Зараз нудітиму про інфраструктуру та її важливість для руху країни чи окремої громади вперед. Головна думка, яку хочу донести – транспорт не повинен бути дешевим – для того щоб він став якісним і самоокупним. У цієї думки в Україні дуже багато опонентів. Через це ми й топчемося на місці.
Тепер спробую розшифрувати два попередніх речення, використовуючи свій досвід користування транспортом у цивілізованих країнах. Новий рік ми із дружиною провели у Варшаві, а наступного дня поїхали потягом у Краків, звідки автобусом до гірськолижного курорту Бялка Татшанська. Усі ці переміщення – літаком із Києва, потягом із Варшави й автобусом із Кракова – були легкими й комфортними. Чому? Тому що адекватна ціна дозволяє транспортному бізнесу не лише отримувати прибутки, а ще й вкладати гроші в розвиток. Як наслідок – користування транспортом перестає бути чимось обтяжливим, до чого треба довго готуватися, вистояти в масі черг, інколи використовувати лікті, для того щоб скористатися своїм правом на отримання оплаченої послуги. Почну з аеропорту. Щоб зустріти дружину у Варшавському аеропорту імені Шопена, я не брав таксі, як це б довелося зробити в Борисполі. Я просто сів у звичайний міський автобус, який їде до аеропорту. Мало того, він об’їздить усі термінали аеропорту. Ви скажете, у Києві теж є спеціальний автобус, який їде в аеропорт? Так, є. Але як він ходить? Де в нього сідати? От я, наприклад, живу на Позняках. Де я можу дізнатися розклад цього автобуса? Як мені спрогнозувати, скільки доведеться чекати під мостом на Позняках поряд із купою кіосків, маршруток, стихійної торгівлі й таксистів-нелегалів? А у Варшаві про час від’їзду будь-якого міського автобуса чи трамвая повідомить google-map або ж плакат із розкладом на кожній зупинці. Як домоглися поляки того, щоб у них транспорт ходив за розкладом? Мабуть, тут треба перелічити й смуги для громадського транспорту, і будівництво розв’язок, і перехоплювальні паркінги біля кінцевих станцій метро (у нас на цих місцях стоять кіоски), і ще багато чого, за що поляки платять немалу ціну. 4,40 злотих за стандартний квиток – це більше 20 гривень. Згадайте ціну в нас – і ви зрозумієте, що нам ніколи не бачити такого громадського транспорту за такої ціни. Прочитавши останнє речення, частина читачів одразу ж відріже, мовляв, у нас гроші вкрадуть, а транспорт буде такий, як був. Однак, за повідомленнями людей, які вже не перший десяток років мешкають у ЄС, і яким можна вірити, – у Польщі теж є корупція, зокрема, і в судах. Там теж крадуть, як і в нас чи в Росії. Але в них є нормальний транспорт – а в нас немає. Чому? Ситуація, коли громадський транспорт перебуває в нинішньому стані, змушує все більшу кількість українців користуватися автомобілями навіть там, де можна ними не користуватися. Як наслідок – непролазні корки на дорогах, у яких стоять усі: і громадський транспорт, і водії персональних авто. Але людина в авто все одне не піде в смердючу маршрутку чи в метро, до якого треба йти через заставлений торгівлею, прокурений, брудний і вузький перехід. Є ще один аргумент проти дорогого громадського транспорту: а як за таких обставин їздитимуть пенсіонери, інваліди, люди, які не можуть заплатити таку ціну? Якось же вирішується ця проблема в Польщі чи Німеччині. Треба взяти їхній досвід і перенести до нас. Але ж треба із цим щось робити! З того, що я знаю на цю тему: пенсіонери в Польщі можуть купити річний проїзний на громадський транспорт за 50, здається, злотих. Пересічний житель Варшави, як я, наприклад, – платить за проїзний у місяць 110 злотих і має спокій із цього приводу. Штрафи за безквитковий проїзд нереально високі. Захмарні просто. Мій знайомий українець заплатив якось 260 злотих штрафу, і це йому ще знижку студентську зробили. Отже, в аеропорт ходить громадський транспорт. А ще туди ходить потяг із центрального вокзалу. Теж за ціною громадського транспорту, і система оплати там така сама. Проїзний теж там діє. Із центрального залізничного вокзалу ми першого січня виїхали потягом до Кракова. Потяг Pendolino йде дві з половиною години. Звичайний потяг іде 5 годин. На перший погляд, цей потяг нічим не відрізняється від нашого експресу в Дніпропетровськ чи Хмельницький. Але це лише на перший погляд. Якщо закрити очі, не одразу зрозумієш – чи ти їдеш, чи стоїш. Так це відбувається тихо й комфортно на швидкості 160-200 кілометрів на годину. Виняткова чистота, жодних зайвих ароматів, місце для велосипедів, винятково ввічливий і якийсь зовсім інший персонал. Наче це не залізничники в нашому розумінні, а якісь університетські працівники.
Коштує дорого. 150 злотих із людини в один бік у день від’їзду, 130 злотих за два дні до від’їзду, ще дешевше, якщо взяти квитки набагато раніше. Грошей шкода, особливо, коли ти знаєш, що поряд є потяг за 60 злотих, просто він довше їде. Але за комфорт треба платити. І це якраз той випадок, коли є комфорт в усьому. Поляки неоднозначно сприймають закупівлю нових потягів. Багато пишуть про корупцію, про те, що місцеві виробники зробили б не гірше, ну й так далі. Весь стандартний набір ретроградних думок під загальним заголовком: “Какую страну развалілі”. Але я всього цього не знаю. Я їду в потязі, і він мені підходить, він мені подобається. І це можливо лише за умови, що буде можливість розвивати такий бізнес, що не буде на нього навантаження у вигляді соціального тиску, мовляв, чому так дорого. Або ж на цей тиск не зважатимуть політики й чиновники, які ухвалюють рішення. Бо транспорт для соціально знедолених у нас є. А транспорт для економічно активного населення – відсутній. І цьому економічно активному населенню доводиться пересуватися в автомобілі, що створює додаткове навантаження на дороги, на стан навколишнього середовища. І все через те, що немає розуміння: хороше дешевим не буває, особливо на початку. Зрештою, воно стане дешевим, як, наприклад, авіалінії-лоукости, які готові літати з Варшави в Мілан за 19 євро, а є квитки взагалі по 7 євро у деякі аеропорти. Отож, якщо є бажання зрозуміти, що таке якісний транспорт – можна це зробити, проїхавшись один раз у такому швидкісному потязі. Але й це ще не все. Із Кракова в Бялку Татшанську ходить автобус місцевої компанії з кумедною назвою “Швагрополь”. Якщо бронювати квитки на цей автобус заздалегідь, можна їхати взагалі за один злотий. А в день відправлення це коштує 17 злотих. Цікавий момент, що попередньо купити в Бялці квитки на цей автобус до Кракова можна тільки в інтернеті. А попередня купівля білетів дуже важлива в такій ситуації, як наша, коли о 7-й годині – єдиний автобус, який встигає доїхати до залізничного вокзалу перед відправленням потяга на Варшаву, а з Варшави вже куплені квитки на літак до Києва. Тому треба мати гроші на картці, і мати можливість заплатити нею через інтернет. Усі ці транспортні новації дають можливість навіть переміщуватись Польщею із задоволенням, сприймати таку дорогу як частину відпочинку. Як доповнення до чудового катання на вилизаному польському гірськолижному курорті, куди українців, чомусь, наші туристичні фірми не дуже охоче відправляють. Бо знають тільки розкручене Закопане. Але то вже інша історія, яка не стосується головної думки: Транспорт не повинен бути дешевим для того щоб бути комфортним. Про це повинні пам’ятати й пересічні громадяни, і політики та чиновники. Якщо, звичайно, у нас стоїть завдання рухатись вперед у цій сфері.
