У пошуках камбучі і коріння артішока на київському базарі…

Автор: Віталій Чепинога

Коли нема чого робить, можна піти на базар і потролить бабок… Вони тебе завзято і звабливо кличуть, як давньогрецькі гетери і кажуть: мушчина, йдіть до нас, у нас все є – дивіться, які помадори осьо, і картопля, як золото і огірочки…

А ти їм кажеш:
– Точно усе є?
– Канєшно все, – самовпевнено і неосторожно відповідають бабки…
– А комбуча є у вас?…

Опа… Неожиданно, блін, і подло з мого боку… Підступно, можна сказать… Мовчать… Потім питають:

– А шо ж воно за камбуча така?
– – Та грибок такий японський для напою…
– -Нє, такого нема в нас, – кажуть, і вздихають… Стидно їм…

-А що він хоче, Петровна?
-Та, яка разниця, в тебе нема такого…
– А може й є…
– Камбуча!
– Шо?
– Камбуча!
– А шо ж воно таке?
– Та…

– Ну ладно, капуста-калє хоч є у вас?
– …
– Шо-шо?
– Капуста-калє…
– Осьо капуста, – питаються ввести бабки мене в заблуждєніє, показуючи на обичну українську капусту, хоча й чувствують, що “це вже шось не то”… Ще цвітна є…

– – Нє, мені треба саме капусту-“калє”, шо непонятно?…
– – Яке воно те калє ми не знаємо, – частічно обіжаються бабки…

– А корінь артішока? – добиваю я бабок останнім ударом, як пікадор пораненого бика…
– Корінь десь був… Осьо. Петрушка. А це пастернак,- хитро але наївно намагаються маніпулірувать бабки моїми покупательськими запросами…
– Артішока корінь!!! – наполегливо і непохитно вимагаю я як слєдоватєль прокуратури…

Мовчать бідні бабки… Не знають, що казать і шо робить. Може міліцію визвать, – читається в їхніх очах, наповнених розпачем… Потім одна найінтелектуальніша каже: артішок був у Свєти отам в углу, ну давно вже, ще осінню…
– А шо воно таке?
– Та як вроді шишка така зелена…

– В общим, нема у Вас ні комбучі, ні капусти-калє, ні корня-артішока, – риторично і єхидно констатую я перед прилавком… Мовчать, насупилися, присоромлені…

-Ну ладно, – кажу… Давайте капусти, нашої обичної. І огірочків… І цибулі. Комбучі не нада…

-О, оце другоє дєло!, – радіють бабки… Їм вдалося спасти пропащу заблудшу душу…

Я багато б віддав, щоб послухать, що вони про мене думають після того, як я піду… Матюкаються, скорєй всєго…

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Супутні публікації

Карта побиту від поліцеальної школи

РАДІО БЕЗ ЦЕНЗУРИ

Щодня о 21 годині за Варшавою слухайте про можливість отримання карти побиту через поліцеальну школу. 

Клацайте сюди

Мої особисті обрані
Послуги