Соціологія – загадкова і прекрасна сфера діяльності.  Соціологи знають, що у головах більшості і хто прийде до влади. Вони заглядають у мозок електорату і з’ясовують, чого ж він хоче та за що голосуватиме? І вже потім, виходячи з цих даних люди, які хочуть потрапити на виборну посаду, формують тези своїх передвиборчих програм. Ми потім дивимося на виступи політиків і думаємо: «Що воно верзе?» А, виявляється, саме це хочуть чути потенційні виборці саме від цієї людини. Соціологам не позаздриш, адже вони першими дізнаються який смітник у головах виборців і яку гидоту ці виборці оберуть! Так це працює, на жаль.  Проблема у тому, що питання «Що воно верзе?» ставлять люди, кількість яких не перевищує статистичної похибки вибірки. Ці люди рухають вперед економіку, виборюють незалежність держави, сидять у концтаборах російського окупанта, але у них немає шансів бути почутими. Соціологія  вивчає думку більшості. А  саме більшість проголосує. І раз більшість хоче, щоб політик пообіцяв щось дешевше або безкоштовне, навіть якщо це неможливо виконати – політик саме це говоритиме, бо за це проголосують.  Крім того, у мене, як представника статистичної похибки завжди було відчуття, що мене обминають соціологи. Я за 20 років активної роботи у медіа і незмінності телефону, жодного разу не був опитаний жодною серйозною компанією з вивчення громадської думки. І жоден мій знайомий, наявність мозку у якого не викликає сумнівів, теж не був опитаний. Я собі часами думав, може ці опитування  спеціально оминають людей з мозком і через це такі результати? Але ж, зрозуміло, що це не так. Автомат є автомат. Набирає все підряд за заданим алгоритмом. А алгоритм написаний провідними світовими фахівцями, усталений роками і найголовніше – солідні соціологічні компанії ось уже тривалий час в Україні завжди дають правильні результати екзит-полів, що означає, що соціологам, як це не прикро, треба вірити. Треба вірити, що країна переповнена дегенератами або ж свідомими українофобами, які хотіли б, щоб така країна зникла з карти знову.  Паралельно з цими сумними думками, я мріяв про момент, коли мені зателефонує якийсь опитувач і я йому озвучу свої політичні уподобання і вони відрізнятимуться від уподобань більшості і хоча б таким чином я внесу свій посильний вклад у те, щоб про Україну не думали, ніби тут усі чи більшість  – дебіли. Але, за 20 років не судилося. Я втомився чекати, поки у співгромадян зявиться мозок і  евакуювався з України у Польшу і тепер, сидячи у Варшаві біля балкона з квітами та роблячи свою роботу, я спостерігаю за політичними новинами  з України як на цікавинки з життя зоопарку.   Вони мене не хвилюють. Я уже змирився, що Україна  – в окупації. І що колись прийде час її визволяти і тоді, можливо, і я знадоблюсь, як людина, яка може складати букви речення та вимовляти їх ротом, як людина, яка може організувати процес виготовлення новин…  Поки що цим займаються колаборанти або голови, що говорять.  Так от, саме у Польщі я дочекався, що мені нарешті зателефонували з jfk з метою дізнатися мої політичні погляди і поцікавитись, за які ж обіцянки я проголосую.  Далі наведу діалог з опитувачем. Зверну увагу, що jfk не заморочувалась тренінгом  опитувачів і тому  перші ж слова   тітки яка до мене зателефонувала мотивували мене негайно послати її і покласти слухавку. Це при тому, що я людина ввічлива і терпляча. У даному випадку я все ж пережив перші речення спічу нещасної пані, яка десь мала б мести чи мити підлогу, а її раптом посадили спілкуватися з людьми…

• Чи зможете ви мені приділити дві хвилини і відповісти на питання які стосуються виборів, що відбудуться в Україні 21 липня?
• Так, прошу.
• Добре, як до вас звертатися?
• А кому ви дзвоните?
• Це автомат набирає.
• Тоді звертайтеся Павсикакій.
• Хі-хі-хі…
• І що я смішного сказав?
• Нічого, вибачте. Скільки Вам повних років?
• 47
• Чи плануєте ви прийняти участь у виборах 21 липня?
• Можу я перед тим, як відповісти на це питання, поставити запитання Вам?
• Так
• Чи вчилися Ви у школі?
• Так
• І у Вас у атестаті є оцінка з української мови?
• Це не стосується нашого опитування
• Чому ж, дуже навіть стосується. Якщо Ви вчилися у школі і робите помилку, яку не роблять уже у 5 класі, можу припустити, що Ваш атестат – фальшивий.  А це у свою чергу змушує всерйоз сумніватися чи здатні Ви адекватно записати мої відповіді.
• Ви відмовляєтесь відповідати?
• Я хочу Вам відповісти, але буду Вам вдячний за адекватне запитання. Ви запитали чи планую я прийняти участь у виборах. Це не зовсім адекватно. Приймають ліки. Участь у виборах беруть. Тобто, якщо Ви запитаєте у мене чи планую я ВЗЯТИ участь у виборах – я Вам відповім.
• Але я мушу ставити запитання так, як у мене написано. А у мене написано саме «прийняти».
• Тобто, Ви відмовляєтесь виправити цю помилку і поставити запитання грамотно, щоб я міг Вам відповісти?
• Всього вам доброго.

Кинула слухавку.
Нарешті я все зрозумів. Люди, яких обурить «прийняти участь» будуть позначені як «відмовились відповідати».  Разом з тими, хто просто пошле, або з бодуна не почує про що йдеться…  А може це «прийняти» не просто так у опитуванні, щоб виявити кількість людей, які вчилися у школі? Загадка. Я все одно вірю соціологам, бо за 20 років звик їм вірити. Вони жодного разу не помилилися. Весь час давали результати, які потім відображалися після підрахунку голосів. І тим сумніше від цього. Я сьогодні міг хоча б одним своїм голосом розбавити сумну картину майбутнього і зміг відповісти тільки на питання як до мене звертатися і скільки мені років… Тепер з цим житиму. 20 років чекав, щоб мені зателефонував соціолог, а зі мною говорила мабуть прибиральниця. Я, до речі, пропонував їй знайти роботу, яка їй пасуватиме, але вона моєї оферти не прийняла.