тримає українка, що є у мене у френдах на фейсбуку.

Виявилось, що її салон розташований поряд з трьома іншими і тільки у цьому салоні цього моменту, коли я там проходив, сиділа клієнтка. Певно салон непоганий. Шкода, що не зустрівся з власницею, але не біда. Мені вдалося випросити у дружини право виїхати з Бельсько – Бялої. Я навіть записав відео. Справа в тому, що у нас у таких подорожах завжди боротьба за те, хто буде за кермом. Я люблю їздити, але віддаю кермо дружині, бо на пасажирському сидінні вона продовжує керувати автомобілем і це можна вирішити тільки якщо самому пересісти на місце пасажира.  Якщо у когось інакше – напишіть у коментарях. Але інколи я все ж наполягаю на тому, щоб виїхати з міста чи заїхати у нього, бо це дуже цікаво і красиво. І хочеться у цей момент сидіти за кермом, попри усі ризики отримати поради від невгамовної (коханої) пасажирки. Перегляд перших кадрів відео дасть уявлення про що я пишу.

Дружина натомість насолодилася їздою по серпантинах Сілезії, коли ми їхали далі.

Ну а я насолоджувався у цей момент краєвидами і спокоєм. Ось тут відео з нашої виправи до Італії у 2017 році, здається.  Було непросто, але ми впоралися.

А тут відео 10 річної давнини приблизно на ту ж тему: я за кермом, але на пасажирському сидінні – пасажирка, котрій дуже важливо допомагати водієві.

До речі, у 2019 році ми у цих шльонських горах уже їздили, але взимку. Теж цікаво подивитися.

Виїхавши з Бельсько-Бялої ми рушили у місце, де збігаються кордони Чехії, Словаччини і Польщі.

Я фоткаюсь у Польщі. Вдалині за мною – Словаччина, по правий бік – Чехія. Десь у 2019 році ми були на подібному трикордонні з Росією і Литвою. Ось звідти фото

Ще одне трикордоння, де ми побували – це місце де збігаються кордони Німеччини, Чехії і Польщі. Звідти є відео. Тоді нас не пустили у Чехію, бо були ковідні обмеження, але у цьому місці ми чеських кордон перейшли

З труйстику кордонів пішли шукати нічліг. Вимоги були: вид на гори, ціна підйомна і при можливості, джакузі і сауна. І ми таке знайшли. Може не сезон, може просто так збіглося, але усе вищеперелічене та ще й сніданок у ціні ми знайшли за 260 злотих за номер. Спеціально б такий номер ми не винайняли, але при оказії погодились спати у індійських червоних тонах під балдахіном з тьмяним світлом у номері з назвою Екзотичний. Ось фото

Наступного ранку сніданок, годинна прогулянка під мжичкою по горах  –

і додому. Загалом, ми планували, що більше 300 кілометрів удень їхати не будемо, але бажання швидше опинитися у своєму ліжку за своїм столом взяло гору. Ми поділили подорож на двох і десь о 17 уже були у Варшаві. Маємо два дні щоб відпочити від відпочинку і з натхненням взятися до роботи.