Стихійна торгівля – біда Києва. Чому? У першу чергу тому, що товар стихійних торговців користується попитом. А чому він користується попитом? Тому що у більшості випадків стихійні торговці – це сільські жителі, які привозять власноручно вирощений товар, у них немає грошей на дорогі хімікати, тому курка у них їсть те, що їли кури і 100 років тому, а не хімію. Картопля на городі росте точно так, як росла сто років тому і якщо добрива вживаються, то так, щоб самим не потруїтися. Бо те, що ці люди продають – те вони і самі їдять. І мед у стихійних торговців справжній. Мало у кого підніметься рука власноручно викачаний мед чимось розводити.  Усі ці люди могли б продати свій товар на базарах. Але там для них місця немає. На базарах у Києві взагалі немає місця для людей, які приїздять зі своїм товаром.  Як так вийшло? Як це виправити? Думаю, виходи є. Немає просто чесних людей серед тих, хто мав би все поставити на своє місце парою правильних розпоряджень і рішень.  А ринок регулює усю ці історію. І народ, розуміючи, що на базарах стоять бариги-перекупники (є професійні мегамаркети-посередники. Навіщо бариги на базарах????) купують у стихійних торговців. Є попит  – є пропозиція.  В результаті базари напівпорожні – їх ігнорують, бо там бариги.  Водночас, голова Дарницької РДА Геннадій Сінцов, зазначив, що біля кожної станції метро, де є офіційні ринки, з директорами цих ринків домовлено про так звані соціальні місця для торговців, що приїздять зі своїм товаром.  Тому по-перше, є місце для торгівлі на офіційних базарах. По-друге НЕ ТРЕБА КУПУВАТИ НА ТРОТУАРІ!!!  Через те, що у стихійних торговців йде жвава торгівля – уже і базарні бариги виставляють свої філії серед стихійних торговців, додаючи до уже створеної клоаки, свою, барижну частку. Навіть великі солідні фірми не цураються торгувати з лотків поряд зі стихійними торговцями, не соромляться відкривати магазини у кіосках поряд з метро! Яскравий приклад – шоколадний бізнес одного вінницького бариги. Поряд з усіма станціями метро по вулиці Бажана після обрання цього бариги на високу державну посаду, з’явилися кіоски його шоколадного генделя.  Було б бажання будувати державу – на місці цих магазинів з’явилася б, наприклад, крита охоронювана велопарковка для доїзду громадян до метро.  А коли у пріоритеті  шоколад – знесли одні кіоски і поставили інші, правильні. То коли навіть така людина на такій посаді може таке творити – чому це не можна робити простим смертним?  – так собі думають сотні людей, які вирішили, що у торгівлі з них буде більший толк ніж, скажімо, у філології, юриспруденції чи медицині, згідно з купленими в українських ВНЗ  дипломами. І нема на те ради…

Водночас, не можу змиритися з тим, що місто, зокрема, район, де я живу, перетворюється у клоаку і суцільний базар (бо територію за стихійними торговцями ніхто ж не прибирає). І розумію, що таких як я у цьому районі вистачає.  Чиновники у цій сфері – не помічники.  Вони сприймають своє місце роботи, як бізнес. Торгують дозволами на те, що мали б забороняти… Звідси і результати у вигляді кіосків на газонах і наливайок  у переходах. Тому вихід ми мусимо знайти самі. І такий вихід є! Нам продукція людей, які самі її виростили потрібна? Потрібна. Ми її купуємо у переході чи на тротуарі? Купуємо. А правда ж, буде краще, як людині не треба буде сидіти на тротуарі і торгувати своїм товаром, м’ясом, наприклад, чи сметаною, чи молоком? Тоді буде економія на хабарі поліцаям, які вигнали з переходу, але біля переходу за невелику плату, торгувати дозволили…   А як зробити, щоб людині не треба було продавати своє вирощене на тротуарі? Ми можемо допомогти цим людям інформаційно.  Я розповім про свій досвід і цей досвід міг би повторити кожен читач цього тексту, мого сайту, користувач фейсбука.  Кожен з нас може взяти контакти у торговця медом, яйцями, картоплею чи зеленню, що змушений торгувати на тротуарі  і помістити їх у себе на сторінці у Фейсбуку та інших соціальних мережах. Фотографія товару буде не зайва. А якщо ви ще й щось у цієї людини купили і воно вам сподобалося – напишіть про це відгук.  Люди, які вам вірять, скористаються вашою інформацією і замовлять  у діда чи бабці його картоплю, мед, яйця чи зелень ще до того, як він приїде і стане у переході чи на тротуарі. Тож йому тільки треба буде, приїхавши у Київ, віддати вам те, що ви йому замовили і взяти у вас за це гроші. А це можна робити і не на тротуарі.  Таким чином, у нас зі стихійними торговцями буде соціальна угода: ми купуємо у них їхню якісну продукцію, вони в обмін за це не торгують на тротуарі. Виглядає фантастично, але, погодьтесь, якщо 300 тисяч жителів Дарницького району разом розмістять в інтернеті інформацію про пару сотень стихійних торговців, що змушені через базарних бариг, торгувати на тротуарі – стихійна торгівля може зникнути. Давайте спробуємо. Я, принаймні, уже завтра візьму контакти на базарі біля універсаму «Позняки» у першої партії стихійних торговців, сфотографую їх товар і розміщу безкоштовно у рубриці «Інтернет-магазин», а потім поширю через фейсбук, твітер та інстаграм. І ви так зробіть, якщо звичайно, ви теж мрієте, щоб Київ колись все таки став європейською  столицею, а не перетворився весь на бомжацький гадючник, який нині уже існує навколо станцій метро по проспекту Бажана.

У опонентів цієї  є аргумент, що людина не буде шукати в інтернеті квашену капусту чи огірки. Це правда, але якщо ви порадите номер телефону бабці, яку ви бачили з квашеною капустою у переході – людина скористається цим номером і зателефонує коли їй  захочеться капусти. Ну, і наступного дня вона може ту капусту забрати. Другий крок у боротьбі зі стихійною торгівлею – усім людям, які хочуть стати у переході деякий час волонтери департаменту благоустрою, наприклад, одразу будуть пропонувати безкоштовне місце на найближчому ринку. Для цього спеціально треба буде зарезервувати 300 місць на офіційних ринках для таких людей.  Це рух назустріч одне одному. І з розумінням цю ідею сприймуть тільки ті, хто уявляє собі, що таке місто. Саме на них орієнтується ця ідея. Решту потрібно буде просто розігнати зі сльозогінним газом з переходу. Бо точно так, як не поясниш “русскому міру”, що після туалету прийнято мити руки, бо так безпечно, неможливо пояснити стихійним торговцям навіть у разі створення подібних умов, що, торгуючи у переході, вони знищують навіть надію на цивілізоване європейське майбутнє.