Автор: Крістен Мун
Заходьте до нашого бутіка. Ми у самому центрі галереї. Нас добре видно, ми відрізняємось від решти 200 магазинів у цій торговому центрі. Так вважає мій шеф. Він пояснював мені, коли брав на роботу, що це не якийсь там sklep! Бо ж sklep (не лякайтесь. Це поляки так магазин називають) – це щось для ніщєбродів, що кожен собі може дозволити, а бутик…. Тому наш генделик називається бутіком і спробуєте вважати інакше – мій шеф вас з’їсть на обід. Він може. Що це не якийсь там склеп, а бутік свідчать також ціни. Як мені щось треба буде з одягу – я піду навпроти у магазинчик, де мені все пасує і щось там впятеро дешевше виберу. У себе ж я продаю. Кожного клієнта зустрічаю так, ніби рік чекала, щоб він до нас зайшов, посміхаюсь на всі свої 33 зуба, два мости і дві коронки. А що у відповідь – ігнор. Зайде така фіфа з закачаним на три роки вперед силіконом в усі можливі місця і гордо проходить повз, не помічаючи ні моєї либи, ні мого Dzień dobry. Таке враження, що вони оцю горду проходочку повз продавця репетирують вдома перед дзеркалом! Блондинки, брюнетки тітки з качиними губами і віями до неба, тоною макіяжу на фізії. Є й зовсім без макіяжу, страшні як атомна війна і мабуть від того такі вредні. Стоїть коло тої сукні, мне її, тре, тягне. Зніме з вішака роздивляється, покладе назад, кудись дзвонить, потім знову зніме і гіпнотизує. Що ти її гіпнотизуєш? Купи, у тебе ж все одно грошей вистачає. Вдома подивишся. Як нє, то повернеш. 14 днів, на жаль, є, щоб повернути – це все внутрішній монолог. Зовні – посмішка і питання: «Можу чимось пані допомогти?» Це на секунду виводить даму з гіпнотичного сеансу, танцю з шматтям, але питання переважно залишається без відповіді і процедура продовжується. Цю ще можна пережити. Бо вона має ціль і її гіпнотизує. От коли приходить якась бідося і розуміє, що треба щось терміново тут купити, але що – не знає. Оце уже тайфун у магазині. І нікуди ж від неї не сховаєшся… Вона бігатиме за тобою і розпитуватиме як це прати, як прасувати, чи є знижка, чи є з перламутровими гудзиками і так до моменту, коли ти ховаєшся від неї у службовому туалеті, залишаючи на її поталу колежанку.
Спостерігаючи за клієнтками я зрозуміла, що баби – таки стерви. Прийшла одна. приміряла одну сукенку, другу, а на третій сказала: “Беру, але одразу піду в ній. Бо чоловік як побачить нову покупку – сваритиметься». На ній, тобто, він не побачить… Співчуття і їй, і чоловікові. Інша кілька тижнів приглядалася до рожевого пальта з альпаки. Ледь не щодня приміряла вона те пальто. І ось, нарешті, настав день-X. Вона прийша за ним. Уже без жодних вагань, з гордістю і задоволена, купує пальто. І, наче вчинила якийсь злочин, пошепки просить касира здерти ціну, щоб раптом чоловік не побачив. Вона ж ті злоті один до одного збирала – брала нібито на продукти, за її словами, а насправді частину відкладала. Уявила собі голодного чоловіка без продуктів. Згризе альпаку як дізнається. Є й трагічніші історії, коли всього багато: і гроші є, і тіла забагато. Сукенку пані хоче, але її розмір уже не стосується одягу і їй доречніше шукати вбрання у відділі чохлів для дирижаблів. Але вона не здається і вперто ходить у магазини з одягом для людей та пробує втиснутися до сукенки. І як тільки не просить досунути той замок до кінця. Але, не судилося. І от, що цікаво, такі готові хоч серед магазину перевдягатися. Натомість, часамим приходять дівчата з нормальними фігурами але… якісь перелякані. Беруть ту сукенку з собою до гардеробу, закриваються на всі чотири там, лише б їх не чіпали. І ти вже часами думаєш, чи не трапилося з нею щось? Чи жива вона там? Жива, просто ще не з усіх боків себе обдивилася.. А уже бутік треба зачиняти! А вона ще там медитує. Що ти медитуєш? Чого ти вибрала саме мою зміну? У мене побачення через тебе зірветься.
Мабуть, читаючи це, ви подумали, що за мегера це написала? Адже ви ніколи нічого такого не зустрічали у своєму житті! І у магазинах, де ви щось купували завжди вам раді, вас там люблять, вас чекають і раді вам приділити скільки завгодно часу. Ха-ха-ха. Обговорення клієнтів – частина професії. Інакше можна було б здуріти. Це ж так цікаво! За кожним покупцем тягнеться шлеф його життя і ти, як кросворд, розгадуєш, хто ж до тебе прийшов і що йому показати, щоб він купив одразу.. Ми пліткуємо про клієнтів, сміємося з них, коли смішно і співчуваємо, коли є привід співчувати. Але, як сукня гарно на фігурі сидить – то так приємно стає, ніби це ти собі за тисячу злотих купила цю суперпупермодну тряпчину. І хоча ти розумієш, що собівартість шматини, за яку клієнтка виклала тисячу злотих – від сили 50, все одно радієш від того, що клієнтці приємно. А ще гріє думка, що мені з цієї тисячі теж сотня перепаде. Тому я уже біжу назустріч наступному клієнту зі своєю коронною посмішкою і добре відрепетируваним виглядом величезного бажання допомогти.
