Автор: Павло Жебрівський
Тим часом, як українське суспільство разом із владною командою перебуває у стані невизначеності, у генштабі Росії все чітко розкладено по поличках. Вірніше сказати, по папочках. Три великі військові проєкти чекають на свій час, і ці три папочки – верхні у стопці державних паперів…
Перший проєкт Московії полягає у пробитті суходольного коридору до Криму. Якщо подивитися на карту України, то стає зрозумілим, що на черзі – Херсонська, Миколаївська та Одеська області. Це головне питання, яке стоїть перед російськими військовими.
Другий за розкладом – проєкт “Новоросія по Дніпру”. Такий маршрут окупації також є цікавим для нашого північного ворога.
Третій проєкт, що розглядається та готується генштабом Росії – окупація України по території до 39-го року. У планах – дійти до кордонів із територіями, які до 39-го року знаходились під Польщею та Угорщиною, після чого за співпраці цих країн розділити Україну так, щоб зникло саме згадування про неї як самостійну державу.
Жоден із перелічених проєктів у Росії не знято з порядку денного. Але зараз Путін реалізовує «еволюційний проєкт»– я б назвав його саме так. Це спроба через Зеленського та його команду, які сформувалися як “нью-совки”, практично без воєнних дій залучити Україну до сфери впливу Росії. Тобто, фактично, повернути Україну під протекторат Росії. Перші намагання реалізувати “еволюційний” проєкт були ще за часи правління Януковича. Саме тоді, у період безвладдя, Росія анексувала (вкрала) Крим та окупувала частину Донеччини й Луганщини. Після появи якихось державних інституцій анексію України було зупинено. Зараз Путін хоче таки “провернути” задуману справу. І оця “повзуча” капітуляція, яка на сьогоднішній день відбувається в Україні є підтвердженням того, що частково йому вдається здійснити свій намір.
Апогеєм такої капітуляції може стати так зване “розведення військ”… Здавалося б, нічого страшного: ну, так, відвели частково війська, і тепер наші військові не гинутимуть. На перший погляд, усе добре, адже та частина українського суспільства, що прагне миру в країні за будь-яку ціну, неначе отримує бажане. Однак, якщо подивитися із державницьких та національних інтересів України, то розведення військ із нашого боку – ніщо інше, як відступ.
Справжнісінький відступ, який сіє зневіру в душах українських – підкреслюю, не “про-українських”, а саме українських, патріотичних людей, – які живуть на лінії розмежування. Для них цей крок назад означатиме, що в будь-який момент політики між собою до чогось “дотруться” і їх покинуть. Навіть сьогодні багато хто вже замислюється: “А чи варто мені висловлювати свою українську позицію, якщо завтра прийде сусід, який воює проти України, та відіб’є мені нирки чи спалить хату. Тобто, таке “розведення” є, з одного боку, втіленням бажання частини українського населення, а з іншого – деморалізуючим фактором для багатьох жителів Донеччини та Луганщини, особливо прифронтової зони.
Але навіть без розведення військ Путін може зловтішно потирати долоні: ми рухаємося за його планом. Ще один “промосковський” намір команди Зеленського – запуск російськомовного телеканалу – начебто для розуміння жителями Донецької та Луганської областей прагнень України. Я вам от що скажу: дурня це все. Зі свого трирічного досвіду керівництва Донецькою областю знаю напевно, що на Донеччині та Луганщині немає людей, які б не розуміли української. Вони просто відсутні. Інше питання – що не всі спілкуються нею в щоденному житті. Але розуміння є. І оці чотириста з гаком мільйонів краще було вкласти в якісний контент! Адже головне – не якою мовою говорять, а ЩО говорять. І це не мої особисті заморочки…
На підтвердження – факти. Наприклад, у Донецьку та Луганську черги стояли на мультфільми, перекладені на українську. Взяти хоча б відомий усім мультик “Тачки”… Те ж саме стосується музики. Пісня KAZKA у російських музичних рейтингах займає перші місця. Все це ще раз підтверджує, що навіть у Росії україномовний контент, якщо він дійсно класний – є затребуваним. Не кажучи вже про українців Донеччини та Луганщини. Те, що планує запустити команда Зеленського – хороша міна при поганій грі. Чого ми досягаємо, створюючи російськомовний канал із кепським контентом? Ми фактично цементуємо двомовність в Україні. Не формуємо українську національну ідентичність на базі української мови, запорукою чого є класний український продукт, який промотується українською, а підтверджуємо та заохочуємо оцю різновекторність геополітичних поглядів українців.
Єдине, що може зламати систему та зашкодити ворожим планам – побудова нами сильної країни з розвиненою економікою та міцною політичною нацією. Це ті першочергові завдання, що стоять перед будь-яким українським Президентом. Що ж сьогодні мають робити свідомі українці? На щастя, активісти під брендом Рух Опору Капітуляції вже встановили червоні лінії, які певним чином обмежують політичні рішення Зеленського. Якщо він все ж таки переступить ці лінії, то має постати справжній Майдан. Гадаю, що українці не дозволять реалізувати “повзучу капітуляцію” України. Хотілося б, щоби це відбулося мирним шляхом.
