Автор Luiza Roziuk
ВІД РЕДАКТОРА: Навчання в Україні поступово втрачає свій сенс через те, що українська освіта вперто не хоче рухатися шляхом цивілізованого світу і просто продає в розстрочку дипломи, випускаючи студентів, які потім збирають полуницю на плантаціях у Польщі. Вони могли б придатися десь, де потрібне знання англійської мови, адже оцінка з англійської у них у дипломах є, але ж оцінка – це не знання. Зрештою, все більше людей вирішують, що це дурня – платити гроші за диплом, коли можна заплатити за диплом та ще й чомусь навчитися. Тому так популярне у людей, котрі можуть собі дозволити, відправити своїх дітей на навчання за кордон. Це сміливий недешевий крок, але правильний. Далі – текст студентки одного з варшавських навчальних закладів. Я не пишу, якого, бо це не реклама. А чесний, грунтовний текст молодої людини, яка усе написане перевірила на собі.
З кожним роком бажаючих навчатися за кордоном все більшає, і з тим, більшає кількість агенцій які надають послуги освітніх консультантів. До переліку послуг найчастіше входить допомога з пакетом документів, подачею на візу і безпосередньо з подачею документів в обраний навчальний заклад. Але питання в тому, як маючи обмежений бюджет вступити до польського ЗВО, не витративши зайвої копійки на послуги агенції. Це дуже просто!
Мій досвід користування послугами агенції та навчання у польському технікумі
Два Роки тому почався мій досвід навчання в Польщі. Тоді я завершувала 9 клас, і було мені тільки 14-ть, і я навіть приблизно не знала де хочу навчатись в подальшому. Прогулюючись містом, абсолютно випадково, ми з мамою натрапили на щорічну освітню виставку під назвою “Освіта за кордоном” що проходить у Києві. Виникло спонтанне бажання навчатись у Європі. Виставка була представлена навчальними закладами Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини, Франції, Болгарії та інших країн, але всі пропозиції були тільки для випускників 11 класів. Розчаровані ми пішли в бік виходу, аж як моя мама натрапила на представників освітньої агенції “МОКУ”, які пропонували навчання після 9-го класу у польському технікумі, що у Влодаві, під Любліном.
Головною моєю вимогою було навчання на факультеті де немає математики.
-”Є?, добре, ми погоджуємося!”- ось так, швидко я вирішила навчатися в іншій країні. Тим паче, що представник агенцii описав “шикарні” умови проживання та харчування, в уяві ми з мамою вже малювали 5-ти зірковий отель з “ол інклюзів”. “І що ж там шикарного?” – запитала моя мама. У відповідь ми почули захоплюючу розповідь, щодо умов проживання де 2 людини у кiмнатi з окремим санвузлом, а харчування просто як для дітей королів, багато супермаркетів і банкоматів, місто є маленьким, затишним, де багато проживає прикордонників, а значить низька злочинність, люди дуже привітні до іноземців, ну, хіба не шик? Недовго вагаючись ми уклали угоду. Також, до послуг агенції, крім допомоги з подачею документів, входили мовні курси по Скайпу тривалістю 3 місяці за окрему платню, що було теж зручно. На питання чому ми вирішили подаватися за допомогою посередника, відповім так, тоді ми взагалі, навіть приблизно, не знали як відбувається подача документів на навчання в іншу країну отже, довірилися людям з досвідом. Звичайно, все можна було зробити самостійно i можливо обрати кращий варіант. І зараз, хочу щоб люди не повторювали моїх помилок і не робили все поспіхом, а потім достроково полишали навчання та писали, що «мене обдурили, допоможіть!» Головним розчаруванням була неправдива інформація з боку МОКУ, щодо умов проживання, харчування та побуту в iнтернатi. Якби я нічого такого “шикарного” не очікувала, то й не так глибоко розчаровувалася б.
Моєю мрією було вивчитися на гуманітарному факультеті, після чого вступити до університету на журналістику, але сталося так, що за два тижні до початку навчання, представники цієї агенції повідомили, що гуманітарний факультет зачинили нас поставили перед фактом i ми змушені були перевестися на готельний бізнес, тут вже другий прокол. Крутити носом вже не було часу, змушена була з цим миритися. Зайшовши до своєї нової кімнати в інтернаті я одразу помітила несумісну з очікуваннями “шикарну” картину: чотири ліжка в кімнаті 3 на 8 м, водночас почала шукати “окремий санвузол”, який обіцяли куратори, – але не так сталося як гадалося, на один поверх з багатьма кімнатами було тільки 2 санвузли, один з яких зламався одразу і протягом року не ремонтувався. Черги помитися були величезними, а якщо ти не встиг до 22:00 вечора, то сьогодні ти не миєшся.
Отакі “королi!” У кімнаті вже проживали дівчата з 2-го курсу, я запитала в них стосовно швидкості місцевого інтернету, з усмішкою вони подивилися на мене і відповіли: “в нашій кімнаті його точно немає”, – як виявилося далі, інтернет не діставав до більшості кімнат i був дуже слабкий, навіть для розмов по Вайберу. Не приховуючи здивування, ми з мамою подумали: ”оце так шик!”
Згодом почалося моє знайомство зі школою, повсякденним життям в інтернаті та самим містом. Попри те, що професія в сфері готельного бізнесу не була моєю мрією, в цілому мені дуже сподобався матеріал який ми проходили. Наприклад моїм найулюбленішим предметом був маркетинг, оскільки там завжди були цікаві творчі завдання. В школі також був свій волонтаріат, де була можливість робити добрі справи i як бонус хороші оцінки за це. Особисто я брала участь в прибиранні кладовища, працювала на червоний хрест і збирала кошти на лікування хворих дітей. Також школа щороку виборює конкурс від програми обміну студентів Erasmus, яка дає можливість двотижневої практики у Греції. Я щиро вдячна школі за цю можливість, це був дуже корисний для мене досвід.
Після 2-го курсу багато учнів виїжджало назад до України, щоб закінчити 10 і 11 клас, але це було не через бажання вступити потім до університету, багато хто не витримував психологічного натиску, що існував в інтернаті. Одностайно всі казали: “Якщо б не інтернат, залюбки б залишився”. Так само i я не стала виключенням, я теж залишила технікум після 2-го року навчання. З приводу розселення українців по кімнатам, можу сказати, що вибору в тебе майже не було, з ким і де жити вирішує керівник інтернату. Перший семестр першого року навчання я жила з трьома українками, але всі троє залишили навчання, поїхали до України здавати ЗНО, а мене переселили в кімнату до польки. Її звали Кароліна, з першого погляду дуже мила і позитивна дівчина. Трохи поживши з нею мені іноді вже хотілося застрелитись. По-перше її лицемірство, вона завжди скаржилася на мене вихователям без причин, або зовсім вигадувала якісь історії. Колись вона поскаржилася, що до мене приходить забагато людей і ми дуже голосно розмовляємо, хоча до мене приходила моя подруга, або мій хлопець і ми розмовляли в півтону, а то й пошепки через те, що їй не до вподоби наша мова. Також був випадок коли вона вилізла у вікно і кричала своїм друзям на вулиці “Заберіть мене звідси, тут смердить українцями”. Я не розповідала про все це вихователям, адже знала, що це нічого не змінить, їй винесуть догану яка не змінить її виховання, таких вже не змінити.
Якщо описати конкретні ситуації які б передати атмосферу, що панує там і донині то насамперед впадає в очі постiйнi записи у спеціальному зошиті якi всi повинні робити залишаючи інтернат на певний дозволений час, але не більше 2 годин, після цього ти повідомляєш вихователям куди і з якою метою ти виходиш. Для батьків це було скоріше плюсом аніж мінусом, але контроль розповсюджувався і на території самого інтернату. Абсолютно нормальним було те, що вихователь заходить в кімнату з допитом про абсолютно абсурдні речі, які їх взагалі не стосуються. Сидиш собі спокійно слухаєш музику, заходить вихователь й відразу починає провокувати конфлікт.
Не привітавшись першим каже:
- Чого ти не вітаєшся зі мною?
Знімаю навушники і кажу: – “Я вже з вами віталася годину тому, коли ви нас перевіряли”.
- Ти повинна завжди зі мною вітатися, навіть коли я заходжу в десятий раз.
- За правилами етикету перший вітається той, хто входить у кімнату.
Після цих слів я мала серйозну розмову в кабінеті керівника інтернату Пані Елі. Моя поведінка вважалася хамською тому, що я не маю права суперечити людині яка старша за мене. Коли я намагалася навести вагомі аргументи неправоти вихователя, мене перебивали і так само наполягали на тому, що моя поведінка неприпустима. Пані Еля попередила мене, що наступного разу просто зробить мені “заборону”, а точніше не буде випускати мене якийсь час на вулицю, тільки до школи і назад. Ці “заборони” видавалися з будь-якого приводу, наприклад година науки починається о 16:00, якщо ти приходиш з вулиці о 16:05, заборона виходу одразу. Виникали також ситуації коли учні теж були неправі, з’являючись до інтернату в алкогольному сп’янінні, вiдповiдно за це давали 2 місяці заборони виходу. В такому разі прогулянка вiдбувалася біля відчиненого вікна, висовуєш голову, дихаєш п’ять хвилин і ось тобі й прогулянка. Мені якось дали заборону за те, що спізнилася на півгодини від того часу який я зазначила в журналі.
Система “королівського” харчування працює так: видаються спеціальні абонементи у вигляді карток, які ти потім віддаєш робітнику їдальні й отримуєш свою їжу. Так я і зробила, коли пішла на свій перший обід. Як зараз пам’ятаю, на обід подавали макарони з сиром. Для мене це була якась екзотика, отже вирішила це не їсти. Взагалі було дуже багато страв з борошна. З часом звикли до місцевої кухні, але підхарчовувалися смаколиками з місцевих супермаркетів. В інтернаті працює система обов’язкового чергування в їдальні. Є два види: розносити всім обіди (щось схоже на офіціанта) або мити посуд на кухні зранку та ввечері. Відмова від чергування неможлива. Мити посуд на кухні важче ніж розносити їжу, бувало таке, що я чергувала кожен місяць двічі. Чергування починається так: встаєш о 6:20, спускаєшся в їдальню, розносиш вази з хлібом, розкладаєш у вази прибори, потім сідаєш їсти сам і чекаєш на голодних студентів. Потім миєш за ними весь посуд, прибираєш своє робоче місце, і тільки о 7:20 тебе відпускають готуватися до школи, а о 7:50 ти повинен вже вийти з інтернату. Сказати, що я не встигала, нічого не сказати. Хлопцям, ще було простіше, дівчатам – ні, півгодини вистачало тільки на макіяж.
Якось, коли я виходила з бібліотеки на мене накинулися троє учнів з криками «Польща для поляків”. Відірвавшись від них я побігла до кабінету де в мене був урок. Прикро про це говорити в 21 сторіччі, але, на жаль, існують люди яким до вподоби ідеї Гітлера. Це був не єдиний випадок подібної поведінки польських учнів. Я повідомила про цю ситуацію вихователям інтернату, вони відреагували дуже спокійно; спитали чи пам’ятаю я хто це був конкретно, але я не знала цих хлопців і не могла конкретно вiдповiсти хто це був, на що мені сказали, що в такому випадку вони ніяк допомогти не можуть.
Після таких історій, я все більше розуміла тих учнів які залишили навчання після другого року. Мені було дуже прикро залишати саму школу, оскільки вона насправді дуже хороша, але цей психологічний тиск який створюють працівники інтернату просто змушує їхати звідти. Вони вимагають до себе поваги, коли не хочуть поважати тебе. Так і закінчилась моя влодавська освітня історія.
Як обрати університет? Де шукати?
Обираючи університет самостійно, я керувалася статистикою найкращих польських університетів. Головним критерієм було співвідношення ціна-якість навчання. Фаворитами були Краківська Академія ім. Моджевського у Кракові та SWPS у Варшаві. Спочатку ми поїхали до Кракова. Сам будинок має сучасний вигляд, багато окремих корпусів, велика бібліотека. Академія має великий вибір факультетів, а також можливість безкоштовного навчання англійською мовою. Загальне враження було неоднозначним, адже здебільшого відгуки були негативнi. Багато студентів були незадоволені якістю освіти і вийшли з університету з “порожньою головою”. Цей фактор мене занепокоїв, адже хотілося за свої гроші отримати максимум знань. Наступною зупинкою була Варшава, саме місто мені спочатку не сподобалось бо я дуже люблю історичні міста, а Варшава є сучасним урбаністичним містом. Приїхавши до університету я була дуже здивована наскільки він гарний і ззовні і всередині. Він має два великих корпуси, на кожному поверсі по три кав’ярні, якщо не більше, велика бібліотека, сучасне обладнання в кожній аудиторії, абсолютно все пристосовано для комфорту інвалідів. Для німих студентів призначається суб перекладач. Відгуки були в більшості позитивні. Рішення було прийняте одразу на користь варшавського університету.
Карта побиту для навчання
Навчаючись ще в технікумі у Влодаві я перший раз подавалася на карту побиту. Вона була потрібна для виїзду на практику до Греції, бо країна яку ми перетинали на шляху до Греції не входила до складу ЄС та вимагала від українців карти побиту. Подавалась я в місті Хелм. Всі документи подала майже без черг і з першого разу, на відміну подання на карту у Варшаві. Для мене було шоком, коли я дізналася, що люди встають в електронну чергу, щоби тiльки подати документи. На відміну від Хелму де я все зробила в один день. Звичайно Хелм маленьке містечко порівняно з Варшавою. Після подачі документів чекати результату сказали три місяці. Коли минуло два з половиною місяця, вже наближались зимові канікули й інтернат зачинявся, а мені потрібно було виїхати до України на свята, виникла проблема – мій безвіз закінчився і національної візи також не було, іншими словами, без візи, або карти побиту повернення було неможливим, бо щоб повернутися, треба було б знову робити візу, а я про це тоді не знала і не поцікавилась навіть. Я зателефонувала в Хелм і спитала коли приблизно буде готова моя карта, на що мені відповіли, що моя справа навіть не розглядалася. Довелося їхати додому без карти. Коли надійшов час повернення до Польщі я сподівалася, що моя печатка в паспорті про подачу на карту дає мені можливість повернутися без проблем до Польщі, тим паче моя карта повинна була вже бути зроблена. Я запевнила маму, що все буде добре i вирушила до Польщі, але мене розвернули на кордоні. Довелося робити національну візу. Пропустивши два місяця навчання, я повернулася до Польщі, в цей час моє рішення з приводу карти надійшло. Я звернула увагу на дату рішення і зрозуміла, що воно “вирішилось” наступного дня після мого дзвінка. Моєї люті не було меж. Зате я була самою легальною українкою в Польщі, з візою, картою побиту і трьома страховками.
Які документи потрібні? Як самостійно податися? Чи потрібне ЗНО?
Перелік документів для вступу у вищий навчальний заклад:
1.Атестат про середню освіту та додаток. (оригінал)
2. Ксерокопії: Свідоцтва про народження, закордонного паспорту, національного паспорту.
3. 2 фотографії 35х45. (80% обличчя)
4. Медична довідка ф. 086-У термін дії 6 міс. (оригінал)
5. Сертифікат знання польської мови (Б1)
Перелік документів є такий самий як і в українських університетах, крім сертифікату знання мови на рівні Б1 і для в’їзду до країни віза в закордонному паспорті, або карта побиту. В цьому році багато університетів не вимагає апостилю до атестату, тому завжди уточнюйте це питання. І найчастіше питання серед молоді це “Чи потрібне ЗНО?”, Ні, майже всі університети не вимагають результатів ЗНО, вступних іспитів також немає (якщо це не мед. університети, творчі спеціальності й безкоштовне навчання).
Коли всі документи до вступу були готові, ми написали на пошту вибраного університету для уточнення переліку документів і умови вступу. Відповідь надійшла менш ніж за годину, нам все докладно пояснили.
А для тих, хто не знає польську, в кожному університеті є відділ для іноземців де працівники говорять українською мовою. Подавати документи можна теж онлайн. Зайшовши на сторінку університету, можна знайти відділ “рекрутування” і протягом десяти хвилин заповнити анкету. Ми вирішили приїхати особисто. На мій подив мої документи дуже швидко розглянули, а замість сертифікату знання мови на рівні Б1, прийняли атестат з першого року технікуму. П’ятнадцять хвилин – і я вже студентка. Але важливо пам’ятати, що на платному договорі вимог мінімум, умови вступу до університетів з безкоштовним навчанням набагато більші.
Мій власний відгук про мій університет
Нині, навчаючись у SWPS на журналістиці, я насолоджуюсь кожним навчальним днем. Я відчуваю, що перебуваю в середовищі освiчених людей і тут не зустрінеш того, що відбувалося у тому технікумі. В SWPS є online система “Віртуальний університет”, що в рази полегшує студентське життя. Там ти знайдеш свій розклад занять, оцінки, матеріали з лекцій у форматі презентацій, або документів, стан оплат за навчання, повідомлення від викладачів або від університету i т.д.
Усього в нашій групі 85 студентів, з них 13 не є громадянами Польщі. Наша группа дуже дружна і взагалі не відчувається ворожнечі. Навпаки, поляки самі хочуть з нами спілкуватися тому, що їм цікаво пізнавати інші культури, а часом нашу мову і культуру.
Мій навчальний день приблизно такий: перша пара о 8:30, на якій ми обговорюємо якусь ситуацію, а потім пишемо з неї статтю. Теорії мінімум, викладачі намагаються заохочувати студентів більше до практичних занять. Кожна пара триває півтори години, перерва п’ятнадцять хвилин, буває таке, що дві пари до 12:30 і остання о 19:00. Дають також багато літератури, яку треба опрацювати самостійно вдома, всі книжки до освоєння є у бібліотеці. Або домашні завдання, найчастіше це написати довільний текст на будь-яку новину. Залікова праця загалом у вигляді творчих проектів або власних статей на обрану тему.
Найбільш я в захваті від авторських освітніх методів навчання студентів, професор намагається з усіма вийти на діалог, майже на кожній лекції присутня практика, до кожної лекції професор готує власну презентацію за допомогою якої ти без проблем зможеш підготуватися до іспитів. Слухаючи лекції викладачів одразу відчуваєш майстерність подачі матеріалу. Я неймовірно щаслива від того, що маю можливість навчатися у професіоналів своєї справи.
Мінусом цього університету є, напевно, його вартість, ціна за рік навчання складає 8000 злотих, на вiдмiну вiд WSB, де вартість вдвічі менша. По-друге: при ньому немає спортзалу, в той час як в інших (дешевших) університетах є, хоча б, знижка на якусь мережу. По-третє: мінусом є те, що дуже довго виставляють оцінки у “Віртуальний університет”. І останнє – це довго висилають матеріал перед іспитами. Решту мінусів можливо я ще не помітила.
Отже, все набагато простіше ніж здається на перший погляд. Особисто я, раджу не боятися робити самостійні кроки на зустріч до своєї мети та змінювати своє життя на краще.
Щоранку о 6.00 за Варшавою та щовечора о 22 за Варшавою – відповіді на запитання з питань легалізації перебування у Польщі в ефірі “Радіо без цензури”. Переходьте за лінком і слухайте українське цілодобово
