Днями я вчергове перетинатиму українсько-польський а потім польсько-український кордон. Не пишу коли і де, щоб не було потьомкінських сіл на кордоні. Традиційно у разі, якщо помічу знову жлобство прикордонників і митників – буду фіксувати його на відео та аудіо, писати скарги і робити так, щоб про це жлобство дізналося якомога більше людей та щоб воно припинилося хоча б на деякий час, поки їх не налякають черговим журналістським чи депутатським рейдом інші медіа. Причому, я витрачаю свій час на писання скарг як з українського так і з польського боку. Напишу запити у прикордонні і митні служби України і Польщі з проханням дати коментарі за результатами рейду. Усе це я робитиму тому, що пишу про підлу діяльність прикордонників і митників з українського боку і про підлу байдужість польських прикордонників та митників а також байдужість їхніх політичних начальників до проблеми. Підтримує цю байдужість знаєте що? Така ж байдужість українців, яких принижують на кордоні. Скарги пишуть одиниці. А немає скарги – немає проблеми. Отож, я попрацюю за усіх, хто перетинає кордон і не має часу ввічливо і документально поставити на місце прикордонних мародерів. А ви можете взяти у цьому участь, переказавши мені гроші на бензин та інші витрати пов’язані з черговим рейдом на кордон. Номер рахунків і польського і українського – під назвою згори.
Причому, для заробляння грошей використовуються усі можливості, не лише черга. Перевізник з Дніпропетровська, імені якого не можу назвати, щоб не нашкодити йому, розповів про одну зі схем. Умовно її можна назвати: «Ой, загубився техпаспорт, а потім хороший митник або прикордонник його знайшов і повернув. Послухайте розповідь.
Про польських прикордонників розповів підприємець з Любліна Дмитро Петушинський. За його словами, окрім того, що у поляків, як і в українців, на військову службу, зокрема і на охорону кордону йде специфічний контингент, ще й існує негласне розпорядження пропускати не більше 200 автомобілів на годину
Серед іншого, Дмитро Петушинський закликає послів обох держав і консулів, і міністрів закордонних справ спробувати постояти у черзі на кордоні з дітьми у машині на спеці або морозі. Поки що на прохання прокоментувати ситуацію на кордоні відгукнувся тільки український посол у Польщі Андрій Дещиця
Є також коментар українського прикордонного начальника зі Львова, але з нього зрозуміло, що проблема не вирішиться ніколи
Ну і найгірше – є попит на корупцію на кордоні. Дрібні і великі контрабандисти живуть поряд з дрібними і великими прикордонниками, ходять до однієї церкви, сповідаються, моляться, святять їжу, вірять у бога… і не вважають контрабанду ні гріхом, ні злочином. Ці жінки могли б працювати за фахом, а якщо фаху не мають – піти вчитися. Але навіщо? Коли цигарки за 5 кілометрів від дому дорожчі на порядок? Навіщо вчитися, якщо можна у день заробити гривень 200-300? А якщо провезти у трусах додаткові пачки – то усі 500!
Торгівля підакцизними товарами на польській території відбувається просто під табличкою про заборону торгівлі підакцизними товарами. І люди не розуміють, що таким чином вони КРАДУТЬ гроші у польських бюджетників.
Усі ці люди і створюють довжелезні черги і на піших і на автомобільних переходах. Польські прикордонники і митники ставляться до усіх цих людей, як до контрабандистів. Тому навіть тих, хто нічого не везе, навіть людей, які проїхали з Києва 600 кілометрів поляки сприймають як прикордонну банду цигарково-алкогольних човників. Польську сторону не цікавить питання швидкості проїзду на кордоні, бо люди на місцях не зацікавлені у пропуску більшої кількості людей, ніж нині пропускають. Тому, навіть за умови, що технічні можливості дозволятимуть – нічого не зміниться. Бо черга, контрабандні цигарки, горілка і всі інші прикордонні підлості – це спосіб життя прикордонного люду. Може, раз вони такі богомільні, їм священник у церкві розкаже про божі заповіді ще раз? Я з задоволенням доповню текст думками і коментарями тих, хто живе на кордоні і бачить ситуацію інакше. Тільки будь ласка без стогону типу “Нема роботи”, “А як вижити?” Вижити можна і не займаючись підлим бізнесом з пропуску людей за гроші та провезення цигарок і горілки у трусах, який підриває усі надії цивілізованої частини українців на відкритий кордон з ЄС
