Цьогорічним місцем короткотермінового літнього відпочинку для нас стало містечко Рекко у Північній Італії. Якби не дружина – я б не вилазив з нашого підваршавського села, бо у нас так красиво і чудово, що нема потреби шукати чогось іншого. Але не я вирішую. Може це і добре. Дружина, працюючи у корпо, змушена була готуватися до цього виїзду за півроку, бо саме за півроку люди у міжнародних компаніях мусять повідомити, коли вони підуть у відпустку. Як це можна спланувати? Але люди планують і у них виходить. У мене це може вийти тільки за умови, що жоден уженд не призначить мені у час запланованого за півроку виїзду особистий візит в уженд на відбитки чи ще на щось. Наприклад, на огляд справи. Коли ти мільйон разів написав прохання про огляд справи і тобі нарешті відповіли  і дата якраз припадає на час, коли ти мав би лежати на пляжі в Італії – пляж відміняється. Такі реалії того, чим я займаюся. Одне діло, коли ти працюєш з 9 до 17 і у тебе один начальник, а інше – коли у тебе 100 начальників, котрі тобі заплатили за вирішення своїх справ і жодного ти не можеш зігнорувати, бо тобі буде капець після цього. Ну отож, я нічого подібного поки що спланувати собі не можу. Але мрію про те, щоб могти. Працюю над цим. Але моя дружина уміє все організувати і запланувати наперед, а я уже достосовуюсь. Так було і цього разу. Вона уже була в Італії, куди зїхалася родина з різних місць (розкидало нас життя). А я 15 06 вилетів Райнейром з Модліна.  Попри бум вакаційних вильотів, райнейр цього разу спрацював як годинник. Вчасно вилетіли, вчасно приземлилися, Вилітав – мусив вдягти куртку – температура була не літня.

Натомість прилетів у абсолютно літнє Бергамо

Взагалі то, у мене було бажання винайняти авто і проїхати дорогу від Бергамо до Рекко за кермом, однак, з метою економії скористався громадським транспортом і по дорозі туди це виявилось ок. А от назад… Але про це пізніше. Дорогою до Мілано Чентрале дивився у вікно і вражався кількості промислових підприємств по дорозі. Точно так, як коли їдеш по Польщі, вражаєшся кількості величезних складів, тут вражали заводи і фабрики. Блискучі, красиві з сотнями автомобілів на парковках. Певно це люди, котрі приїхали на роботу. Десь у чомусь це мені нагадало Донбас. Там теж багато підприємств, але там усе якесь було миршаве, запилене, люди якісь зашмульгані морально і фізично. А тут – як нова копійка підряд заводські корпуси, якісь труби, резервуари. Дорога, звісно, вражаюче рівна. На центральному міланському вокзалі мені вдалося за допомогою кількох людей, у котрих я спитав дорогу. знайти свій потяг, квиток на цей потяг мені купила дружина і вислала на мейла.  Додам, що цього разу все так склалося, що я ніде не чекав довго і поїздка громадським транспортом не була обтяжливою. Вийшов у Бергамо з аеропорту і одразу сів у автобус до центрального вокзалу Мілана, вийшов біля центрального вокзалу Мілана і добіг до потяга на Геную за пару хвилин перед відправленням. Вийшов у Генуї з потяга міжміського і одразу пересів на тій же платформі на потяг прибережний котрий і доставив мене до місця призначення. Попри те, що я всю дорогу крутив головою і притискав сумку і телефон до тіла та очікував спритних злодюжок про про професійну роботу яких – мільйон відео в соцмережах – подорож видалася безпечною і в міру комфортною. Моя дружина та її сестри винайняли апартаменти на горі, куди вело з двісті сходів. Ці двісті сходів на наступні 5 днів стали нашим примусовим знаряддям тренінгу, бо це був шлях до магазину, до центру і до пляжу. А я його проходив удвічі більше разів, бо вранці ще спеціально мене посилали за круасанами.  Ходив з задоволенням, бо люблю ранкові прогулянки Ранковий похід за круасанамиі круасани були дуже смачними. Італійською це називається корнеті. Були корнеті з альбукекою (абрикоса) фістакією (ну це зрозуміло) мармеладою (джемом, тобто) Щойно спечені, з посмішкою і гарними побажаннями продані, до кави з видом на море зїдені – смакували особливо.  Звичайно ж я, за звичкою, поєднував відпочинок з роботою:  відправив два вньоски на побит, один  – на громадянство, попросив про видачу довідки, про огляд справ, отримав одне рішення на користь клієнта в апеляції, попрощався з одним клієнтом з його ініціативи (бо сам я ніколи від роботи не відмовляюсь і працюю до результату, Часами бувають не надто порядні люди, які порушують умови угоди і переносять провину на мене, але то хай буде на їх совісті) ну і так далі. У мене є колекція фото як я працюю на пляжі на Канарських островах, біля басейну у віллі на Канарах у гостях

на пляжі у Неаполі, у центрі Брюгге

та де я тільки не працював, перебуваючи на відпочинку. Тепер ще є фото з тераси апартаменту у Рекко

Поєднувати роботу з відпочинком – це мій спосіб боротьби з прокрастинацією. Я лежу на пляжі, потім роблю якесь одне чи два завдання і знову пляж, потім прогулянка, їжа, знову шмат роботи. І так потроху розгрібаєшся. На жаль, більшим прокрастинатором ніж я виявилися уженди воєводські. Нагадаю, нині терміни ухвалення рішень призупинені до 04 03 2027 року. Це означає, що оскаржити видовження терміну як бездіяльність немає можливості. Але продовжу про відпочинок

Уже саме сидіння на терасі цього апартаменту було чудовим відпочинком, а якщо до цього додати походи на пляж, у центр, вранці за круасанами та по околицях, виходить чудовий відпочинок. Я пройшовся до сусіднього села Камолі. Там є портик для малих човнів і яхт, більший пляж. На жаль, по берегу не пройдеш, так як наприклад з Сопота до Гданська. Довелося йти по вузькій смузі за межами автотраси, де щохвилі проносились авто та мотоцикли і мопеди. Звичайно ж, це чудове місце для тренування для велосипедистів. То і вони часами траплялися. Хороше взуття у такій подорожі – запорука нормального настрою. Багаж обмеженний,  тому треба було обрати єдине взуття, яке береш з собою саме для пішохідних тривалих прогулянок. Я взяв босоніжки – кросовок не брав і правильно зробив. Вистачило. Ще у мене були гумові капці для ходіння по вулканічному камянистому пляжу і шльопанці, які не знадобилися.