Є така хороша приказка: “Дівчинку з села можна вивезти, але село з дівчинки – навряд” Згадав цю приказку, читаючи розповідь Олександра Світличного жителя міста Чорноморська (донедавна Іллічівська) про його спроби скористатися нормами мовного закону Колісниченка -Ківалова і обрати для своєї дитини українську мову навчання у наповненому окупантами місті.
Далі – текст Олександра Світличного
Місто Іллічівськ досить нове місто на історичній карті України, з огляду на те, що офіційно йому надано статус міста обласного підпорядкування лише трохи більше 40 років тому, коли почалася активна відбудова головного підприємства міста, нині відомого як ДП «Іллічівський морський торговельний порт», тому переважну більшість мешканців цього міста із понад 70 тис. становлять люди, що переїхали сюди з інших частин колишнього СРСР, як свого часу переїхав сюди у далекі 50-ті роки мій дідусь, що народився і м. Макеєвка Донецької області (не дивлячись на місце народження, за життя він був членом Іллічівського осередку «Просвіта»). Щодо національного складу, то безумовно переважною більшістю громадян є етнічні українці – 66,5%), як і в цілому по Одеській області (62,8%), а також більшість вважає рідною українську мову
При цьому реалізувати право на навчання рідною мовою у цьому місті неможливо. Загальновідомо, що головною умовою отримання мовних навичок є саме практика, тобто спілкування, і в цьому дуже допомагає мовне середовище із тією мовою, яку є бажання опанувати.
Відповідно до сумноозвісного Закону України від 03.07.2012року № 5029-VI “Про засади державної мовної політики”, головними ініціаторами якого є Колісніченко В. та Ківалов С.В., вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, за умови обов’язкового вивчення державної мови в обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство.
-
Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян згідно із законодавством України про освіту.
-
Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які подаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час протягом навчання.
-
4. Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів (для неповнолітніх – від батьків або осіб, які їх замінюють), студентів згідно із законодавством України про освіту.
Однак зазначені норми схоже приймалися лише для гарантування права на навчання інших мовних груп, окрім носіїв української. Зазначене випливає з того, що чомусь з невідомих причин з моменту прийняття зазначеного вище закону не забезпечено виконання його положень, а саме на території м. Іллічівська не здійснюється надання інформації батькам та законним представникам осіб, що їх замінюють, щодо можливості вибору мови навчання під час влаштування дитини до навчального закладу комунальної форми власності. Більш того, навіть зарахування дитини до закладу\групи з українською мовою навчання не є запорукою того, що ваша дитина буде отримувати освіту саме українською мовою.
Наприклад, старша моя дитина була зарахована до садочка з українкою мовою навчання (за фактом, садочок виявився не з українською мовою навчання, а лише та група в яку потрапила моя дитина), причому про це майже всі представники адміністрації попереджали з такою інтонацією, наче залякували («.. к сожалению язик обученія украинскій..», «.. ето нє наша пріхоть, ето указаніє свєрху..», «..придется с детьмі помучаться на етом язикє…»), на що я тактовно намагався не реагувати. Але одного разу, коли в черговий раз було піднято мовне питання, представники адміністрації висловили думку, що української мови і так забагато у навчанні дітей, За кілька місяців до цього я став свідком того, як дитина, що забирала документи вже до школи, прочитала біля кабінету медсестри назву стенду «Поради лікаря», після чого запитує у мами, а що таке «поради лікаря», в мене терпець таки урвався і я вирішив поцікавитися офіційним статусом української мови у своєму садочку, а також кількість поданих заяв батьків щодо вибору мови навчання. Ось текст цього запиту:
«Інформація щодо створених відповідно до ст. 20 Закону України «Про засади державної мовної політики» груп із різними мовами навчання в дошкільному навчальному закладі м. Іллічівська № 10 – «Росинка» на підставі поданих заяв батьків, зокрема, скільки надійшло заяв (батьків виявило бажання) про вибір мови навчання дітей російською, українською; які саме групи були створені на підставі заяв батьків із відповідними мовами навчання; а також на підставі чого формувалися групи в дошкільному навчальному закладі м. Іллічівська № 10 – «Росинка» із різними мовами навчання, зокрема, такими мовами навчання як російська та українська до набуття чинності Закону України «Про засади державної мовної політики»; копія рішень, якими було створено групи в дошкільному навчальному закладі м. Іллічівська № 10 – «Росинка» із відповідними мовами навчання з 2009року по 2014рік.»
Начебто таке просте питання і стосується лише публічної інформації щодо діяльності дошкільного навчального закладу, але чомусь із підготовкою відповіді на це виникли дуже великі проблеми. Оскільки на перший свій запит про надання такої інформації відповіді не отримав, в той же час через день після подання такого запиту мене, через вихователів групи, запросила завідуюча до себе на розмову.
З усією повагою до керівниці цього навчального закладу Віри Іванівни, але вся розмова її полягала в тому, що за статутом (з яким начебто нас, батьків, при прийомі ознайомили – це така стандартна фраза у заяві на прийом «з документами, що регулюють діяльність закладу, ознайомлений». Але заяву писала дружина, при цьому вона ще наголосила, чи задоволений я, що дитина влаштована в український садочок, оскільки раніше в нас була розмова щодо обрання мови»…) садочок двомовний, а отже вони мають право навчати будь-якою мовою. На що я їй навів аргументи, що така позиція не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема:
- ст. 20 вищезгаданого Закону визначає, що мова навчання обирається за заявою батьків, а не на власний розсуд представників відділу освіти та навчального закладу;
- базовий компонент дошкільної освіти у п. 3.7. Освітня лінія “МОВЛЕННЯ ДИТИНИ” передбачає, що:
«УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ДЕРЖАВНА
Розуміє, що в Україні українська мова є державною; розрізняє близькі, але не однакові звуки рідної та української мов; розпізнає нові звуки; правильно і чітко вимовляє всі звуки української мови та наголошує слова відповідно до орфоепічних норм української мови; слухає і розуміє мовлення дорослих, казки, оповідання, вірші, запам’ятовує їх; володіє діалогічним мовленням: ініціює, продовжує і завершує діалог, використовуючи етикетну українську лексику; переказує невеличкі тексти та казки, складає різні типи розповідей (описові, сюжетні, з власного досвіду тощо) як за зразком вихователя, так і самостійно; спілкується українською мовою залежно від ситуації.»
Окрему увагу цей компонент звертає на таку особливість дошкільної освіти «Вивчення української мови в дошкільних навчальних закладах національних спільнот передбачає залучення дітей інших національностей, які є громадянами України, до оволодіння українською мовою як державною на рівні вільного спілкування з іншими дітьми і дорослими, виховання інтересу та позитивного ставлення до української мови.
(Наказ, Міністерство освіти і науки; молоді та спорту України, від 22.05.2012, № 615 “Про затвердження Базового компонента дошкільної освіти (нова редакція)”)»;
Але з того, що я мав можливість спостерігати, вихованці цього садочку не володіють необхідними навиками спілкування державною мовою.
В той же час, я також поцікавився, чи є у садочку українські групи (лише з українською мовою навчання) та чому з таким же успіхом мою дитину не влаштували у таку групу. На що отримав відповідь, що моя старша дитина і так у групі з українською мовою навчання, але навчання суто українською не проводять бо, по-перше: більшість вихователів не володіє на достатньому рівні українською мовою (як цих людей приймали на роботу, якщо вони не володіють українською мовою і ще й не спромоглися її вивчити за стільки років);
по-друге, ніхто не хоче працювати за таку заробітну плату, тому нових вони не можуть залучити (цікаво, а для чого придумали курси підвищення кваліфікацій, переатестацію…); по-третє, більшість дітей не розуміє української, а тому з ними навчання проводять здебільшого російською. Врешті-решт, розмова перейшла на те, що вона мені почала розказувати, що вона також з села, виросла з українською мовою, що свого часу в сімї дуже сварилися із чоловіком доньки, що не хотів віддавати сина до першої гімназії у місті з українською мовою навчання. Але на завершення нашої розмови я сказав, що все ще хочу отримати відповідь на своє питання: статус закладу та як була обрана мова навчання для моєї дитини.
Ще гірше виявилося із молодшою дитиною, бо вона потрапила до російської групи.
У зв’язку із тим, що сплинув строк надання відповіді на мій запит, то я повторив запит, та отримав відписку, що садок двомовний, та що зібрано лише близько двох десятків заяв щодо вибору мови навчання (це за період у кілька років після набуття чинності Закону. Пам’ятаю як після набуття чинності російськомовні активісти у сусідньому місті, Одеса, почали кампанію під час якої вимагали від навіть від керівників україномовних шкіл набору дітей в класи з російською мовою навчання. При цьому представники міськради, що тісно контактували з цими активістами, чітко слідкували за цим та погрожували таким директорам звільненням).
Після цієї відповіді питання начебто зрушило з місця, але, на превеликий жаль, я вчасно не зрозумів в який саме бік це питання зрушило. Так, дійсно, моя дитина почала приносити додому українські слова і вірші до виступів (до речі, слова та вірші вкрай низької якості, дуже складної вимови, інколи навіть з порушенням законів української мови, які було помітно навіть для мене, не філолога за фахом), в той же час, попри відсутність обговорення з дитиною чи в її присутності цього питання, я почав спостерігати відторгнення дитини від української мови. Як мені потім стало відомо, внаслідок розмови завідуючої із вихователями моєї групи, вони, аби догодити завідуючій, почали давати моїй дитині лише українські слова, в той час як іншим дітям давали за вибором (якщо хтось не знає, то ще до запровадження на державному рівні «Єдина країна –Единая страна», в садочку майже всі виступи дітей присвячені якимось заходам були двомовними, що і досі, причому більшість слів була саме російською, а не українською, і це в групах з українською мовою навчання. Так, ось тому наші діти і говорять суржиком, бо їх до цього готують ще змалечку. Я навіть якось жартуючи запитав у одного представника відділу освіти: «садок з українською мовою навчання – це той, на якому вивіска українською мовою?»). Якщо тут є педагогічні працівники, то я б хотів почути їх оцінку такому розділу у групі дітей, але на мій погляд цього не повинно бути.
Врешті-решт, піддавшись вмовлянням дружини, що не треба з цього робити скандал, оскільки вже трохи запізно щось виправити, вирішив вже наперед дізнатися як з цим питанням у школі, тим більше, що найближча до мене школа начебто «російська», але у попередніх наборах у класи першачків також набирали один клас з українською мовою. Якось зачепивши цю тему о розмові із знайомими, що раніше працювали із теперішнім директором Іллічівської загальноосвітньої школи № 7 – Чегаринським Володимиром Гавриловичем, порадили спочатку звернутися до нього, бо він свого часу займався відкриттям першої в Іллічівську школу з українською мовою навчання (№ 6).
Зазначена зустріч із Володимиром Гавриловичем відбулася наприкінці лютого 2015 року. На мій погляд, я досить тактично почав розмову з того, що чудовий заклад, все гарно, досить таки престижний тощо, але хотілось би щоб моя дитина, що цього року йде в перший клас, пішла в клас з українською мовою навчання. На що мені відрізали: «У нас русская школа».
Не здаючись, я знову тактовно кажу, що законодавство нібито каже, що мова навчання визначається заявою батьків, а не «статусом» школи. На що отримав ще кращу відповідь: «Не нравится – несите документы в другую школу, у нас в городе есть с украинским языком». Попри те, що я прибічник того, що з таким посадовими особами за таке спілкування варто поступати лише єдиним шляхом, а саме: звільнення за статтею, без права подальшого влаштування на аналогічні посади, – але я втримав самовладання та продовжив далі, що не можу віддати дитину до іншої школи, оскільки мешкаю у районі, що закріплений за цією школою (нещодавно школа зробила сайт, на якому і виклала закріплену територію , що, з огляду на мою велику зайнятість на роботі, дитину буде з школи забирати дідусь, в якого хворі ноги, а тому зазначена школа найближча та, з огляду на наявність лише єдиного пішохідного переходу від дороги до дому, ще й найбезпечніша.
Крім того, раніше ж був український клас. Але директор знову відповів, що це дуже складно та в нього немає необхідних підручників для навчання українською мовою. Я йому також повідомив, що я чув, що помінялася програма, а тому підручники все одно будуть міняти, то чому одразу не отримати на навчання українською мовою.
Зрештою, за майже годину розмови директор так і не погодився із моєю позицією з цього питання, але наприкінці обіцяв провести опитування з цього питання. Але жодного опитування так і не було проведено, разом з тим, я намагався якось самостійно дізнаватися у знайомих людей думки щодо мови навчання у цій школі, і більшість із моїх знайомих висловилося, що було б дуже непогано, якби мова навчання була українська.
Проте, за майже рік, що минув з нашої розмови, я такого опитування не побачив, тому вирішив йти знайомим мені способом – згідно вимог законодавства.
Чому раніше не піднімав цього питання, бо останній строк, коли було зрозуміло, що нічого не змінилося, був 1 вересня 2015 року, тобто під час передвиборчої кампанії, а оскільки я приймав участь у виборах, то мене могли звинуватити у тому, що я намагаюся на мовній тематиці зробити піар, що могло мати ще більш негативні наслідки (одна особа з міста навіть публічно оголосила, що написала заяву про заміну додаткової іноземної мови для своєї дитини з російської на іншу. Це тільки можна уявити скільки ненависті та бруду на неї вилилися лише через намагання реалізувати свої права на вибір для своєї дитини додаткової мови навчання, звичайно, що її також звинуватили у передвиборчому піарі на цій темі…).
Отже, в новому 2016 році, я звертаюся із запитом про надання публічної інформації щодо комплектування груп у 7 школі з українською мовою навчання, на що отримав відповідну відповідь,з якою кожен може ознайомитися сам та зробити власні висновки.
УКРАЇНА ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ ІЛЛІЧІВСЬКА МІСЬКА РАДА ВІДДІЛ ОСВІТИ 68001 м. Іллічівськ, Одеської області, вул. Хантадзе, 8-а, т. 2-55-87 _16.09.2015_№_01-11-954 На № 2/Г-13/97 від 14.09.2015 Світличний О.В.
Відділ освіти Іллічівської міської ради надає інформацію на Ваш запит на отримання публічної інформації від 08.09.2015 року щодо надання копій статутів дошкільних навчальних закладів міста Іллічівська. Документи, на підставі яких діють комунальні дошкільні навчальні заклади 1. Рішенням Іллічівської міської ради від 27.11.2009 № 612-V «Про зміну назв дошкільних навчальних закладів міста Іллічівська та затвердження статутів дошкільних навчальних закладів міста Іллічівська в новій редакції» Затверджено статути дошкільних навчальних закладів з внесеними відповідними змінами в новій редакції (Додатки № 1-6): – Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №8 “Перлинка” Іллічівської міської ради Одеської області; – Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу №10 “Росинка” Іллічівської міської ради Одеської області; – Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №11 “Лялечка” Іллічівської міської ради Одеської області; – Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №12 “Снігуронька” Іллічівської міської ради Одеської області; – Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №17 “Струмочок” Іллічівської міської ради Одеської області; – Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №21 “Журавлик”Іллічівської міської ради Одеської області. 2. Рішенням Іллічівської міської ради «Про створення дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 14 «Горобинка» Іллічівської міської ради Одеської області, затвердження та реєстрацію статутудошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 14 «Горобинка» Іллічівської міської ради Одеської області та проведення державної реєстрації юридичної особи» Затверджено Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 14 «Горобинка» Іллічівської міської ради Одеської області. 3. Рішенням Іллічівської міської ради від 31.10.2013 № 409-VI «Про прийняття в комунальну власність майна 5 дошкільних навчальних закладів Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт», створення 5 нових дошкільних навчальних закладів комунальної власності Іллічівської територіальної громади та затвердження їх статутів» Затверджено статути дошкільних навчальних закладів: – Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №2 “Колобок” Іллічівської міської ради Одеської області; – Статут дошкільного навчального закладу комбінованого типу (ясла-садок) №3 “Казка” Іллічівської міської ради Одеської області; – Статут дошкільного навчального закладу комбінованого типу (ясла-садок) №5 “Теремок” Іллічівської міської ради Одеської області; – Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №6 “Сонечко” Іллічівської міської ради Одеської області; – Статут дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №20 “Чебурашка” Іллічівської міської ради Одеської області. Начальник відділу освіти
Кушнір В.Г.
Міністерство освіти і науки України
01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10
Світличний Олександр Вікторович
Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене Указом Президента України від 25.04.2013, № 240/2013 МОН України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Серед завдань МОН України є забезпечення формування державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності; реалізація державної політики у сфері освіти і науки тощо.
З урахуванням зазначеного, прошу надати роз’яснення з наступних питань:
щодо обліку дітей дошкільного віку:
На підставі якого нормативно-правового акту здійснюється облік дітей дошкільного віку (порядок ведення обліку), чи надавалися МОН України методичні рекомендації з питань обліку дітей дошкільного віку, зокрема, з якою метою здійснюється облік дітей дошкільного віку?
Чи може бути підставою для відмови у взятті на облік дітей дошкільного віку у певному населеному пункті за наявності реєстрації місця проживання дитини (батьків) в іншому населеному пункті?
Чи може бути підставою для відмови влаштування дитини до дошкільного навчального закладу комунальної форми власності з тих підстав, що дитина не перебуває/не перебувала на обліку дітей дошкільного віку або відсутності реєстрації місця проживання дитини (батьків) у цьому населеному пункті?
чи встановлено чинним законодавством відповідальність за відмову у взятті на облік дітей дошкільного віку з підстав відсутності реєстрації місця проживання або відсутності реєстрації місця проживання в населеному пункті, де подається заява про взяття на обліку (реєстрація в іншому населеному пункті); якщо так, то яка саме відповідальність встановлена та хто здійснює контроль та притягнення до відповідальності осіб, які відмовляють у взятті на облік дітей дошкільного віку з підстав відсутності реєстрації місця проживання дітей (батьків)?
чи встановлено чинним законодавством відповідальність за відмову у прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу комунальної форми власності у зв’язку із не перебуванням дитини на обліку дітей дошкільного віку; якщо так, то яка саме відповідальність встановлена та хто здійснює контроль та притягнення до відповідальності осіб, які відмовляють у прийнятті дітей до ДНЗ з вищезазначених підстав?
щодо мови навчання:
Чи може мова навчання дітей визначатися в іншому порядку, аніж за заявою його батьків (опікунів)?
Чи може бути мова в закладах освіти комунальної форми власності визначатися у статуті (положенні) такого навчального закладу та бути відмінною від державної мови; в якому порядку мають прийматися такі статути (положення)?
Чи може бути відмовлено батькам (опікунам) у виборі мови освіти дитини за їх заявою, зокрема державної, з посиланням на статут (положення) закладу освіти комунальної форми власності та в якому порядку?
Чи може бути «призначена» мова освіти дитини в закладах освіти комунальної форми власності відмінна від державної мови без заяви батьків та в якому порядку?
Чи встановлено чинним законодавством відповідальність за порушення прав громадян на отримання освіти державною мовою; якщо так, то яка саме відповідальність встановлена та хто здійснює контроль та притягнення до відповідальності осіб, які здійснюють такі порушення?
щодо благодійної допомоги:
чи повинні заклади освіти комунальної форми власності вести облік майна, робіт та послуг, які надані їм на безповоротній основі, зокрема, як благодійна допомога?
хто відповідальний за такий облік майна, робіт та послуг, які надані їм на безповоротній основі закладам освіти комунальної форми власності, зокрема, як благодійна допомога; яка відповідальність закріплена чинним законодавством за порушення такого обліку та хто здійснює притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні такого обліку у навчальних закладах комунальної форми власності?
З повагою,
Світличний О.В. 17.06.2015р.
До речі, статут ДНЗ було затверджено ще у 2009 році, це в той час коли були чинними ці положення Закону: «
В Українській РСР виховання в дитячих дошкільних установах, в тому числі в дитячих будинках, ведеться українською мовою.»
Стаття 26. Мова виховання в дитячих дошкільних установах
(Закон УРСР, ВР УРСР, від 28.10.1989, № 8312-XI “Про мови в Українській РСР”)
Найгірше, що таке це схоже системне нехтування всіма проблемами освіти на всіх рівнях системи управління освітою, навіть у МОН, що видно з його відповіді, де серед питань є і проблеми вибори мови навчання…
