Нещодавно спілкувався з колегою, заговорили про київські проблеми, про несподівані трансформації позицій деяких депутатів у Київраді, які раніше голосували дружно і за виділення землі студентам, і за все інше, а нині засуджують ці дії, прикидаючись шлангами. Так от, перше її питання: «А ти не знаєш, музеї з Лаври виселили?» Я питаю:

«Ти скажи, у тебе в під’їзді чисто?»

«Ні, але мене влаштовує», — відповідає.

«Кому належить службове житло у твоєму будинку — це ж колективна власність, а отже і твоя частинка там є? Як ви ним розпоряджаєтесь?»

«Я не знаю…»

«Коли у вас у будинку був останній суботник, збори мешканців?»

«Та ти що, я навіть сусідів по поверху не знаю!»

«Тоді у мене питання, чому тебе за таких обставин більше цікавлять музеї у Лаврі ніж власний під’їзд?»

«Ну це ж культура, спадщина…»

І з цим погоджуюсь. Тільки чи не здається усім нам, шановні кияни, що навести лад у сфері культури і спадщини зможуть лише ті, хто здатен навести лад у власному під’їзді? Не віриться, що людина, у якої не вистачає сил познайомитись з сусідами, вийти на суботник, щось спільно зробити на локальному рівні може вирішувати такі глобальні проблеми, як музеї в Лаврі.

Час, витрачений на марш захисників Києва можна було б витратити на те, щоб познайомитись з сусідами, опитати їх на предмет, чи не хотіли б вони вийти на суботник, прибрати територію біля будинку. Можливо замість марширувати можна зібрати збори мешканців будинку і проголосувати за створення ОСББ.

Чому на це часу не вистачає, натомість на марш людина йде. Та тому що вирішення проблем свого будинку — це конкретна справа. Тут треба докласти сил, моральних і фізичних.

Звичайно, можна і далі ходити на мітинги проти забудови, збирати марші захисників Києва. Це чудова масовка для деяких депутатів, які раніше голосували за те, проти чого нині марширують. Єдиний результат таких дій — фотографія депутата-опозиціонера на фоні учасників маршу, надрукована за гроші у газеті та викладена безкоштовно у фейсбуку. Чи цієї мети прагнуть учасники маршу? Думаю ні.

Отож до вашої уваги перелік корисних справ, які можна зробити у час, який ви раніше присвячували мітингам і маршам:

• Знайомство з сусідами по поверху і домовленість про вирішення спільних проблем саме на поверсі. Для початку можна написати невеличке оголошення, вказати свою електронну пошту, телефон, але вручити це сусідам особисто.
• Знайомство з сусідами по під’їзду за тією ж схемою. Пошук однодумців.
• Створення ініціативної групи будинку, яка виступатиме від імені мешканців і, за хороших обставин, стане організатором зборів зі створення ОСББ.
• Організація суботника з прибирання прибудинкової території, під’їзду.
• Збір підписів під колективним листом до РДА, ДАІ від мешканців будинку, мікрорайону стосовно припинення паркування великовантажного транспорту на проїжджій частині вашої вулиці, стосовно оприлюднення детального плану території вашого мікрорайону, щоб ви знали, що ще біля вас змурують і чи не з’явиться на місці, де вам обіцяли стадіон, чергова бетонна потвора, або ще гірше — базар, або автостоянка.

Перелік можна продовжувати… Є безліч речей, які можна зробити, щоб внести свій вклад у наведення порядку у Києві. Таким чином ви знайдете реальних однодумців, будете вирішувати спільні проблеми і ваша активність змусить ваших сусідів теж перестати бути аморфним населенням, яке сховавшись за броньованими дверима, бачить життя навколо через шпаринку у дверях і телевізор. Там показують марші захисників Києва і крупно з синхронами (за окрему плату) депутатів-опозиціонерів у червоних штанях.

Київ — це ви. Почніть зі свого. Якщо кожен наведе порядок у себе вдома буде врятована і решта Києва.

Ще один момент, який є додатковим аргументом стосовно важливості реальних локальних справ.

Запитайте у учасників наступного маршу захисників Києва чи якоїсь іншої масовки — чи голосували вони у 2008 році? У більшості випадків отримаєте відповідь — «Ні». А чому? — спитайте. «Бо реєстрації київської немає» — отримаєте відповідь від чесних людей, або ж від лицемірів: «Бо я принципово ігнорую вибори».

Саме ці люди дали можливість ЛМЧ перемогти.

Реально у Києві живе мільйонів з 4, а то й 5 людей. Саме живе. Зрозуміло, що більшість з них ночує у інших містах, але ЖИВЕ тут. Крім того освічена більшість, яка може усвідомлено голосувати НЕ МАЄ КИЇВСЬКОЇ РЕЄСТРАЦІЇ, бо живе у зйомних квартирах і не змогла переконати власників квартир зареєструвати їх, як того вимагає закон.

Тобто, для того, щоб кияни зробили усвідомлений вибір, потрібно щоб уся ця маса незареєстрованих людей перед виборами пішла у тервиборчкоми, потім у суди і довела, що вона мешкає саме у Києві і тут мусить голосувати, а не там, де зареєстрована.

АЛЕ ЦЕ Ж МОРОКА!!!

Знаю по собі, бо з 2002 по 2007 роки змушений був перед усіма виборами бігати по всіх цих інстанціях, щоб довести, що я таки киянин. І я голосував. Так, це можливо, але для цього треба докласти зусиль.

Але ж на мітинг сходити легше…

По телевізору покажуть, зробив добру справу — захищав Київ. Разом з отим депутатом у червоних штанях. Я молодець…

Не дивуйтесь, якщо 380 тисяч бабусь, які уже у 2006 і 2008 році обрали ЛМЧ мером, знову це зроблять у 2012. Бо на мітинги ходять одні, а голосувати — інші.