Одразу закликаю не називати цей текст узагальненням. Ні. Це не узагальнення. Це результат 20 річного спостереження і розбирання у цій темі. Ще раз: за жодних обставин це не узагальнення. Я сам проти узагальнень. Спробуйте чесно подивитися на себе і своє оточення, прочитавши мій пост. Ви погодитесь з моїми висновками. Більшість людей з дипломами українських “університетів” з освіти мають тільки цей диплом. Я у цьому переконався багато разів і як журналіст, розбираючись у цій темі і нині як консультант до справ легалізації перебування у Польщі, коли постійно зустрічаю власників дипломів університетів, котрі навіть англійської не знають, не кажучи уже про якусь там історію чи географію. Чергове викриття псевдоексперта Спартака Субботи – це секрет Полішинеля. Українські університети готують кадри для базарів, прибирання або держслужби чи вчителювання за копійки. Коли мені у 2000 році доручили зробити службу новин на одній чернівецькій комерційній радіостанції і до мене почали приходити “студенти” чи “випускники” чернівецького Національного “університету” і я зі своєю середньою спеціальною освітою актора мусив пояснювати філологам з вищою освітою правила побудови речення, орфоепію літературної мови та інші елементарні речі, за знання яких у них уже стояли оцінки у дипломах – я почав підозрювати щось про укр вищу освіту. Нині я уже це знаю докладно і можу довести аргументовано – більшість власників укр дипломів, котрі працюють за фахом, яких я знаю особисто, навчилися самостійно в процесі роботи і диплому для влаштування на роботу не потребували. Частина тих, хто має дипломи, але добре влаштувлися у цьому житті завдяки своїм знанням, теж зробили це не тому, що вчилися в українському ВНЗ. Через мене проходить чимало власників дипломів укр внз, котрі максимум на що можуть претендувати у житті – це на просто фізичну працю. І вони про це знають, давно це усвідомили і думають, як я. Я не у одного питав: якби ти знав, що життя складеться саме так, чи пішов би ти в університет? Відповідь у переважній більшості випадків – це було марне витрачання часу. Веселе, прикольне, але точно не те, заради чого я туди йшов (йшла). Мені було там класно, але вчився (вчилася ) я уже після університету. Навчання в українських ВНЗ на даному етапі – марне витрачання часу. Скоро знову вступна кампанія. Закликаю згадати про цього спартака суботу, коли будете вирішувти, де вчитися вашій дитині. Обминайте українські ВНЗ. Вони повинні змінитися. А мотивацією для змін буде момент, коли лопухи, які їм платять за “навчання” – закінчаться. У першому коментарі – мій давній але актуальний сюжет на тему освіти в укр ВНЗ, другий коментар буде про середню освіту (про “одну з найкращих шкіл у Києві, школу номер 78, де вчителі нестелепні вивчити українську мову, де директор роками збирає гроші на штори і де талановита україномовна дитина не має шансів) третій коментар буде з лінком на текст, як один молодий науковець вирішив захистити дисертацію у “найкращому ВНЗ країни” – НАУКМА, але вчасно схаменувся і тепер робить це у Катовіцах. Аргументовано кажу: практично кожен власник диплому укр ВНЗ може сказати про себе – je suis Spartak Subbota

І поки подібні кандидати, доктори наук, міністри плагіатори існують – усі аргументи про “у нас чудові лікарі чи програмісти” не проходять. Згадуйте спартака субботу і сховайте цей аргумент подалі. Це лише один. А їх мільйони. Це система, яка це дозволяє. Не поодинокий випадок. Це ректори – старі пеньки типу Поплавського чи ректора острозької академії, як там його звуть…

Мені пишуть, що читати це неприємно. Так, правда є неприємною. Є хороші викладачі, є в Україні. Завдяки цим хорошим викладачам вигрібає система – гнила, аморальна, скорумпована. Винятки тільки підкреслюють правило. Думка про те, що закликати не йти в укр ВНЗ – на шкоду, на мою думку, помилкова. Це шлях до оздоровлення Я хочу добра Україні. Добро України в освіті – це коли усі ці фірми з продажу дипломів збанкрутують і постануть навчальні заклади без усіх цих Поплавських та СубботМені закидають, що у Польщу приїхали невдахи і я з їх історій роблю хибні висновки. ні і ще раз ні. Це забобон, що за кордон поїхали ті, у кого не вийшло в Україні. Якраз мої клієнти – це ті у кого все в порядку було і в Україні. Але вони вирішили, що таких як вони набереться на статистичну похибку. Тому вони поїхали за кордон. Або такі як я, для котрих російська мова повсюди була психологічно нестерпною.

Мені пишуть, що мої клієнти – люди з совка і по них не можна робити висновки. Не відповідає дійсності

Наймолодший мій клієнт 2002 року народження. Випускник укр ВНЗ. Вчився без толку. Працює не за фахом. Вчився добре, оцінки має добрі. Англійська історія географія – нуль знань, або близько до нуля. ВНЗ престижний. Інший мій колишній клієнт – працівник складу. Отримає диплом у одному з ВНЗ західної України. Якби мама не морочилася з оплатою за його навчання – уже б став на ноги. А так вона його годуватиме до 50 років. Найстарший мій клієнт – 1965 року народження. Освітянин. На керівній посаді. У нього все було ок. Гроші на штори йшли потоком. Але кинув все приїхав у Польщу з цілою родиною. Є держслужбовці, “юристи”, “вчителі”, військові, поліцаї, землеміри, психологи і багато інших. Крім того, я почав досліджувати тему з 1995 року, коли працював у двох школах. у у коментар вкидаю лінк на текст, де про це докладніше

Крім того, у мене є досвід отримання освіти в Україні, який теж можна зарахувати до процесу вивчення теми зсередини.

На мою думку, мені пощастило. Не знаю, чи з викладачами, але точно пощастило, тому що мені моє навчання у Дніпровському театральному училищі дало мені можливість попрацювати 7 років актором, 20 років найманим журналістом, півтора року держслужбовцем з присвоєнням одразу 9 рангу (нач відділу), нині працювати самому на себе як юрист. Мене там навчили вчитися. Не знаю як у них це вийшло, але саме це сталося. Училище у часи коли я вчився (1991-1995) було махровим русскім міром. Над нами висів домоклів меч російської літератури, драматургії, нас готували до російських театрів, мова спілкування була російською. 100 відсотків моїх однокурсників це толерували. Українська література, театр були на маргінезі, висміювались. Вінцем карєри був Московський театр. Як я з цього вийшов не перетворившись у совка і русскомірца? Тільки завдяки вмінню вчитися і розумінню, що таке Україна. У мене був високий конкурс на одне місце. Люди, яких система визначала як найкращих випускників, насправді виявились алкашами і совками. Ті, хто успішно працював у театрі в Україні, переважно працювали російською мовою. Усвідомлення що таке Україна до них прийшло тільки 24 02 2022 року. Тільки після цього частина з них перейшла у соцмережах на українську мову. Такі реалії української освіти

На мою думку, ті хто і далі буде розказувати про “багато хороших викладачів” хочуть, щоб у цій сфері ніколи нічого не змінилося. Я ж хочу дожити до часу, коли зможу написати щось зовсім інше про укр освіту. Мрію про цей день. Але він настане лише коли нинішні ректори підуть у небуття.