Текст підготували Софія Задорожна та Надія Поліщук

Віза дає можливість. Комусь можливість на роботу, комусь – на навчання, а комусь можливість побачити світ. Але чому це слово асоціюється з вічними чергами у візових центрах і нелегальними посередниками?  Хто винен і де вершина айсберга? Розмова про це – з колишнім Надзвичайним і Повноважним Послом Польщі в Україні Генріком Літвіном

–Давайте почнемо саме з візових центрів. От сьогодні я спілкувався з тими людьми черговий раз. Був в Києві на восьмому поверсі в торговому центрі,і в мене склалося враження: по-перше що люди які там працюють не розуміють в якій вони країні знаходяться. Скрізь в них автоматом російська мова. А по-друге враження таке що кастинг на відбір цих людей провели у в’язниці серед засуджених. Саме так вони спілкуються з людьми,як зі своїми підлеглими,з якимось рабами,над якими вони мають необмежану владу. Чи чули, чи бачили , чи знаєте про це? Що ви про це думаєте?

Польський посол Генрік Літвін: Ми дуже добре знаємо про різні оцінки праці візових центрів. Тільки треба пам’ятати ,що їх дуже багато в Україні, і не всі оцінки співпадають і не всі такі як цей,що почули від вас. Але що ми можемо тут зробити-це окрема справа. Візові центри обслуговує компанія , котра була вибрана на підставі тендеру. Ми підписуємо договір,з нею на відповідний,передбачуваний проміжок часу. І в тому часі компанія виконує цю послугу,відкриваючи візові центри,більшість у великих містах України ,і передаючи документи до консульства,з якого потім отримують документи з візами,і відають своїм клієнтам. Ми маємо вплив на загальну систему але не маємо впливу на персональну політику кожного візового центру. Треба обговорювати різні проблеми з компанією, і ми це робимо. Всі оцінки особливо негативні,які до нас приходять,безпосередньо від людей,від громадян які не зуміли залагодили свої справи,і також від засобів масової інформації. Буває що вони призводять до занепокоєння ми передаємо їх до наших партнерів,і вимагаємо,що б відповідно реагували. Важко сказати чи є ця реакція результативна. Але перш за все проблемою,яка веде до всіх інших клопотів є величезна кількість зацікавлених в отриманні візи. Ця кількість створює умови до появлення різних патологій. Найбільш неприємною для всіх є нелегальне посередництво. Ми вели outsorthing тобто угоду з зовнішньою компанією,яка обслуговує візові центри власне що б боротись з нелегальними посередниками. Але  нелегальні посередники не хочуть втрачати цього ринку. В п’ятнадцятому році видали майже мільйон віз. Це є потенціал,який дає величезні можливості всім нелегальним посередникам. Зараз боротьба рухається в напрямку цифрового простору. Тобто цифрової реєстрації, або телефонної реєстрації. Проблематика справи з посередниками полягала в тому,що вони вміють контролювати систему реєстрації завдяки вмілим хакерам. І люди змушені платити нелегальним посередникам за можливість реєстрації в легальній системі. Це звісно  поразка з нашої сторони але будемо з тим боротися. Це частина нашої роботи. Є ще друга частина,а це боротьба з нелегальними посередниками,але це вже sorry не наша справа.

–Знаєте чому ваша справа? Тому що весь оцей негатив через те що люди в Харкові платять чотири тисячі гривень. Безпосередньо можу зараз набрати людину,яка заплатила чотири тисячі гривень. Вона на окупованих територіях видається картою,їде на роботу в Польщу, до офіційного роботодавця її там чекають. Тут чотири тисячі гривень, у Луцьку людина платить сто доларів,у Львові платить сто-двісті доларів у Чернівцях теж приблизно та сама сума.

-Я все це розумію але я не згідний з вами. Це дві різні справи. Одна справа-це те,що треба реагувати на явище,що посередники зуміли контролювати систему контакту поміж консульствами а візовими центрами. І ми-це робимо. Будемо впроваджувати нову систему,яка елімінує таку можливість.

Але це одна сторона справи. Є і друга наявне існування нелегального посередництва,яке має дуже багато різних ново-практичних чи матеріальних знаків. І пробачте але боротьба з нелегальним посередництвом яке реалізується громадянами України,на території України це не є справа консульства або посольства тільки відповідних українських служб. І на цю активність ми цілий час чекаємо.

-Пане Літвіне ви ,впевнені на сто відсотків,що немає корупційного зв’язку,між фірмами посередників а працівниками консульства?

-А чому я маю бути оратором такого? Нелегальні посередники це громадяни України,реалізують свою чорну роботу на території України,компанія з якою ми підписали угоду є зареєстрована в Україні. Незалежно від того який там капітал, переважає це українська компанія. Це чисто українська справа. Для нас очевидно, що тут працюють також громадяни України і все що відноситься до принципу безпеки, принцип легальності мусить бути реалізований. Але це справа українських відповідних служб.

-А ви звертали увагу українських служб, на те що є така проблема ?..

-Багаторазово на центральному рівні і на локальному рівні.

–До кого мені звернутися з питанням: а що ви зробили?

-Це не має значення. Я не очікую від конкретних осіб  конкретних кроків. Але так чи інакше на місцевому рівні через консульства, на центральному рівні через центральні органи влади ми про це говорили. Зрештою це не є таємницею для відповідних органів влади. Вони читають газети, слідкують за тим що з’являться в інтернеті. І багаторазово ми бачили якесь зацікавлення справами. Тільки воно йшло не зовсім в цьому напрямку. Тобто не в напрямку нелегальних посередників а в можливості впливу на ці справи зі сторони самих консулів і консульств. Я можу сказати тільки те,що не було іншого виходу як outsorthing. З шаленим ростом кількості віз які ми видавали в рік В десятому році це було чотириста тисяч,в шістнадцятому майже мільйон. Такий величезний ріст не давав нам шансу на інший вибір. Треба було вести outsorthing,і це теж спроба ізолювати консульство від всіх можливостей входження в різні корупційні системи.

Давайте торкнемося теми черги на кордоні. І українські і польські урядовці  публічно заявляють про те, що проблема полягає у малій кількості КПП на кордоні і у розбудові доріг до віддалених КПП. Тобто, є нерозуміння, що насправді потрібно просто навести порядок на існуючих?

Ціла акція йде в цьому напрямку, щоб побудувати дороги там, де вони потрібні, і, щоб зміцнити інфраструктуру на тих переходах, які існують. Ми не готові відкривати нові, тому що власне вважаємо, що треба зміцнити те, що маємо, і там повинно все краще працювати. Інфрастуктура на кордоні – що це означає? Це означає – під”їзні дороги звісно, але це означає також всю комп”ютерну систему і технічне обладнання, яке дозволяє все робити результативніще і швидше. Тобто, 100 мільйонів кредиту має йти на інфрастукрутру прикордонну в широкому розумінні: на самий кордон і доїзд до нього. Так, щоб перетинати кордон було набагато комфортніше, ніж сьогодні. Це безперечно дуже важлива справа. Але, це не тільки спраа інфрастукрутри,звісно, це також справа роботи відповідних служб. Хоча, не треба також забувати, що це також справа великої кількості людей, яка перетинає кордон. Не є великою таємницею, що значна частина цих людей…

– Везуть цигарки?

– На жаль, так.

– Тобто вирішення проблеми черги – підвищення вартості цигарок в Україні?

– Можливо це було б дійсно вирішення проблеми, але це певно не наша справа підказувати такі власне рішення. Але треба також розуміти, що робота на кордоні не може полягати в тому, щоб перепускати всіх без жодного контролю. Адже вони також відповдають за реалізацію своїх завдань. Треба знайти якесь компромісне рішення.

– От, наприклад, дивіться, скоріш за все я чи ви – нас можна не контролювати: я наприклад цигарок не вожу, алкоголя теж. Вас, зрозуміло, що не контролюють. І таких як я  – маса людей .

– І таких, яких практично не контролюють  –  маса людей.

– Тобто йдеться про те, що кордон створений таким чином, що прикордонники вважають, що вони там повинні з шацунком до людей ставитись: вибачте, ми тут змушені контролювати. А вони ставляються до цього як до місця заробітку грошей.

– Ні, я розумію, в чому справа, але тут є робота для наших колег з українських представництв в Польщі. Треба, по-перше, громадянам України, які вважають, що до них відносились неправильно чи екстремально неправильно, обов”язково звертатись до своїх консульств, до свого посольства  і просити про відоповідні інтервенції. Ці інтервенції будуть відбуватись і якимось чином треба відповісти на таку інтревенцію. Тобто треба розмовляти на місці й уточнювати у відповідних осіб як виглядала ситуація. Навіть якщо немає відразу якихось дуже гострих реакцій, то саме те, що є скарги –  має вплив на ситуацію. Це треба робити, проте…

– Ніхто не скаржиться, а проблема є і проблему якось треба вирішити. Як Ви вважаєте, її можливо вирішити?

– Є скарги, є, тому що частина з них потрапляє до мене. Я тоді звісно передаю, нічого не можу зробити:  в справі українського громадянина з польськими органами може виступати тільки українське посольство, не ми. Але ми, щонайменш, можемо відповідно підказати громадянину України що робити. І я вже неодноразово переконувався, що, якщо вже хтось звернувся до мене, то потім питання буде вирішуватись у вірному напрямку. Так що є такі особи,  і треба це робити: адже нема іншого виходу. Бо, якщо хтось перетинає кордон і оцінює, що ставлення до нього було неправильним чи сильно неправильним, але нічого не зробить – то це залишається тільки його враженням. І іншого результату немає. Тільки коли ця особа підтвердить це  конкретними діями, то це може мати вплив. Але нема іншого виходу. Якщо хочемо змінювати роботу державних чи урядових органів, то мусимо бути активними.

і перша частина розмови з Надзвичайним і повноважним Послом Польщі в Україні Генріком Літвіном

Друга частина розмови