Проект розрахований як на студентів і школярів, які уже вирішили, що хочуть у майбутньому стати журналістами так і на професіоналів, котрі не можуть реалізуватися у професії, оскільки їхні медіа працюють як піаргенделики власників. Приймаю до публікації тексти, звуки і відео усіма мовами світу окрім мови окупантів Криму і Донбасу, мови організаторів голодомору. Тобто, окрім російської. Проект передбачає практичну роботу, проведення майстер-класів для школярів та студентів з метою залучення їх до роботи радіо- та тележурналістами на сайті «Радіо без цензури», створення власних проектів.
Впродовж 18 років роботи журналістом, звернув увагу на те, що випускники факультетів журналістики – страшенні конформісти і схильні до компромісів настільки, що це шкодить роботі. Що я маю на увазі? Коли, наприклад, я виявив, працюючи на “Радіо-Ера”, україномовну школу у центрі Києва, у якій не використовується українська мова – зробив про це матеріал. А випускник журналістського факультету і журналіст у другому поколінні – мій керівник – запропонував мені не займатися цією темою, бо його про це попросив власник медіа. На факультеті журналістики цьому чоловікові не змогли пояснити, що у таких випадках журналіст мусить не поступатися власникові. Адже є правила роботи медіа і цензура тут недоречна. Але ця людина погодилася з власником, щоб не втратити роботу. Оце і називається конформізм. Точно так, працюючи на телеканалі «ZIK», я зробив матеріал про профнепридатність поліції і мав у себе зйомку яка це підтверджувала. Але керівництво каналу запропонувало переробити сюжет так, щоб поліція не виглядала настільки безпорадно. А у іншому випадку я виявив у Львові вищий навчальний заклад, який за тисячу євро пропонував вступ до ВИШу без ЗНО. При цьому людина вступала до польського коледжу за документами, а «вчилася» у Львові. Через рік брала фіктивну академвідпустку і потім переводилася у львівський університет. Мені не дозволили у сюжеті згадати назву цього університету. І не дозволила випускниця факультету журналістики. До чого я все це? До того, що українські факультети журналістики не вчать студентів бути журналістами. Вони вчать БОЯТИСЯ, Мені ж хочеться створити медіаресурс, де журналісти якщо і боятимуться чогось, то тільки брехні і лицемірства. Саме тому я пропоную починати займатися журналістикою з школи. Якщо ви бажаєте у майбутньому стати журналістом і нині вже маєте бажання і натхнення себе у цій справі спробувати – пишіть про це на адресу [email protected] Я дам вам завдання, проконтролюю його виконання, пораджу, підкажу і опублікую ваші роботи на сайті «Радіо без цензури». Жодних обмежень стосовно тем і розмірів. Спочатку робота – потім усі зауваження. Зробіть так, як вважаєте за потрібне. При цьому думайте про людей, які, на вашу думку, це читатимуть чи дивитимуться.
Додатковим аргументом на користь співпраці з порталом “РБЦ” може служити той факт, що кілька днів тому, людині, яка писала для мене тексти на сайт видали шенгенську журналістську візу саме як працівнику “РБЦ”. Тобто, консульство однієї з європейських держав сприймає роботу цього порталу всерйоз, що, звичайно, дуже приємно і важливо.
Ще одна важлива перевага: коли ви вступатимете до ВНЗ для навчання на журналіста – у вас уже будуть публікації, про які знатиме Google. А коли про журналіста знає пошукова система – роботу знайти набагато легше. Чекаю ваших листів. Не соромтеся, не бійтеся. Не святі горшки ліплять. Водночас, є пропозиція і для професіоналів
Запрошую до співпраці колег, яким не вдається реалізувати цікаві їм теми у межах їхніх медіа через корпоративні інтереси власників або інші причини, несумісні з журналістикою. Дуже прошу поширити цю інформацію. «РБЦ» відкрите для тих, кому різноманітні медіацензори не дають можливості опублікувати текст звук чи відео. Наприклад, якщо хтось на «Радіо-Ера» зробив сюжет про московських попів типу Павла з Лаври, або Ляшка і Льовочкіна – він там ніколи не піде. Я опублікую. Можу під псевдонімом, якщо треба Якщо хтось з Радіо «Вєсті» чи газети «Сєгодня» чи будь якого іншого сепаратистського медіа (наприклад www.bigmir.net) зробив сюжет або текст про українофобію вчителів у центрі Києва – він там ніколи не піде. Я опублікую. Якщо хтось з «Дзеркала тижня» зробив сюжет про злодійства Гриценка на посаді глави міноборони – він там ніколи не піде. Я опублікую. Якщо хтось з ТРК «Київ» або з газети «Хрещатик» зробив сюжет чи текст про злодійства Непопа, Спасібка чи Кличка – там це ніколи не піде. Я опублікую. Якщо на каналі «24» хтось зробив якийсь сюжет про злодійства Садового – він там ніколи не піде. Я опублікую. Якщо на каналі «NEWSONE» зроблять правдивий сюжет про російських окупантів на Донбасі – він там ніколи не піде. Я опублікую. Якщо хтось у журналах “Фокус” “Новий дєнь”, “Лизя” “Отдохні” “Кореспондент” “Власть дєнєг” чи іншого сепаратистського сміття іноземною мовою, напише текст мовою місцевого населення – він там ніколи не піде. Це неформат. Я опублікую.Якщо хтось з «Марс-ТВ» зробить сюжет про бездіяльність Володимира Гончарова у себе на окрузі – він на цьому телеканалі ніколи не піде.Я опублікую. Це ж стосується усіх регіонів, де з корпоративними інтересами власників змушені рахуватися ще більше ніж у центрі. Чекаю матеріалів на електронну пошту. Прошу підтримки у розповсюдженні інформації про проект від журналістських профспілкових організацій та усіх, хто зацікавлений у тому, щоб журналісти нарешті отримали можливість працювати, як журналісти, а не підставки для мікрофонів.
Далі – трохи про випадки прихованої цензури. Попри те, що я – актор за фахом, уже 18 років працюю журналістом чи PR менеджером. Був і з одного і з іншого боку. Був у медіа, які працювали як PR агенція, залишаючи вивіску “медіа”. Був у прес-службі держструктури, яка працювала як PR агенція конкретної людини під вивіскою прес-служби. Робив іміджевий проект для абсолютної вурдалачки з Луганська, яка раптом вирішила стати укр політиком і вчила українську мову. Запускав проекти, зокрема і один міжнародний, теж вурдалацький (але завдяки мені він був менш вурдалацьким) Дехто з тих, кого я свого часу брав на роботу, нині уже сам бере на роботу інших. В усіх укр конторах слова “журналістські стандарти”, “неупередженість”, “об’єктивність” мені говорили тільки тоді, коли хотіли, щоб я перестав займатися тією чи іншою темою або подав її у варіанті, який не дратуватиме власника. Причому, усі ці слова мені говорили випускники інституту журналістики!!! Я, як міг, намагався цьому протистояти, а коли не вдавалося – звільнявся. Тричі звільнявся з “Радіо-Ера” саме з цієї причини. Тиждень тому мене звільнили з телеканалу ZIK після того, як я запитав у випускового – Бориса Іванова (працював на інтері перед тим) чи планує він змінитися на новому каналі, чи будуватиме Інтер на ZIKу? Того ж дня мене зняли зі зйомки, а наступного – запропонували звільнилися. Попри те, що з певних причин, звільнити мене непросто, я написав заяву про звільнення, бо мене цікавить все ж таки робота журналіста, а не агітатора і пропагандиста під керівництвом колишніх працівників Інтера чи представників русского міра з Харкова. Саме на такі випадки існує мій власний проект, де я даю слово усім, хто має що сказати і кому отакі “журналістські стандарти” совкових цензорів не дають можливості сказати це у рамках свого медіа. Проект тільки починається. Запрошую до співпраці. А коли ваші редакційні цензори вчергове ляпнуть вам про “журналістські стандарти” і “неупередженість” у ситуації, коли ви злодія називаєте злодієм, маючи на те всі підстави – роздрукуйте їм цей скетч. Він найкраще відображає “журналістські стандарти” у виконанні українських редакторів, продюсерів і власників медіа (одним словом ЦЕНЗОРІВ)
Цей портал існує за гроші читачів, слухачів, глядачів. У власника сайту, Олександра Івахнюка, завжди є можливість взяти гроші у одного спонсора і дути у його дудку, як це роблять більшість медіа стосовно своїх власників. Якщо ви бажаєте, щоб хоча б одне медіа у нашій країні працювало на читачів – перекажіть гроші за цими реквізитами. Навіть мінімальна сума буде для авторів сайту свідченням того, що їхня робота потрібна і треба продовжувати у цьому ж руслі.
